Микола Анацький: фотохудожник із силою воїна
Учора міністерство внутрішніх справ зазнало непоправного та болючого удару. В авіакатастрофі загинули особистості, які відповідали за величну й водночас важку місію – у час війни робити все можливе, а часто і на межі можливого, аби гарантувати безпеку нашим громадянам.
Ми всі у щирій та невимовній скорботі, бо втратили своїх лідерів, товаришів і друзів, а найголовніше – людей честі, людей обов’язку та взірцевих патріотів нашої держави.
Серед загиблих у цей трагічній день, у що досі не віриться, наш колега і талановитий від Бога фотограф. Він справжній воїн, який знає як пахне і звучить війна, як вона вривається у твій дім, і який випромінював добро й дуже хотів жити, бо було заради кого, та мав багато творчих планів. Микола Анацький…
Друже, на підвіконні – твій портрет із траурною стрічкою. У склі відбивається полум’я свічки, на робочому столі – речі, немов забуті мимохідь, що чекають на свого господаря. І незвична тиша у нашому дружньому «вулику» – 111-му кабінеті. Час від часу її порушують згадки про тебе. А особливо твій вислів, немов рефреном: «Немає випробувань вище міри, яку обмежує біль, що кожний з нас сприймає…».
Миколі Анацькому було 34 роки. Він народився і виріс у Бахмуті на Донеччині, був гвардійцем і служив у батальйоні «Донбас», потім - батальйоні оперативного призначення НГУ ім. С. Кульчицького, де його знали за позивним «Майстер». Добровольцем брав участь у бойових виходах, зазнав поранення, вижив. Пройшов шлях від солдата до офіцера, і саме на фронті знайшов в собі покликання увічнювати час та людей. Згодом долучився до нашої команди комунікаційників як провідний інспектор Департаменту комунікації МВС України.
Саме завдяки його таланту і професіоналізму, який часом межував із ризиком, Україна та світ бачили, як наші правоохоронці й військові, надзвичайники і службовці захищають та рятують громадян. Ми знаємо в обличчя сотні Героїв МВС сьогодення саме тому, що Микола Анацький зумів передати за допомогою світлин ту особисту біль і радість від кожної персональної перемоги, що зробили цих людей взірцями для нас усіх.
Серед непересічних робіт фотомайстра - світлини командирів «Азову» в Туреччині, куди їх привезли після визволення з російського полону. І безліч фотозвітів з передової, з епіцентру подій, із виру емоцій, слів та вчинків, де карбується нова епоха, новий історичний параграф цього світу.
Дуже влучно про Колю пишуть друзі: «Він - один з тих, хто вмів поєднати бачення художника з силою воїна». «Наш Коля - найсвітліша частинка нашої комунікаційної команди. Він не був просто «фотографом», як зараз пишуть. То була така багатогранна людина, що слово фотограф – то мізерний іменник, який ні про що не говорить».
У Миколи Анацького залишились дружина Вікторія і донечка Марічка, яка народилась у березні торік. Колі через службу так бракувало часу на спілкування зі своїми рідними дівчатками. Все відклалося на час після Перемоги. Якби не війна. Цього б не сталося...
Дякуємо, Колю, за твій громадянський подвиг, рішучість в АТО і за те, що знову повернувся у стрій, коли зі сходу прийшла орда-біда і ти захищав Київ від окупантів. Дякуємо за те, що зміг стільки зробити. Наші співчуття родині нашого побратима, ми поруч і будемо з вами.
Тепер, десь у незвіданій височині, серед братів і побратимів, ти фотографуєш Небесне воїнство. Тебе бракуватиме, твоїх дотепів і дружніх порад, твого позитивного погляду на наше буремне життя.
R.I.P., твій Департамент комунікації МВС України
