Творці історії. Щоденник: «Відчуття на «нулі» - спочатку страшно, а потім адаптуєшся»
Історії мають імена.
Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі…
Ці слова Ліни Костенко – про нас, українців. Про тих, хто століттями виборював свободу. Про тих, хто сьогодні тримає небо, землю, міста і серця.
МВС України та РБК-Україна започатковують спільний проєкт «Творці Історії. Щоденник». В рамках проєкту двічі на тиждень ми будемо знайомити читачів з особистими історіями захисників та захисниць у форматі розповіді від першої особи. Вони є творцями сучасної історії України, Європи та світу – сьогодні на полі бою, в окопах та бліндажах саме вони наживо творять нашу з вами спільну історію. Важливо вже зараз фіксувати їхні оповіді, емоції та портрети, аби краще зрозуміти буремні події, в яких ми живемо, та максимально зберегти цей дух часу, суспільні настрої та особисті переживання для нащадків.
П’ята історія. Боєць на позивний «Шумахер».
Володимир, 40 років, стрілець, гвардієць. Позивний "Шумахер". Гвардія наступу, бригада НГУ «Хартія».
Я був водієм на «гражданці» і швидко їжджу. Тому й прозвали Шумахером.
Мобілізований 5 жовтня 2024 року. Тримав оборону під Липцями на Харківщині.
Я – штурмовик. Родом із Луцька. Неодружений.
Бойове завдання – заходиш на позицію і тримаєш оборону. І так в окопах по 3-5 днів, коли як. Не можна було чітко через певну кількість днів забезпечити зміну складу на позиціях, тому що бували такі дні, коли людей не можна було витягти з окопів через масовані удари ворожих дронів.
А їх літає там тьма-тьмуща. Ворога в очі ти не бачиш. Тому що весь час ти переховуєшся від дронів і не повинен виказати себе ворогові. Щоб по позиціях не почала працювати артилерія чи міномет.
Під Липцями отримав поранення ноги та обох рук – унаслідок скидів із дронів. То була, скоріш за все, осколкова граната чи щось схоже.
Я служив строкову службу, тому коли мобілізували, мені не було страшно. Я знав, що таке армія. І я вже готувався поволі до того, що триває війна і мене скоро заберуть до війська.
Зараз я на реабілітації. Протезування начебто не потребую.
Побратими, дякувати їм, мене вчасно евакуювали з поля бою. Далі в медпункт, згодом в Харківський шпиталь, тоді в обласну лікарню і в підсумку на Київ – до шпиталю МВС. До столиці саме через складність поранення – треба було складати кістки, цілу низку операцій робити.
Відчуття на «нулі» - спочатку страшно, а потім адаптуєшся. Кожен по-своєму те проходить. Там просто викидаєш з голови всі зайві думки. І зосереджуєшся тільки на тому, що треба стояти і тримати позиції, що треба вижити. Це дозволяє не відволікатися і максимально активізувати свої інстинкти самозбереження.
Ще не знаю, чи буду продовжувати військову службу. Зважаючи, які будуть результати лікування та реабілітації. Якщо буду, то хочу бути водієм. Я в цивільному житті був дальнобійником. За кордон не їздив, але об'їхав усю Україну.
Поки не збираюсь одружуватися. Батьки налаштовані, щоб я завершив службу і шукав себе в цивільному житті. А я маю завершити лікування, реабілітацію, тоді пройти ВЛК і ось тоді буду дивитися, що робити далі.
Моє хоббі - це машини. Я їх розбираю і складаю із заплющеними очима. У мене батько, дядько й дід - усі шофери. То це вже спадкове, можна сказати.
А Шумахер – це прозвисько ще з цивільного життя. Тому воно й стало моїм позивним і війську. Командири спитали, яку мали кличку в юності. Мене називали Шумахером. То я й не став нічого нового вигадувати. У мене машина Форд-Транзит - бусик.
Найбільше мені подобаються «Мерси». Електромобілі я навіть не вважаю машинами. Я більше вірю, все ж таки, двигуну внутрішнього згоряння, ніж всіляким новітнім технологіям і гаджетам на колесах.
Знаєте, там на передку серед хлопців нема якогось патріотичного пафосу. Там все просто – ми стоїмо за свій дім, своїх дружин, дітей і батьків. Це й є для нас Україна - найкраща в світі країна.
І хоч я ніколи не був за кордоном, але приїздили звідти друзі і знайомі – вони казали, що кращих краєвидів, ніж в Україні ніде більше в світі немає. Я її всю об'їздив і в Криму був не раз. І вірю в те, що ми всі наші землі обов'язково звільнимо.
Департамент комунікації МВС України
