Про проєкт
У 2020 році Міністерство внутрішніх справ України та Національний музей Голодомору-геноциду підписали Меморандум про співпрацю.
Як наслідок із 2020 по 2023 рр. оцифровано 1022-і архівні кримінальні справи-свідчення Голодомору, які зберігаються в Галузевому державному архіві МВС у фонді № 32 «Кримінальні справи судових та позасудових органів». Унікальні документи свого часу були засекречені комуністичним режимом, оскільки містять факти зумисного ретельно спланованого знищення українського народу. Документи висвітлюють масштаби злочинів, механізми їх вчинення, а також розвінчують радянсько-російські міфи, зокрема про «неврожай», «перегини на місцях», «всесоюзний голод» та ін.
Матеріали справ та їх аналіз дозволяють констатувати існуючі тогочасні історико-політичні обставини, в яких відбувався Голодомор 1932–1933 рр. Документи свідчать, що апогей геноциду припав на березень-червень 1933 року, а доведені режимом до відчаю люди вдавалися до некрофагії (поїдання трупів) та антропофагії (канібалізму). Ці справи стали засобом до розкриття злочину геноциду та мали виняткове доказове значення у кримінальній справі № 475, порушеній Службою безпеки України за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 442 Кримінального кодексу України (геноцид). Слідство констатувало, що зазначені справи підтверджують факт тотального голоду на території УСРР, який призвів до винищення частини українського народу та придушення спротиву українців комуністичному тоталітарному режиму. Проте широкому загалу дотепер такі справи залишались невідомими.
Задля реалізації вимог Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» та Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» у частині забезпечення доступу до архівної інформації періоду Голодомору створено інтерактивну мапу, за допомогою якої можна ознайомитися з архівними документами на підтвердження того, що голод був головним інструментом упокорення українського народу.
Наразі на електронну мапу нанесено фотокопії збережених 1022 архівних справ, а також інформацію про 1024 справи, які були знищені у 1956 році. Враховуючи, що частина інформації була знищена, окремі позначки на мапі про випадки людоїдства розміщені не за місцем скоєння, а за місцем знаходження слідчих підрозділів. Це пояснює скупчення випадків, нанесених на мапу, в місцях розташування слідчих підрозділів.
Роботи з переведення паперових документів архіву МВС у електронний формат та нанесення їх на інтерактивну мапу ще тривають.
Також, розпочато роботу з верифікації та нанесення на мапу інформації про випадки людоїдства, отриманої з інших джерел, зокрема документів, що зберігаються в інших архівних установах, музеях, а також свідчень очевидців Голодомору, тощо.
Окремо слід зазначити, що поширення канібалізму під час Голодомору є закономірним наслідком терору та тривалого голодування. Щодо зареєстрованих випадків людоїдства, то їх кількість не є великою у відсотковому відношенні до мільйонів голодуючих в Україні. Наприклад, у мільйонному блокадному Ленінграді в 1941–1942 рр. канібалізм був більш поширеним явищем – там було заарештовано понад 2100 людоїдів. Також, відомо про тисячі зафіксованих випадків канібалізму під час Великого голоду 1959–1961 рр. у Китаї. Відтак людоїдство в ХХ ст. не належало до характерних ознак будь-якої нації, а виникало як наслідок штучного голоду.
