За дев’ять кілометрів від лінії вогню: як живе незламний Оріхів
Спорожнілі вулиці, всіяні вирвами та уламками російських боєприпасів, потрощений асфальт на дорогах, розбиті будинки, школи, дитсадки. Окупанти використовують найпотужніший арсенал зброї, щоб завдати якнайбільше шкоди місцевому населенню. Попри все це місто тримається. Люди ремонтують дахи, поліцейські об’їжджають місця ворожих влучань і надають постраждалим необхідну посильну допомогу.
Наразі у місті налічується понад півтисячі людей. Переважна частина приїжджають, щоб посадити городину та залатати дірки на дахах після чергових ворожих ударів, а потім – швиденько їдуть назад у більш безпечні населені пункти, що неподалік. Кажуть, туди не так долітає. Інші ж не наважуються покидати свої оселі, лишаються вдома, доглядають за хатами, опікуються домашніми тваринами.
Коли стріляють – ховаються, а як ворожа атака припиняється, виходять на вулицю, щоб навести на подвір’ї лад. Так само садять город, але частіше замість овочів збирають урожай залізяк з уламків російських снарядів.
Начальник поліції Оріхівщини Євген Шепель показав місця останніх влучань.
Він розповів, як днями у приватному секторі впали дві керовані авіабомби. В діаметрі розміри воронок сягають 10 метрів. У результаті – частина будинків зруйнована вщент, інші досі латають домовласники.
Поліцейський розповідає, що в день цих ударів місцева жителька Лідія перебувала на подвір’ї, коли поруч із її будинком влучив півтонний КАБ. Унаслідок потужного вибуху жінка майже нічого не чує, бо отримала контузію.
Тепер нею опікуються небайдужі громадяни та поліція: дах в оселі ремонтує сусід Віктор, єдина в місті медсестра Тетяна приїжджає, щоб зробити необхідні уколи, а поліцейські, своєю чергою, доставляють бабусі необхідну допомогу.
Щодо ситуації в Оріхові керівник поліції додає, що російські снаряди б’ють всюди без винятку. Окупанти без розбору цілять по приватних будинках, багатоповерхівках, гатять по навчальних закладах і дитячих садках.
Так, нещодавно в кількох метрах від школи влучив авіаснаряд. Ззовні будівля вціліла, але шибки повилітали та всіяли коридори склом. У коридорах і класах гуляє вітер, на полицях книжки й робочі течки вкриті пилом.
Попри постійні обстріли місцеві мешканці намагаються доглядати за «серцем» міста – центральна площа завжди сяє чистотою.
Поряд – невеличкий ринок, саме тут можна зустріти оріхівців. Переважно це люди похилого віку, які не наважилися покинути свої домівки. Як правило, виживають вони за рахунок гуманітарної допомоги, яку адресно розвозять поліцейські та волонтери.
Деякі люди тримають худобу, щоб завжди мати вдома «щось своє». За потреби їздять до місцевого ринку велосипедом. Зараз цей транспорт тут – єдиний швидкий спосіб пересування, бо пішки небезпечно, в будь-який момент можна потрапити під обстріл.
Оріхівці кажуть, що виживати під обстрілами – випробування не з легких. Проте це їхнє рідне місто – змучене й понівечене, але не скорене і назавжди українське.
Національна поліція України
