Контраст
Шрифт

Подолання домашнього насильства - це пріоритетне завдання для МВС - Катерина Павліченко

clock
29.10.2021 08:06

У інтерв'ю виданню «Повага» заступниця міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко розповіла про те, як змінилася система поліції після Кагарлицької справи, перспективи ратифікації Стамбульської конвенції. А також про статистику звернень щодо домашнього насильства та про впровадження системи електронних засобів контролю за кривдниками, про роботу Української асоціації представниць правоохоронних органів, охорону цьогорічного Маршу рівності.

«ЗАРАЗ У МВС РОЗРОБЛЯЮТЬ ТА ВПРОВАДЖУЮТЬ СИСТЕМУ CUSTODY RECORDS»
 
Про справу в Кагарлиці, коли поліцейські зґвалтували дівчину у відділку. У грудні 2020 року Державне бюро розслідувань вручило п’яти поліцейським обвинувальні акти, при цьому була переатестація. Є інформація, що цих поліцейських залишили працювати в правоохоронній сфері. Чому так сталося й наскільки змінилася політика міністерства після цієї резонансної справи?

Так, справді ця ситуація мене шокувала і як людину, і як поліцейську. У вказаному підрозділі провели службове розслідування й переатестацію. У результаті 18 осіб звільнено з посад, близько 15 працівників – зі служби в поліції, а до частини застосували дисциплінарні стягнення.

Органи системи внутрішніх справ – це великий колектив зі значною кількістю підрозділів, де працює багато людей. Прикро, що серед гідних та професійних правоохоронців, які щодня захищають та рятують людей, трапляються ті, хто не гідні називатися поліцейськими. Вірю, що суд розставить усі крапки над «і» в цій історії. Таких випадків не приховують, ведеться системна робота з виявлення таких людей та очищення рядів системи МВС.

Зараз у МВС розробляють та впроваджують таку систему, як Custody Records. Вона насамперед попереджає будь-які зловживання щодо громадян, які звернулися у відділок поліції або були туди доставлені. Це контроль 24/7.

Ця система допоможе зафіксувати всі дії поліцейських із моменту, коли поліцейський починає контактувати з будь-якою особою: затримання, складання всіх матеріалів тощо.

Це лише відеофіксація? Чи йдеться про ширші зміни?

Це більше, ніж відеозапис. Відеозапис – це тільки частина. Потім цю інформацію підвантажують у відповідну систему, у якій можна повністю відстежити всі дії з затриманою особою. Проєкт Custody Records зараз пілотується в окремих регіонах: Харківщина, Тернопільщина. Ця система включає в себе певний замкнений цикл. Він починається з моменту затримання, коли відбувається спілкування поліції з особою, і аж до того часу, коли її доставили в райвідділок чи ізолятор тимчасового тримання.

Упровадження проєкту Custody Records визначене міністром Денисом Монастирським одним із пріоритетних напрямків роботи відомства. Система вже пілотується й масштабуватиметься по всій території України. Це, звісно, потребує значного фінансування. Проте є ще амбітніші плани, щоб ця система запрацювала не тільки в поліції, а й у Нацгвардії та прикордонників.

На появу Custody Records вплинула резонансна справа в Кагарлиці?

Впровадження почалося до подій у Кагарлику. Цей випадок дав зрозуміти, що така система, як Custody Records, однозначно має функціонувати в Україні. Вона працює в інших країнах, і це правильно, коли ми розуміємо повністю, що відбувалося з тією чи іншою людиною при контакті з поліцією.

«У ПОЛІЦІЇ МИ НАМАГАЄМОСЯ ПРАЦЮВАТИ З ДІТЬМИ ТАК, ЩОБ ЦЕ ВІДПОВІДАЛО МІЖНАРОДНИМ СТАНДАРТАМ»

Ще одною інновацією стало поява так званих «зелених кімнат» для дітей, що стали свідками домашнього насильства. Якщо я правильно розумію, в одній кімнаті дитина працює з психологом, а в іншій за склом перебувають поліцейські, які опитують дитину як свідка.

Хочу сказати, що зелені кімнати не така й інновація. «Зелена кімната» – це методика проведення інтерв’ювання дитини, яка потерпіла або стала свідком злочину, в умовах, що мінімізують та не допускають повторної травматизації дитини. Цю методику вже тривалий час використовують поліцейські. Таких зелених кімнат по всій Україні налічується вже близько 40. Використання методики «Зелена кімната» включає в себе не лише наявність приміщення з затишною обстановкою, але й необхідне технічне обладнання для проведення відеоспостереження та відеозапису опитування чи допиту дитини, а також наявність відповідних фахівців.

Зелена кімната – не єдиний проєкт щодо роботи дітьми, які постраждали або стали свідками злочинів, що впроваджується в Україні. Є ще проєкт Барнахус. Це міждисциплінарний заклад, де проводять кримінально-процесуальні дії в середовищі, дружньому до дитини з метою мінімізації наслідків травматизації, надання комплексної соціальної, психологічної, правової, медичної та інших видів допомоги дітям. Барнахус зараз пілотують у Вінниці. У принципі, воно теж дуже подібне до методології зеленої кімнати. Єдина різниця полягає в тому, що зелена кімната територіально частіше знаходиться в райвідділках поліції.

У поліції ми намагаємося працювати з дітьми так, щоб це відповідало міжнародним стандартам. Зокрема Лансаротська конвенція [Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, чинна в Україні з 2010 року — ред.] щодо недопущення повторної травматизації дітей під час допиту. Оскільки, якщо дитину запитувати одне й те саме, то вона може почати трактувати запитання по-іншому.

Мене дивує, чому система «зелених кімнат» працює тільки щодо дітей. Взагалі, якщо постраждалу від насильства особу некоректно та/або багато разів запитувати про пережитий досвід, може бути травматизація.

Ви згадали про Лансаротську конвенцію Ради Європи, яка ратифікована Україною. Тому одразу ж запитання про Стамбульську конвенцію. Яка Ваша думка про перспективи її ратифікації нинішнім складом парламенту? Чи допоможе вона МВС у боротьбі з гендерно зумовленим насильством?

Мова про ратифікацію ведеться вже не перший рік. Якщо конвенцію ратифікують, це понесе за собою швидші зміни в національне законодавство. Хочу сказати, що багато норм цієї конвенції вже знайшли своє відображення в нашому законодавстві: закон про запобігання та протидію домашньому насильству, адміністративна і кримінальна відповідальність за вчинення домашнього насильства, є терміновий заборонний та обмежувальний приписи.

Попри це, тема домашнього насильства останніми роками виноситься на всеукраїнський рівень. Ідеться про Указ Президента про невідкладні заходи запобігання та протидії домашньому насильству та план дій до нього, приєднання України до партнерства Біарицц, що є ініціативою Першої леді, окрема Державна соціальна програма запобігання та протидії домашньому насильству.

«ЯКЩО БУДЕ РАТИФІКОВАНА СТАМБУЛЬСЬКА КОНВЕНЦІЯ, ТО, ІМОВІРНО, ЗМІНИ ВІДБУВАТИМУТЬСЯ ШВИДШЕ»
 
В Україні з 2005 року діє закон про рівні права й можливості для жінок і чоловіків, а з 2012 закон про заборону дискримінації. При цьому і гендерна нерівність, і дискримінація в країні залишаються. Тобто чи можемо ми опиратися на наявне національне законодавство, якщо воно ось так працює?

Можливо, потрібно ефективніше працювати з тим, що є. Зміни, про які ми щойно говорили, відносно нові для нашої країни. Законодавство потребує постійного перегляду та вдосконалення. Якщо буде ратифікована Стамбульська конвенція, то, імовірно, зміни відбуватимуться швидше. В Україні, до речі, статистика звернень щодо домашнього насильства постійно зростає. Так вона зросла на 47% у порівнянні – 8 місяців 2020 року до 8 місяців 2021 року. Дуже цікава динаміка.

Про що це свідчить, на вашу думку? Люди почали більше довіряти поліції чи спрацювала просвіта про домашнє насильство, оскільки раніше ця тема була дуже табуйованою?

Думаю, що наше суспільство почало більше говорити, а ми почали більше фокусуватися. Так збільшується кількість мобільних груп реагування поліції на домашнє насильство, підходи з протидії стали комплексними, проводиться навчання поліцейських. Наприклад, зараз активно впроваджують систему поліцейських офіцерів громади, а ще є ювенальні поліцейські, слідчі, патрульні. Іде спеціалізація працівників поліції, коли в кожний напрямок роботи поліцейських закладається блок протидії домашньому насильству.

Всі без винятку поліцейські мають орієнтуватися в цій проблематиці, а не тільки мобільні групи. Скільки б мобільних груп ми не мали і як би ми їх не збільшували, усе одно вони не охоплять усієї України. Хоча їх функціонування досить ефективне.

Тому ми впроваджуємо системне навчання всіх працівників незалежно від спеціалізації. Вони мають знати, як співпрацювати один із одним у випадку домашнього насильства. Це вивчають під час початкової підготовки та пізніше – після щорічного підвищення кваліфікації. Ми в минулому 2020 році розробили тематичний план для працівників поліції. Цей план можна поділити на 2 частини: одна частина загальна для всіх поліцейських, друга спеціалізована для кожної окремої групи, чи то слідчих, чи то патрульних тощо.

Наскільки, на вашу думку, ефективна поліцейська мережа з протидії домашньому насильству «ПОЛІНА», яка запрацювала в Україні 2017 року?

Ефективна. Вона доводить свою ефективність. І саме тому ми збільшуємо кількість мобільних бригад. Зараз їх працює 86 по всій Україні. Це мобільні групи реагування на випадки домашнього насильства. Там, де немає мобільних груп, виїжджають патрульні поліцейські, поліцейські офіцери громади. Саме тому ми й застосовуємо наскрізний підхід у навчанні для поліції.

«ОДНЕ З ОСТАННІХ НАПРАЦЮВАНЬ, ЯКІ МИ ЗАРАЗ РОЗРОБЛЯЄМО – ЦЕ ЕЛЕКТРОННІ ЗАСОБИ КОНТРОЛЮ ЗА КРИВДНИКАМИ, ЯКІ ВЧИНИЛИ НАСИЛЬСТВО»
 
Так звану цифровізацію активно впроваджують і в МВС. Зокрема з початком пандемії був створений чат-бот у Телеграмі @police_helpbot. Чи виправдав він себе?

Чат-бот – це відповідь на ті виклики, які в нас постали минулого року, коли почався жорсткий локдаун та карантин. Тоді ми зрозуміли, що потрібно акумулювати онлайн усю інформацію для особи, яка постраждала від домашнього насильства. Спочатку ми зробили це на такій платформі, як Телеграм, потім чат-бот з’явився у вайбері. Ми зрозуміли, що телеграмом користується здебільшого молодь, а от вайбером ми охоплюємо людей старшого віку. За рік ми маємо 5000 запитів у телеграмі та 600 у вайбері.

У перші дні жорсткого карантину ми напрацювали план дій, як захиститися від домашнього насильства в умовах локдауну. Це були чіткі рекомендації, що потрібно знати, куди звертатися, як узагалі розпізнати насильство. Завдяки нашим міжнародним партнерам, зокрема Фонду народонаселення, ми тиражували ці рекомендації – поліцейські ходили й розміщували ці плакати в будинках та в магазинах.

На мою думку, ось ця широка інформаційна кампанія, яку проводимо й ми, й інші відомства, дала результат – збільшення кількості звернень. Якщо ми беремо весь 2019 рік, то ми мали 209 тисяч звернень, а тільки за 8 місяців 2021 року ми маємо ту саму кількість звернень щодо домашнього насильства – як за цілий 2019 рік. Також збільшується кількість складених адміністративних протоколів та термінових заборонених приписів стосовно тих осіб, які перебувають на обліку поліції в категорії кривдника. Можна простежити, що динаміка збільшується.

Одне з останніх напрацювань, які ми зараз розробляємо – це електронні засоби контролю за кривдниками, які вчинили насильство.

Як це працює на практиці? На кривдника надягають браслет?

Так, це відбувається за рішенням суду. Така система існує, серед іншого, в Грузії та Іспанії. Вона спрямована на те, щоб забезпечити безпеку для потерпілої особи. Тобто якщо рішення суду не наближатися до потерпілої особи, то тим самим рішенням суду має бути визначено використання електронних засобів контролю за дотриманням цієї дистанції. Якщо кривдник приходить ближче, потерпілій особі починає про це сигналізувати мобільний телефон. Ми зараз пропрацьовуємо, що це може бути окремий застосунок і відповідний сигнал надходитиме до Нацполіції. Поліцейські в такому разі виїжджатимуть на місце та превентивно реагуватимуть.

Це не збільшить навантаження на систему Національної поліції?

Поліція покликана служити та захищати. Безпека кожної людини – пріоритет. Такі заходи спрямовані на превенцію, це потрібний та ефективний засіб реагування на домашнє насильство та захист потерпілої особи. На сьогоднішній день таких механізмів контролю за кривдником, як електроні браслети, в Україні не застосовують, але є передовий досвід інших країн, і я вважаю, що ми маємо його переймати.

Знову ж таки – питання внесення змін до законодавства, зокрема Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закон України про запобігання та протидію домашньому насильству. Вже є напрацьований законопроєкт, зареєстрований у ВРУ та перебуває на розгляді в комітеті з питань правоохоронної діяльності. Маємо надію, що відповідні зміни будуть проголосовані.

«МОБІЛЬНИЙ ДОДАТОК ДЛЯ ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА МАТИМЕ ПРИХОВАНИЙ ІНТЕРФЕЙС»
 
У серпні 2021 року йшлося про виділення 274 мільйонів гривень із державного бюджету для місцевих бюджетів на створення мережі спеціалізованих служб підтримки постраждалих від домашнього насильства, які би взаємодіяли також із поліцією. На якому етапі формування цих служб зараз?

Це дуже важливо, що уряд виділив кошти. Як бачимо, це можна зробити й без Стамбульської конвенції. Щодо Стамбульської конвенції, то я вважаю, що якщо вона буде прийнята, насправді добре, бо ми швидше можемо приймати зміни, розвиватися. Попри те, що конвенція не ратифікована, усе одно змінюється українське законодавство, напрацьовуються алгоритми. Наприклад, ми переглядаємо наші погляди щодо дезегрегованої статистики, яка акумулюється в Нацполіції.

Тобто ви дивитеся, яка кореляція, наприклад, за віком і статтю серед тих, хто звертається? Що ви робите з цією інформацією?

Ми її аналізуємо. Наприклад, за регіонами, за віком. Наприклад, діти теж мають стать, це все і є дезегрегована статистика, Національна поліція її акумулює. До речі, тільки нещодавно НПУ почала публікувати статистику щодо домашнього насильства на офіційному сайті. Зараз вони переглядають підходи до статистичних даних. Відзначу, що діти в ситуації домашнього насильства – це один із пріоритетів, на яких ми зараз фокусуємося, а також на сільській місцевості.

За рахунок цієї субвенції планується створення 28 притулків, 39 денних центрів, 58 консультативних служб і 40 мобільних бригад. Це все про соціальну сферу. Якщо ми говоримо про домашнє насильство, то є реагування з боку поліції, а є соціальні сервіси. Функціонування такої розгалуженої системи на місцях – потрібний та ефективний спосіб надання комплексної допомоги постраждалим. Тому я дуже рада, що такі центри створюються, оскільки вони в кооперації з поліцією допомагають підійти до питання комплексно.

До слова, Стамбульська конвенція вимагає: 1 житло (для жінки та її дітей) на 10 тисяч населення. Тобто тільки в Києві мало би бути 288 притулків.

Взагалі створення таких соціальних служб, притулків і денних центрів дуже потрібне, бо поліція реагує на сам факт вчинення домашнього насильства, фіксує протокол, виносить заборонний припис, але якщо не буде куди звернутися, де на певний час сховатися від кривдника, то це не спрацює. Система має працювати в комплексі. Без цього поліція безкінечно їздитиме. Побороти домашнє насильство буде дуже важко. Те, що створюються такі служби й виділяються кошти, це вже позитивний крок на рівні держави у комплексному питанні подоланні домашнього насильства. Коли запустяться ці спеціалізовані служби, треба дивитися окремо по регіонах.

Постраждала особа не завжди має змогу викликати поліцію в присутності кривдника. Ви писали на своїй сторінці в фейсбуку, що розробляється спеціальний мобільний додаток для цього. Що це за додаток? Як він допоможе?

Так, це окремий мобільний додаток для постраждалих від домашнього насильства. Ми його вже розробляємо, на початок наступного року матимемо бета-версію. Чим він цікавий – цей додаток матиме прихований інтерфейс. Тобто коли ми говоримо про ситуацію домашнього насильства, ми розуміємо, що частіше за все кривдник контролює потерпілу особу, і якщо вона встановлює такий додаток, то кривдник може щось запідозрити. Не буде ніякого натяку, що цей додаток пов’язаний із сповіщенням про домашнє насильство, він буде замаскований, наприклад, під інший додаток.

Далі ми хочемо, щоб цей додаток мав можливість справді швидко викликати поліцію за допомогою однієї кнопки. Поліція розумітиме, що йде виклик із додатку, і фіксуватиме місцезнаходження та направлятиме туди мобільну групу. Хочемо, щоб там було безпечне зберігання фото, аудіо й відео. Власник додатку може зберігати інформацію не на телефоні, а в хмарі, щоби кривдник не міг видалити доказів.

Додаток обов’язково буде безкоштовним. Інше важливе питання – це як нам поширювати інформацію про цей додаток. Ми не зможемо відкрито говорити про те, як він називається, тут потрібно якусь конфіденційність зберегти.

«Є БАГАТО ДІВЧАТ, ЯКІ НА СВОЄМУ ПРИКЛАДІ ДОВОДЯТЬ, ЩО МОЖУТЬ КЕРУВАТИ Й ОПІКУВАТИСЯ ОСОБОВИМ СКЛАДОМ, У ЯКОМУ ЗДЕБІЛЬШОГО ЧОЛОВІКИ»
 
Про ваш особистий досвід у міністерстві. Ви стали заступницею міністра МВС у 29 років. Чи відчували ви на собі ейджизм, тобто дискримінацію за віком або сексизм?

Потрібно почати з того що, на щастя, я не єдина й не перша заступниця міністра внутрішніх справ. Тут є гендерна рівність. До того, як стати заступницею міністра внутрішніх справ у 29 років, я вже була заступницею начальника Департаменту патрульної поліції. Це був хороший досвід, оскільки патрульна поліція – найчисленніший підрозділ Національної поліції.

Щодо представництва й гендерної рівності – так, звичайно, більше чоловіків, але представництво жінок досить високе. Чому так відбулося? Коли 2015 року відбулася реформа, то дуже велика кількість жінок, як і я, прийшли в поліцію. Ми тоді мали показник десь 27%, потім цей показник упав, зараз він знову піднімається. Але тим не менше, у патрульній поліції дуже багато жінок, які обіймають керівні посади, це начальниці управлінь, заступниці, командири рот і батальйонів.

У нашому суспільстві все залежить від тих стереотипів, які є. Я от, наприклад, пам’ятаю, як раніше ж узагалі жінок не було в поліцейському автомобілі. Коли з реформою прийшла велика кількість дівчат, то їм було дещо важко. Вони мені про це розповідали.

Гендерна рівність сьогодні про те, що якщо є бажання – ми маємо надати цю можливість. Є багато дівчат, які на своєму прикладі доводять, що можуть керувати й опікуватися особовим складом, у якому здебільшого чоловіки. Важливо, щоб відомство сприяло та було відкритим до формування потенціалу жіночого лідерства.

Про день захисника і захисниці. Ви були ініціаторкою перейменування цього свята із уживанням фемінітиву. Чому для вас це було важливо?

Очевидно, що є і захисники, і захисниці. Це про те, щоби зробити більш видимою участь жінок. Суспільство знає про те, що жінки теж несуть службу, проте подекуди не надає цьому великого значення. Чому день має бути тільки про захисників? Ініціатива з перейменування народилася в Української асоціації представниць правоохоронних органів, у колі моїх коліжанок, бо ми бачили ці дописи 14 жовтня з привітанням винятково чоловіків і розуміли, що так не має бути.

Обговорення такої ініціативи розпочалося ще у вересні 2019 року. Тоді Асоціація за моїм підписом спрямувала відповідний лист до Урядової уповноваженої з гендерної політики з пропозицією переглянути назву свята. Я впевнена, що перейменування цього свята дозволить зробити жінок-захисниць ще більш видимими в суспільстві. Окрім того, таке визнання на офіційному рівні сприятиме формуванню сектора безпеки й оборони за принципом професіоналізму й гендерної рівності, що особливо актуально для жінок на стереотипно «нежіночих» посадах.

«МИ РОЗУМІЛИ, ЩО МАЄМО ОБ’ЄДНУВАТИСЯ, ПІДТРИМУВАТИ ОДНА ОДНУ І ПРОСУВАТИ ЖІНОЧЕ ЛІДЕРСТВО, ГОВОРИТИ ПРО СТЕРЕОТИПИ»
 
Українська асоціація представниць правоохоронних органів заснована вами 2018 року. Звідки виникла ця ідея?

Ідея створення такої асоціаціївиникла ще раніше, коли я була в патрульній поліції. Там була велика кількість дівчат і жінок, ми розуміли, що маємо об’єднуватися, підтримувати одна одну і просувати жіноче лідерство, говорити про стереотипи. 2017 року ми почали це обговорювати, потім пішли розмови, що це буде: чи профспілка, чи консультативно-дорадчий орган. Зрештою вирішили – громадська організація. Вступ до неї повністю добровільний.

Щодо вступу, то коли ми вирішували, кого братимемо в члени і членкині організації, то зрозуміли, що не маємо бути закриті для чоловіків, щоб не казали, ніби ми створили собі якусь окрему платформу. Ми відкриті. Будь ласка, вступайте, приєднуйтеся, підтримуйте жіноче лідерство й гендерну рівність.

Ті чоловіки, представники правоохоронних органів, які долучаються до асоціації, вони дуже сміливі. Це зокрема керівники патрульної поліції в областях, наприклад, Рівненська, Вінницька, Чернівецька. Долучився перший заступник начальника Департаменту патрульної поліції Олексій Білошицький. Минулого року ми навіть подавали його кандидатуру до Міжнародній асоціації жінок у поліції в категорії «He for She». Як наслідок, взяли нагороду, бо міжнародна спільнота визнала, що Олексій Білошицький гендерно орієнтований та просуває жіноче лідерство в лавах патрульної поліції.

Які нові проєкти зараз упроваджує Асоціація?

Зараз у нас є декілька нових проєктів. По-перше, це підтримка жінок і робота з тими дівчатами, які в декреті і мають дітей. А також посилення регіонального представництва та їх залучення. Далі ми розробляємо і плануємо спільно вивчати англійську мову, щоби брати участь у міжнародних заходах і миротворчих операціях.

«ПРЕДСТАВНИЦТВО ЖІНОК У МІЖНАРОДНИХ ОПЕРАЦІЯХ СЬОГОДНІ НЕВЕЛИКЕ, І ДУЖЕ Б ХОТІЛОСЯ, ЩОБ ВОНО ЗБІЛЬШИЛОСЯ»
 
Під час свого виступу у вересні 2021 року на Українському жіночому конгресі ви говорили про збільшення жінок із числа національного персоналу МВС, які беруть участь у міжнародних операціях із підтримання миру та безпеки. Можете розказати детальніше, що це за операції?

Дуже цікаве й потрібне дослідження проводили якраз таки тому, що резолюція 1325 і національний план дій вимагає від нас залучення більшої кількості жінок до миротворчих операцій. Воно передбачає проведення дослідження з цією метою, щоб визначити який стан справ на сьогодні, як збільшити представленість жінок у миротворчих операціях.

Дослідження проводило Міністерство внутрішніх справ за підтримки ООН-жінки. Опитали значну кількість представників Нацполіції та Нацгвардії, бо саме з цих двох підрозділів людей направляють на миротворчі операції. Є певний порядок відбору й відправлення цих людей, відбір відбувається на базі Національної академії внутрішніх справ, потрібно скласти іспит, потрібні знання англійської мови, співбесіда.

Ми намагалися зрозуміти настрої, чи готові люди йти в такі операції і які в них є виклики. Цікаво, що більшість розглядає можливість своєї участі в миротворчих операціях. Щодо жінок – дуже цікава ситуація. Виклики є такі, як незнання англійської мови, сімейні домашні обов’язки, але немає такого розриву відносно чоловіків. Представництво жінок сьогодні невелике, і дуже б хотілося, щоб воно збільшилося. У нас є певна квота по залученню наших співробітників до міжнародних операцій. І для того, щоб збільшити кількість жінок у миротворчих операціях, ми розуміємо, що потрібно збільшити саму квоту. Зараз близько 30 осіб, це дуже мала кількість.

Розкажіть, будь ласка, про співпрацю МВС і фейсбуку. Наприклад, нещодавно була запущена система пошуку дітей Amber Alert.

Для нас зараз питання безпечного середовища пріоритетне в напрямку діяльності нашого відомства. Про це також наголошує міністр МВС Денис Монастирський у всіх своїх виступах, нарадах і презентаціях. Тому розшук дітей – це тільки невелика частина загального проєкту з безпечного дитячого середовища. Фейсбук нині – це та платформа, якою користується дуже велика кількість наших громадян.

Коли зникає дитина, дуже важливо в перші години вжити максимальних заходів, щоби встановити її останнє місце знаходження, з ким вона контактувала. Тому зараз ми налаштовуємо співпрацю з операторами мобільного зв’язку, щоб налагодити обмін інформацією. Оператор за дозволом батьків міг би показати, де перебуває дитина, з ким спілкується. Зараз це тільки за рішенням суду, а ми розуміємо, що це час, а він дорогоцінний.

Amber Alert – це теж одна з ініціатив, яку ми запустили спільно з фейсбуком. Щоб ви почали отримувати інформацію, що зникла дитина, ви маєте підписатися на цей сервіс. Ви не отримуватимете інформацію про всіх зниклих дітей по Україні, а тільки на території, де ви знаходитесь.

«ПОЛІЦІЯ СТАЄ ПРОВІДНИКОМ ЗМІН»
 
Підрозділи МВС забезпечували охорону Маршу рівності 2021 року. Уперше за багато років захід пройшов без сутичок із праворадикальними групами. У чому, на вашу думку, полягає запорука ненасильницького проведення заходу цього року? Чи ставлення поліції стало толерантнішим до ЛГБТКІ-спільноти?

Такі марші зараз проходять по всій Україні. Кілька факторів мають значення. Справді, цього року досить непогано пройшов Марш. Я теж була на Майдані. Щороку ми бачимо, що кількість протиправних дій до учасників масових заходів зменшується, цього року не було скарг. Поліція проходить навчання по толерантності та недискримінації. Це постійні навчання, які відбуваються також на місцевому рівні, на рівні національної поліції, з залученням міжнародних консультантів, експертів структури ООН.

Цього року до Маршу рівності залучалися близько 4 000 правоохоронців. Це менше, ніж у минулі роки. При цьому й порушень громадського порядку щороку стає менше. На це впливає навчання, а також те, що в суспільстві руйнуються стереотипи, нетерпиме ставлення. Отож поліція в такому випадку стає провідником змін.

Однією з проблем в Україні є злочини на ґрунті ненависті, зокрема спрямовані на ЛГБТКІ-спільноту. Яким чином зараз поліція бореться з цим явищем? Я знаю про проблему фіксації потенційних злочинів на рівні протоколів поліції, коли такі злочини зазначаються як хуліганство й не зазначається обтяжуючий мотив.

Знаєте, вода камінь точить. Зараз відбуваються навчання з залученням консультативної місії ЄС, проводяться навчання з керівниками відносно того, що потрібно формувати неприйняття насильницької поведінки, фіксувати злочини на ґрунті ненависті. Модель має працювати так, що спочатку навчають керівників.

Крім того,навчання – це такий процес, який має відбуватися постійно. Як на мене, то в навчанні має бути два аспекти: підготовка середньої ланки, а також підготовка інструкторів. Зараз готувати окремо кожного поліцейського важко, потрібні інструктори, а вони вже мають навчати інших поліцейських.

«НАША СИЛА В КОМАНДІ, В ЦІЛЯХ І БАЧЕННЯХ, ЯКІ МИ ПЕРЕД СОБОЮ СТАВИМО, У ПРАГНЕННІ ДОСЯГНУТИ ЦИХ ЦІЛЕЙ»
 
Є якась інформація, про яку я не запитала, але вона буде корисна нашим читачкам і читачам?

Подолання домашнього насильства – це пріоритетне завдання МВС. Ми дуже фокусуємося на цій тематиці, розробляємо алгоритми дії поліцейських, нове законодавство, аналізуємо статистику. Є політична воля на те, щоб цю тему виносили на рівень міністерства, щоб напрацьовували кращі методи політики та практики. Завдяки цій політичній волі нам удалося сьогодні залучати велику кількість поліції, проводити навчання і якось це систематизувати. Якщо приймуть Стамбульську конвенцію, це буде додатковий поштовх. Усе можливо зробити.

У великих містах ми говоримо про домашнє насильство, про дискримінацію, про гендерну рівність. Але в селах не так. Потрібно проводити інформаційні кампанії, місцеве самоуправління повинне теж на цьому фокусуватися. Якщо в Києві інформація доходить, то в селах, на жаль, багато залишається стереотипів – «б’є значить любить» тощо.

Люди подекуди не розуміють, що може бути інакше. Тому щодо домашнього насильства на наступний рік пріоритет – це сільська місцевість, діти в ситуації домашнього насилля, це свідки, вони все життя пам’ятатимуть про це. Щодо сіл, то зараз масштабується проєкт – поліцейський офіцер громади. Як шерифи в Америці. Це поліцейський, який проходить відбір і окреме навчання, де закладено блок домашнього насильства. Вони працюватимуть у громадах. Планується гасло «я тут живу і працюю». Такий місцевий хлопець чи жінка, який володіє всією інформацією і всіх знає, що де відбувається, знає людей.

Які основні виклики ви бачите для вашої роботи в МВС наступного року? 

Наша сила в команді, в цілях і баченнях, які ми перед собою ставимо, у прагненні досягнути цих цілей. Зараз нам усього вистачає, просто потрібно напрацьовувати план і йти до нього. Нічого не може бути на заваді, якщо ти впевнено йдеш до мети.

Якщо ж говорити про стратегічне завдання й бачення МВС, то це загалом безпечне середовище для кожного українця. Воно має багато різних складових. Серед них: безпечне дитинство, протидія цькуванню, безбар’єрність, нульова толерантність до насильства, запобігання домашньому насильству, злочинам на ґрунті ненависті, протидія торгівлі людьми. Ми стикаємося зі стереотипами в суспільстві, подолання цих стереотипів – кропітка, але поступова робота. Наскільки швидко це відбуватиметься в нашому суспільстві, настільки швидко ми отримаємо бажаний результат.

Авторка: Єлизавета Кузьменко

Фото: Дмитро Ларін

Схожі матеріали
#вшануйгероя