«Ми обов’язково повернемося додому під українським прапором», - старший оперуповноважений Віталій Аляхнович
Поліцейський із 13-річним оперативним стажем зустрів повномасштабне вторгнення у своєму містечку Пологи. 3 березня 2022 року населений пункт окупували російські війська. Тоді разом із колегами Віталій став на захист земляків. Правоохоронці допомагали забезпечувати населення водою та водночас розвідували обстановку.
«3 березня ми перебували на службі. Цього дня російські війська почали рух в бік міста одразу з двох напрямків — із селища міського типу Більмак та міста Токмак. Опівдні вже розпочалися вуличні бої, керівництво дало команду перевдягнутися в цивільне і, конспіруючись, тримати руку на пульсі подій. Щоб відстежувати місцерозташування російських військ, ми вдавались і таких ризиків», - пригадує Віталій.
У Пологах з перших днів окупації зникло світло, не було водопостачання, електроенергії та мобільного зв’язку, тому оперативник та його напарник зустрічалися на заздалегідь визначеному місці та під виглядом звичайних цивільних ходили по воду. Щодня вони приносили людям десь по 100 літрів питної.
«Більшість з окупантів постійно перебували в стані алкогольного сп’яніння та поводилися агресивно і непередбачувано. Ми розуміли, що від них можна чекати чого завгодно, однак продовжували працювати, бо тут – наші люди», - розповідає оперуповноважений.
У середині березня 2022 року надійшла команда від керівництва главку евакуюватися до більш безпечного місця, адже окупанти почали розшукувати працівників поліції. Через місцеве населення росіяни закликали правоохоронців до співпраці та проводили обшуки у діючих співробітників.
«Ми з вагітною дружиною перетнули 17 блокпостів. На кожному з них росіяни ретельно перевіряли мобільні телефони, роздягали, шукали татуювання та синці. В мене була легенда, що я фермер, заздалегідь у телефоні зберіг фото тракторів та автозапчастин. Мабуть, це спрацювало», - згадує Віталій Аляхнович.
З приїздом до Запоріжжя поліцейський продовжив забезпечувати громадський порядок, ніс службу на блокпостах, запобігав вторгненню російських ДРГ.
На цей час Віталій працює старшим оперуповноваженим в Оріхові. За рік безперервної роботи в прифронтовому місті правоохоронець вже має власне бачення принципу обстрілів, яким керуються окупанти:
«Тут все просто – стріляють, щоб влучити аби куди. Орки гатять без розбору по всіх і всьому, і їм байдуже, що від цього страждають звичайні люди. Третій рік оріхівці перебувають у пеклі, однак не втрачають надії, що колись настане мир, тому й залишаються. А разом із ними тут продовжуємо працювати і ми».
Робота під час війни досить зрозуміла – головне, щоб люди були в безпеці. Разом із колегами правоохоронець систематично евакуює мирне населення. Виїжджають у найнебезпечніші закутки громади, щоб звідти вивезти якомога більше людей. Навіть, якщо гучно та під ногами здригається земля від вибухів, вони все одно їдуть і рятують.
Згадуючи один із випадків, розповідає:
«Якось вмовляли жінку виїжджати, проте вона категорично відмовлялася. Через 15 хвилин поруч з її будинком прилетіло 5 артснарядів. Думка про виїзд одразу змінилася. Однак евакуйовувати довелося вже під обстрілами».
Єдине, про що сьогодні мріє старший оперуповноважений – це про майбутнє нашої країни та повернення додому під українським прапором.
Національна поліція України
