«Щодня думаю про тих, кому не встиг допомогти», - поліцейський Валентин Михайленко рятував дітей-сиріт в охопленому полум’ям Маріуполі
На побитому осколками службовому авто Валентин Михайленко разом із напарниками евакуював поранених, розвозив їжу та воду. Під час бойових дій вони пробилися до укриття, де ховалися 20 дітей-сиріт, із дорогоцінним вантажем – генератором, мішками борошна та цукру. Поліцейський не раз дивився в очі смерті - поряд із ним снарядом вбило цілу родину, а його будинок російські військові розбомбили.
Валентин Михайленко – начальник сектору реагування патрульної поліції Мангуша, що наразі тимчасово окупований. З 2014 року до функцій правоохоронця додалися чергування на блокпостах, охорона стратегічних об’єктів, відпрацювання населених пунктів.
«Щодня стикалися з нестандартними ситуаціями, вилучали боєприпаси, кожен день міг бути останнім. Усі працювали пліч-о-пліч, щоби перемогти ворога та захистити країну», - згадує поліцейський.
У 2017 році він очолив підрозділ і оптимізував розташування нарядів так, щоб допомога людям надходила максимально швидко.
Коли російські війська 24 лютого 2022 року вторглися в Україну, Валентин за сигналом бойової тривоги прибув до місця дислокації та до останнього ніс службу в оточеному Маріуполі.
Група реагування завжди була першою на місці події та допомагала постраждалим від російських бомбардувань.
«Коли потрапляли під обстріли - вибігали з автомобілів, падали на землю, машини всі були побиті осколками. Страху як такого не було. Думав, що якщо я цього не зроблю, то ніхто не зробить, що я відповідатиму за кожного, кому не допоміг», - каже Валентин Михайленко.
Корінний маріуполець переживав біль разом з усіма мешканцями. Люди стали згуртованішими – всі допомагали один одному.
У першу чергу правоохоронці допомагали тим, хто самотужки не міг про себе подбати.
«У Приморському районі залишалося в укритті близько 20 дітей-сиріт. Отримали завдання – щоб у дітей було світло, їжа, вода. Привезли генератор, 5 мішків борошна, цукор, усе, що їм потрібно», - у блокадному місті це були найкоштовніші речі.
«Маріуполь – це моя сім’я, мій дім, усе, що в мене було. Я там народився, виріс… У ті жахливі дні я зрозумів, що найбільша цінність - це родина, що все може закінчитися в один момент», - ділиться поліцейський.
Валентин на власні очі бачив, що таке «рускій мір» і що він робить із маріупольцями:
«20 квітня я евакуював свою родину, їхали по вулиці Набережній із тещею, донькою, коли раптом переді мною метрів за 70 - пряме влучення снаряду в машину. Сім’я згоріла живцем. Це бачили діти, це тяжко пережити. На місці цієї родини могли бути й ми».
Валентин Михайленко продовжує нести службу в лавах поліції Донеччини та докладає зусиль, аби зберегти якнайбільше життів: допомагає людям евакуюватися, підтримує тих, хто, як і він, втратив рідну домівку.
«Плани на майбутнє – залишитися живим, бути поруч із родиною та працювати на благо країни. Виходиш кожного дня на службу, а в голові одне – що ми переможемо, що все буде добре», - попри всі втрати, Валентин живе вірою в те, що Україна переможе.
Відділ комунікації поліції Донецької області
