Яке воно, майбутнє покоління офіцерів Нацгвардії?
Звісно, можна сказати, що мужні стійкі, витривалі. А можна відійти від стандартних слів і зазирнути за лаштунки військової форми. Задатись питанням, які вони, майбутні офіцери Нацгвардії? Які шляхи їх привели до війська? Які мрії у них були і як вони хочуть змінювати країну.
Зовсім нещодавно до військових частин Нацгвардії прибули курсанти аби пройти стажування на різноманітних посадах. Прибули вони і до 2 Галицької бригади, що у Львові. Приїхало набувати практичний досвід їх майже двадцять. Серед них три товариша, яких на початку навчання об’єднала любов до зброї. Що цікаво, усі вони вже мали вищу освіту, яку здобули у цивільних вишах. І усі вони прийшла до Національної академії Нацгвардії України, вже будучи військовослужбовцями за контрактом.
Старший сержант Олександр Онищенко. «Військовим бути гордо і я відчуваю в собі сили змінювати військо».
Олександр має за плечима вже 7 років служби за контрактом. Займався конвоюванням, охороною підсудних та засуджених у військовій частині 3061. Його шлях до сержанта і курсанта лежав через Крим.
«На строкову службу я пішов сам, у 2013 році, - розповідає Олександр. – З рідних Черкас мене направили у Севастополь. Там, у військовій частині 4125 розпочався мій військовий шлях. Пройшло трохи часу і я направився до Навчального центру НГУ у Золочів, навчався на командира відділення. Але, по факту, після навчання мені вже не було куди вертатись. Розпочалась окупація Криму. Так я і потрапив до рідного міста продовжувати службу».
Олександр переконаний, що саме ці буремні події ще більше підштовхнули його пов’язати власне життя з армією.
«Підписав контракт і продовжив службу у цій частині, - продовжує розповідь Олександр. – Паралельно вступив до Київського університету внутрішніх справ, на факультет правознавства. Я так собі подумав, що 5 років контракту і 5 років навчання – досить хороший варіант. Здобув вищу освіту і захотілось більшого. Вирішив стати офіцером. Для мене, змалку, військовий – це гордість. Я маю свої якісь бачення і розуміння того, що відбувається навкруги. Дуже хочеться нові знання вже впроваджувати. Ще трохи і стану офіцером».
Старший солдат Артем Корчевний. «Один з найяскравіших спогадів – Слов’янськ після звільнення».
На питання, чому прийшов на військову службу, Артем відповів коротко: «Хотів на схід». На строкову службу системний інженер прийшов у 24 роки. Одразу підписав контракт і за місяць вже був на сході країни. До цього хлопець працював у комп’ютерній фірмі.
«Я дуже чітко пам’ятаю, як ми заходили у Слов’янськ. Було дуже багато зруйнованих будівель, зляканих людей. Ми теж спали у напівзруйнованому приміщенні, без вікон. Мене дуже затягнуло військо. Через певний час зрозумів. що я звідси вже нікуди не піду».
Артем розповідає, що дивився на своїх командирів, офіцерів і захотів бути як вони, зразком.
«Я не звик зупинятись на досягнутому, - переконує Артем. – Я мав вже вищу освіту, тому знав, що за півтора роки можу стати офіцером. Я можу навчати людей, передавати свої знання та свій досвід. Мені зовсім скоро вже 30 років. І мене не зупинило те, що деякі думають, що у такому віці вже запізно навчатись. Якщо буде потрібно, я буду навчатись стільки, скільки потрібно. Аби це принесло користь моїй державі».
Солдат Михайлишин Михайло. «Мріяв створити музей у школі, де викладав».
А от Михайло прийшов на службу за контрактом відносно нещодавно, у 2018 році. До того ж працював учителем фізичної культури. Зброєю ж захоплюється з дитинства. З тих пір. коли батько почав брати на полювання та розповідати історії про українську боротьбу на їх рідній Золочівщині.
«Дуже захопила мене історія рідного краю, - розповідає Михайло, - особливо цікаво було послухати про зброю, яку використовували. Дуже любив їздити до Львову, у музей зброї. Ніколи не забуду, коли вперше туди потрапив».
Коли викладав у школі, познайомився і зі своєю дружиною Оксаною. Згодом пара одружилась. Про своє рішення стати військовим хлопець повідомив дружині вже після весілля. Жінка підтримала чоловіка.
«У мене товариш служить у Навчальному центрі НГУ, він мене і кликав давно. Після підписання контракту та навчання я одразу поїхав до академії, дуже мріяв стати офіцером. А ще я мріяв, коли ще викладав, створити у школі музей. Там би були експонати, що відображали історію боротьби нашого краю. А тепер я буду офіцером Нацгвардії, який буде працювати зі зброєю».
Хлопці стажуються на посадах начальника служби озброєння та начальника майстерні з ремонту озброєння. Вже за два місяці вони отримають офіцерські пагони, життя їх розділить у різні військові частини. Але офіцерську дружбу, запевняють, збережуть.
Аліна Новікова