Гвардійці на Закарпатті допомагають ліквідовувати наслідки негоди

19.07.2021 16:18

За 40 хвилин стіни з дощу у селищі Ясіня, що на Закарпатті, не лишилось родини, яка б не постраждала від раптового лиха. У деяких будинках вода затопила увесь перший поверх, майже всі автомобілі у селищі понівечені, багато птиці та худоби забрало водою, майже у кожному обійсті не лишилось жодної городини.

Першими на місце події приїхали рятувальники та голова Ясінянської ОТГ. Через селище дорогою добратись було неможливо – замість дороги тут стрімко текла ріка з води, дерев, сміття. До людей змоги дібратись лише спустившись з гори. Село фактично плавало у воді, скрізь вирували паніка та хаос, усе селище було знеструмлене, мобільний зв’язок періодично зникав. Роботи по ліквідації наслідків негоди розпочались одразу. Працювали усі: рятувальники, працівники лісгоспу, задіяли усю техніку, люди власними силами рятували господарство та один одного.

Вже на наступний день після негоди до селища приїхали і нацгвардійці. До командування Національної гвардії України звернувся голова Закарпатської ОДА з проханням про допомогу. З Ужгорода на Рахівщину вирушили гвардійці 3 батальйону 2 Галицької бригади Національної гвардії України.

Вже понад тиждень тут тривають роботи по ліквідації наслідків негоди. Багато роботи зроблено, але попереду не менше. Нацгвардійці намагаються допомогти, в першу чергу, людям похилого віку та там, де найбільше постраждалих.

Подвір’я пані Олени рознесено вщент. Вода знесла навіть бетонний місток, який вів до подвір’я. Тут 80-річна жінка проживає разом з родиною. Її саму з води виносив сусід на плечах. Але найгірше, вода забрала її чоловіка Іллю, якого й досі не можуть знайти.

«Я зробила йому кави, а він сказав, що піде перепне коня, бо хмари набігають, – крізь сльози згадує жінка. – Я зробила йому кави, вийшла подивитись, де ж він, а на подвір’ї вже набігала вода. Коня я побачила, а чоловіка ні. Він тут усьому селу допомагав».
Спускаючись дорогою селом майже у кожному дворі можна побачити нацгвардійця. Допомагають виносити з будинків речі, меблі, разом з селянами розгрібають мул, який намила вода, звільняють двори від дерев.

Трохи нижче разом з вірним цуциком Босіком живе ще старенька пані Олена. Жінка рятувала не лише своє життя, а й песика. Жінка рятувалась у сусідки. Встигла забрати з двору корову, а от з курей лишилось лиш 4. Живе вона одна, допомагають лиш сусіди та онук, який теж мешкає неподалік. Щоправда, він такий самий постраждалий, як і вона. У шафі жінки до сих пір вода, посуд наповнений мулом. Увесь одяг жінки постраждав, так як і меблі та постіль. Ночує вона зараз у тій самій хаті, разом з Босіком на одному ліжку.

«Він мій самий вірний друг, – каже пані Олена. – Добре, що ми разом і вижили. Води стояло пів метра в будинку, двері тепер не закриваються. Вода з хати практично винесла всі мої речі. Зараз приходять жінки мені допомагати. Я і раніше ледь через місток переходила, а зараз його водою знесло. Хлопці ваші мені допомагають дуже, бо я сама б тут вже нічого не зробила. Не лише тут у дворі розчищають, а й піднесуть мені, що потрібно. Без них довго б ще тут поралась».
У пані Олени знесло і хлів. Корову відвела до сусідів, що вище на горі. Тепер не знає, коли її зможе забрати, бо немає більше де тримати худобу.

У Юрія затопило не лише будинок та подвір’я. Вода, під тиском, винесла двері в котельню, розгромивши все повністю. Окрім того, в закритому гаражі стояв і мікроавтобус. Вода вибила двері гаража та забрала з собою й важке авто. Його Фольцваген знайшли за 4 кілометри вниз за течією. Від автомобіля залишився лише брухт.

«15 років я був на заробітках, вкладав все у будинок, тут у мене і мама живе, – розповідає чоловік. – Заробляв, будував, купив авто. Бус, звісно, шкода, але добре, що лишились усі живі. Тепер Будемо відновлювати тут подвір’я». Разом з ним на місці, де колись був город, працюють і гвардійці. Чоловік пригощає хлопців кавою та смаколиками, каже, що без військових було б важкувато.
Негода не застала Юрія вдома, він якраз заготовлював сіно на горі. Вдома була лише старенька мати. Вона з мулу витягувала козу та собаку. Сама ледь не втратила життя, в останні хвилини врятувалась. Як і в більшості селян у неї майже не лишилось курей. Жінка каже, що такого страху не переживала ніколи.

У кожній хаті бідкаються за зниклим Іллею. Кажуть, що то був «золотий чоловік». Привозив на коні людям необхідні речі: продукти з магазину чи базару, господарку з городів. Кажуть, вони б йому усім селом ще хоч 10 коней купили, аби лиш він був живий.

Робота кипить на кожному метрі селища. Розчищають річку, відновлюють дорогу. Селяни не знають, коли оговтаються від завданої шкоди. Найгірше, що майже ні в кого не залишилось городини, а запаси на зиму вода вимила з підвалів.

Але серед усього цього лиха сталась і подія, яка вразила кожне серце. 12-річна дівчинка врятувала своїх маленьких братиків та сестричок. Коли розпочалась негода діти були вдома самі. Дитина не розгубилась, зібрала усіх дітей та відвела на другий поверх, аби ті не постраждали. Мало того, дитина здогадалась і знеструмити від світла увесь будинок, відключивши рубильник. У сільській раді кажуть, що нагородять її відзнакою «Рятівник року».