Мати Героя України Тетяна Кагал розповіла про сина – загиблого захисника Маріуполя
Цьогоріч 12 травня відзначають Міжнародний день матері. Журналісти видання «Полтавська думка» поспілкувалася з матір’ю загиблого Героя України з Кременчука, старшого лейтенанта Максима Кагала – Тетяною. Максим Кагал з позивним Пістон у складі бригади «Азов» займався розвідкою, а пізніше – боронив Маріуполь.
25 березня 2022 року військовий очолив зведений підрозділ, який вщент розбив батальйонну тактичну групу російської армії та змусив противників тікати. Згодом група азовців на чолі з Максимом знищила ворожий командний пункт, при цьому одного росіянина Кагалу вдалося захопити в полон.
Побратими Пістона не боялися йти з ним у бій, бо він весь час був попереду та надихав інших власним прикладом. Він загинув 25 березня 2022 року під час бомбового удару по Маріуполю.
Мати воїна Тетяна Кагал згадує, що Максим у дитинстві був сонячним, позитивним хлопцем. Він виріс доброю, чесною, справедливою людиною, мав потужну силу волі. З 15 років хлопець професійно займався спортом. Виборов титул чемпіона України з боксу, а у 2013 році – чемпіона світу з кікбоксингу.
“В університеті він перестав їсти м’ясо. Я була шокована. У перші моменти я могла його обдурити й зварити суп на м’ясі, а просто не покласти його в тарілку. Спочатку мені це вдавалося, а потім Максимко сказав: «Мамо, не треба так робити». Я не знала, як з такими потужними тренуваннями та змаганнями можна триматися без м’яса”, – ділиться спогадами про сина жінка.
У 2014 році Максим сказав матері, що поїде до Києва працювати охоронцем у бізнесмена. Та насправді хлопець поїхав на військовий вишкіл – три місяці провів на полігоні в Києві, три місяці – в Урзуфі, і ще три – у Мангуші. Він вступив до цивільного корпусу батальйону «Азов», 1 жовтня 2015 року був приписаний до Маріупольської військової частини 3057.
Пів року мати не знала, що Максим проходить військовий вишкіл. Коли він чергував на блокпостах у складі цивільного корпусу батальйону «Азов», зв’язку з ним не було, бо телефони військові здавали.
“Коли я не змогла додзвонитися до нього, то підняла офіс «Київстару» на вуха. У мене там був персональний менеджер Роман із того часу, як Максим літав в Іспанію на чемпіонат світу з кікбоксингу. Я тоді зв’язувалася з «Київстаром» і платила за дзвінки, щоб бути з сином на зв’язку”, – з посмішкою пригадує Тетяна Кагал.
“Я звернулася до «Київстару», кажу: «Знайдіть мою дитину! Немає зв’язку, зробіть так, щоб я його почула! Він у Києві». А менеджер мені відповідає: «З чого ви взяли, що він у Києві? Останнього разу він користувався телефоном у Чонгарі». Через 40 хвилин Максим зв’язався зі мною, сказав, що скоро приїде й усе пояснить”, – продовжує вона.
Коли пані Тетяна дізналася, що Максим пішов служити, їй залишилося тільки прийняти його рішення. Тетяна Кагал каже, що Максим майже не розповідав їй про завдання, які виконував. Багато інформації вона дізналася вже від його побратимів, які повернулися з полону.
”Усі хлопці, які спілкуються з батьками, родичами, завжди казали, що все добре. Вони ніколи не турбували батьків, нічого ніколи не розповідали про завдання. Тут я таке ж «сліпе котеня», як і всі наші батьки. Вони утримали Маріуполь у 2014, 2015 роках, то багато людей вірили, що його втримають і у 2022″, – каже Тетяна.
Мати Героя України розповіла, що у травні 2022 року у Максима мав закінчитися строк дії контракту на військову службу. Чоловік планував іти у відставку, але почалася велика війна.
Під час повномасштабного вторгнення військовослужбовець заспокоював матір. Казав, що все буде добре, що з ним усе гаразд. На третій день повномасштабної війни він відправив свою дівчину Марію та її сестру Настю з Маріуполя до Кременчука, а сам залишився захищати місто. Військовим було дуже важко. Адже вони 86 днів обороняли Маріуполь без боєкомплектів, їжі.
Коли Максим перебував на металургійному комбінаті «Азовсталь», зв’язку з ним майже не було, лише зрідка – смс. Пані Тетяна згадує, що саме він написав їй востаннє:
“23 березня ще Максим написав мені: «Мамо, я не голодний і в шапці». Вони так жартували всі”.
А вже 25 березня до Тетяни Кагал прийшли дівчина Максима Маша з сестрою Настею та його друг Артем.
“Мені зателефонував батько Максима і сказав: «Відкрий хвіртку». Чоловік тільки поїхав на працю, я подумала, що щось сталося, що він повертається додому, може, ключі забув, – пригадує жінка. – Я відкриваю хвіртку – і стоять діти… Єдине, що я пам’ятаю, коли дізналася про смерть сина, я закричала, що це неправда! Я не вірила 9 місяців і 11 днів, поки не було тіла”, – ділиться Тетяна.
Побратим Максима Кагала Дмитро, який зараз повернувся з російського полону і знову служить, привіз Тетяні Кагал шеврон її сина. Минулого року Дмитра обміняли, це був останній обмін азовців. Увесь полон Дмитро проніс шеврон Максима з його позивним Пістон.
“Я його коли перший раз побачила, у мене аж руки трусилися. Якби знайшли цей шеврон, Діму б просто розстріляли!”, – зі сльозами на очах ділиться переживаннями пані Тетяна.
Посмертно старший лейтенант Максим Кагал отримав звання «Герой України» зі врученням ордена «Золота Зірка». Як розповіла пані Тетяна, на нагородження полеглого військовослужбовця подавав легендарний командир «Азову» Денис Прокопенко.
Зараз у Кременчуці регулярно проводять турніри та забіги пам’яті Максима Кагала. На будівлі Кременчуцької гімназії №3, де навчався Герой України, відкрили меморіальну дошку. На честь військового назвали одну з вулиць у центрі міста – частина колишньої Першотравневої стала вулицею Старшого лейтенанта Кагала.
У березні 2024 року родина загиблого Героя України Максима Кагала отримала від Президента України Володимира Зеленського сертифікат на житло.
Національна гвардія України
