Історія нацгвардійця з Миколаєва на псевдо "Чорний"
«Я тут, бо не можу інакше. Це моя земля. Мої побратими. Мій вибір», – ці слова належать воїну 19-го Миколаївського полку Національної гвардії України на псевдо Чорний. Його історія – про вибір, який роблять лише сильні, і про надію, яка тримає навіть у найтемніші моменти.
На початок повномасштабного вторгнення хлопець проходив строкову військову службу. Разом із побратимами став на захист Миколаївщини, виконував завдання з оборони та охорони державних об’єктів. В час, коли Миколаїв запалав у вогні війни, він зробив свій вибір, як і більшість строковиків – став на захист міста.
«Наша задача була одна: не дати ворогу захопити Миколаїв. Ми знали, що якщо зламаємося, далі буде ще гірше. Встояли. Бо інакше не можна», — згадує гвардієць.
Після того, як ворога було вибито з Миколаївщини, Чорний підписав контракт, пройшов курс бойової підготовки, бойове залагодження, після чого вирушив на ротацію добровольцем. Без примусу, без сумнівів. Лише з вірою в те, що ця боротьба — його особиста відповідальність.
«Підписав контракт, бо розумів, це мій обов’язок як чоловіка. Позаду — батьки, рідні, люди, які чекають на мир. Ворог не має права ступити на нашу землю. І якщо не я, то хто?» — говорить нацгвардієць.
На війні є миті, які змінюють людину назавжди, у Чорного це був день, коли вся його група потрапила під обстріл на Донецькому напрямку.
«Більшість були поранені після щільного обстрілу, коли ми змогли відстояти СП-шку і піхота противника не змогла її захопити. Я бачив їхній біль. Чув їхні крики, намагався вести вогневе прикриття та одночасно надати допомогу пораненим, — згадує воїн. Кров, страх, нестача часу не зламали його. Він допомагав побратимам, накладав турнікети, тримав їх у свідомості. І чекав евакуації, знаючи, що кожна секунда має значення. — Було дуже важко, але ми змогли врятувати хлопців. Не знаю як, можливо, друге дихання, адреналін, вищі сили, але тоді я робив надзусилля».
Після цієї ротації нацгвардійця Чорного нагородили відзнакою Миколаївської обласної військової адміністрації «Святий Миколай Чудотворець».
«Це не моя нагорода. Це нагорода всіх, кого я врятував. Це нагорода моїх побратимів, які залишилися живі», — зізнається Чорний.
Для багатьох мир — це лише слово. Але для гвардійця це мета. Це чисте небо, тиша, відсутність втрат. Після перемоги воїн мріє про прості речі: здобути освіту, повернутися до мирного життя і нарешті, приділяти більше часу своїй сім’ї. Війна навчила його, наскільки важливі ті, хто чекає на тебе вдома.
«Я мрію, щоб мої майбутні діти жили у світі, де слово «війна» залишиться в підручниках історії», — говорить Чорний.
Історія Чорного — це не історія про війну. Це історія про людяність. Про силу духу. Про те, що справжні герої — це не ті, хто не боїться, а ті, хто діє попри страх.
Національна гвардія України
