Нацгвардієць Віктор: росіяни живуть минулим
Боєць Національної гвардії Віктор за посадою радіотелеграфіст. Але останні місяці фактично був піхотинцем, захищав на передовій Запорізький край. Там, після чергового обстрілу окупантів, Віктор отримав контузію і зараз знаходиться на реабілітації в одній із міських лікарень. Ми ж звернулися до нього з іншого приводу – цей воїн народився у вересні 1991 року, через місяць після проголошення Незалежності України. І перед Днем народження нашої держави ми задали кілька питань гвардійцю-однолітку.
– Ви пам’ятаєте ваші дитячі Дні Незалежності? Чи святкувала ваша сім’я цей день?
– У нас в місті День Незалежності святкувався завжди, як і День Махна. Наше місто вельми патріотичне. А у зв’язку з тим, що мої батьки були завжди на роботі, то ці дні давали можливість зібратися всім нам за одним столом, поспілкуватися, відпочити.
– Що для Вас є Незалежність України?
– Свобода людини: свобода мислити, свобода говорити, свобода робити. Цієї свободи немає у росіян. Я знаю, про що кажу. Сам пропрацював рік в росії, керував мережею салонів з продажу меблів, мав у підпорядкуванні 250 робітників. Я бачив, як вони живуть, порівнював із тим, як живемо ми. Коли той рік роботи у росії завершився, мені і зарплату вищу пропонували, і умови кращі, аби я залишився. Але мене для життя ця країна не влаштовує, я завжди хотів додому.
– У чому, на Ваш погляд, основна різниця між жителями росії та України?
– У нас люди роботящі. Основна маса наших людей буде завжди працювати, прагнути досягнень. А руські – вони більш ліниві. Вони думають: «В мене є трохи – і мені цього вистачить». Росіяни вузько мислять, не хочуть розвиватися, живуть у минулому.
– Чи вірили Ви до 24 лютого у можливість великої війни з росією?
– Такого масштабу, мабуть, що ні. Навіть якщо у голові прокручувався варіант масованого наступу, то максимум – на луганському та донецькому напрямках. Але що може бути по всій Україні, я не думав.
– Чи змінилося, на Ваш погляд, у наших громадян відчуття незалежності країни після 24 лютого?
– Люди в Україні завжди були і є впевнені, що живуть у незалежній державі. А зараз українці об’єдналися, стали морально сильнішими. У мене в Гуляйполі після російського обстрілу згоріли меблеві магазини, квартира, будинок. Фактично, в мене нічого не лишилося, крім ненависті до окупантів. Але треба жити далі – заради сім’ї, заради Батьківщини. Жити і боротися.
Пресслужба НГУ
