«Робота піротехніком для мене як поклик»: історія водія-сапера з Одещини
Олександр Глибишин вступив до лав ДСНС вже під час повномасштабного вторгнення. За цей час пройшов чотири ротації: на Донеччині, Миколаївщині та двічі на Херсонщині.
Чоловік розповідає, що найяскравіше йому запам’яталась перша ротація на Донеччині, куди Олександр прибув в перші дні після звільнення м. Лиману.
«У людей був справжній голод. Місто було закрито. Окупанти грабували домівки та відбирали всю їжу. Ми в перший день познайомились з жінкою, яка не бачила хліба 8 місяців. Вона просила у нас, саперів, поїсти. Я віддав свою кашу, яка в мене була на обід, а вона просто плакала. Не хотіла спершу брати, бо їй було соромно, але все ж таки взяла, бо була дуже голодна. Ми купували воду та цукерки, для того, щоб роздати дітям. Багато людей після звільнення поверталось. Бо кажуть, що хотіли дуже додому», – пригадує чоловік.
Місцеві мешканці розповіли Олександру, що коли окупанти «відходили» з міста, кинули багатьох своїх побратимів. Ті, після деокупації, кидали все що в них було, переодягалися в цивільне та просто тікали.
«На жаль, після звільнення місто залишалось під обстрілами, звісно, ми працювали в таких умовах. Пам’ятаю, як ми виїхали на одне з підприємств, для того, щоб люди могли отримувати пенсії, нам треба було перевірити попередньо будівлю. Як тільки ми під’їхали до будівлі – одразу «приліт». Ми навіть не встигли вийти з автівки! Було і таке, що ми тільки-но поїхали з місця дислокації в інше місце, на наступний день дізнавались про те, що в місце де ми жили було влучання», – зізнається чоловік.
Каже, що у його роботі важливо залишатись в «холодному розумі», бо якщо ти думаєш про сторонні проблеми, то не можеш сконцентруватись, а там завжди треба бути напоготові.
«Моя дружина розуміє, що в мене небезпечна робота, але вдома ми це не обговорюємо – це правило для мене важливе», – додає чоловік.
ДСНС України
