«Окупанти, що казкові ліліпути – злобні істоти без честі та сумління» - історія гвардійця на псевдо Гулівер
Про мотивацію на війні, ліліпутів та два збитих дрони в одному бою розповів кулеметник 5-ї Слобожанської бригади НГУ Гулівер.
Військовий закінчив ПТУ як автослюсар, але не встиг ним попрацювати, бо призвали в армію. І це, як стверджує Гулівер, назавжди змінило його життя.
«У 90-х служив строкову у військовій частині 3027, спецпідрозділ «Барс». Це був тодішній аналог Національної гвардії. Тож, можна сказати, що я стояв у витоків НГУ», – зазначає Гулівер.
Відразу після армії нацгвардієць пішов працювати у СІЗО, там відслужив 5 років. Не дивлячись на вислугу років (у пенітенціарній службі зараховують рік служби за півтора – ред.), звільнився, працював комірником, потім 5 років у ливарному цеху на Харківському тракторному заводі.
«Робота була важка, шкідлива, але платили гарно. У 14-му році пішов добровольцем, але через професійну травму ноги, отриману на заводі, мене записали лише у запас. Сказали, що візьмуть воювати лише якщо буде повномасштабна війна. Так і сталось…», – розповідає Гулівер.
До 24-го лютого 2022 він жив на Північній Салтівці. Коли російські окупанти почали кидати авіабомби та снаряди на його район, зрозумів, що треба вивозити родину та йти у військкомат.
«У мене була непогана військова підготовка, тому цього разу взяли без питань», – посміхається Юрій та продовжує розповідати про свій бойовий шлях на цій війні. – «Три нулі за спиною: Балаклія, Куп’янськ, Кремінна. Дехто каже, що Національна гвардія – прихлєбатєлі при ЗСУ, йде завжди після ЗСУ та лише користуються їх лаврами. Відповідально кажу – це неправда! Ми стояли та стоїмо на передовій і воюємо так само як і ЗСУ. Важко буває, але позиції тримаємо».
Командири Гулівера розповіли про бій, під час якого Юрій збив дві «пташки» окупантів.
«У дрона важко влучити, думаю випадково (сміється), але вийшло – з покемона (так називають кулемет Калашнікова – ред.), ось з цього, – показує на свій кулемет Гулівер, та продовжує, – дрон впав між нашими та позиціями окупантів. Взагалі, найважче – вилізти з шанця, бо насипають. Якщо виліз – далі легше. А другий дрон ми разом з хлопцями збили, не тільки я стріляв».
«У середині березня цього року противник намагався провести атаку на наші позиції. А після невдалої танкової атаки – почав закидувати позицію ВОГ – 17. Влучним пострілом Юрій збив ударно-розвідувальний дрон противника. Після падіння він одразу ж вибухнув, не встигнувши зкинути гранати. Через декілька хвилин на горизонті Юрій помітив ще один безпілотник ворога. Тож, знешкодив і його. Після падіння летальний апарат залишився майже неушкодженим, а флеш-носій, який був у ньому, надав багато корисної інформації щодо місцеперебування оператора дрона. За отриманими координатами було наведено артилерію та знищено бліндаж ворога, з якого неодноразово запускалися дрони ворога», – розповів Ізюм, командир Юрія.
На запитання про свою мотивацію воювати на передовій та про те, яку роль на полі бою відіграє страх Гулівер відповідає одразу, не роздумуючи: «Звісно, страх присутній, але є речі важливіші за нього. Треба розуміти, для чого ми тут зібралися, ми ж не клуб за інтересами, ми спільну справу робимо. Якщо всі підемо у відмову, то і країни не буде. Треба страх свій ховати. Стоїмо заради майбутнього України! Щоб воно було!»
«У мене дружина, є троє дітей. Пишаються мною, треба їм приклад показувати. Не можна боятися, коли Батьківщина у небезпеці, що з них виросте, якщо батько боягуз? Діти мають знати, що не перевелися у нас ще козаки. І окупанти це мають знати. Вони точно що казкові ліліпути. Дрібні, злобні істоти без честі та сумління», - підсумовує свою розповідь гвардієць.
Національна гвардія України
