Історія психолога ДСНС про роботу з людьми після обстрілів та втрати рідних
Ілля Бородовко вісім років працює психологом у Державній службі з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області. Він допомагає впоратися з болем та стресом рідним загиблих, травмованим та тим, хто через російські обстріли втратив домівку.
Про це йдеться у матеріалі «Суспільного».
Чоловік зізнається, робота складна, та психолог завжди має бути готовий до будь-яких випадків:
«Завжди складно працювати. Це морально нелегко. Коли ти розумієш, що людина втратила все, коли в людини гинуть всі... Нема такого, що тумблер клац – і все. Як би ти не хотів, ти все одно пропускаєш через себе. Але навчилися відстежувати й попереджати ці випадки. У будь-якому випадку психолог повинен бути в строю й готовий виїхати».
Розповідає, що на обстрілах психологи розподіляють роботу – одні лишаються на вулиці, а інші йдуть надавати допомогу тим, хто під завалами. У такі моменти людям важливо мати підтримку.
«Я завжди іду в завали, бо може бути хтось затиснений. Щоб людина не нашкодила собі, або не заважала рятувати. А таке можливо, бо реакції у стані стресу, у замкнутій місцевості, бувають різні. Звісно, психолог стабілізує цю людину, щоб рятувальники могли швидше виконати свою роботу. Коли ми приїжджаємо на об'єкт, куди прилетіло, ми одразу відстежуємо, як у медиків: «зелений», «жовтий» і «червоний». Ми дивимося, кому потрібна допомога, а кому ні. Буває тремор, крик, людина просто стоїть, але ніхто людину не залишає одну. Якщо вона хоче кричати, хай кричить, б'ється – нехай. Емоція перша негативна повинна вийти», – додає Ілля Бородовко.
Та інколи психологам доводиться боротися й з власними емоціями, каже Ілля. За час роботи його найбільше вразили удари рф по дев'ятиповерхівці у Запоріжжі та пологовому відділенню у Вільнянську:
«Вільнянськ – це дитина. Я був на упізнанні цієї дитини. Було їй два дні. Я буду пам'ятати це завжди. Воно з пам'яті ніколи не піде. Дуже багато емоцій переживалося».
Також Ілля надавав психологічну допомогу біля медцентру Запоріжжя, куди росіяни поцілили 10 грудня 2024 року:
«Виходжу, бачу, що хлопці розкопують. Кажуть, що там є людина. Ми починаємо розгортати трошки сміття. Дістали його, передали медикам».
Ілля каже, що той, хто втратив найближчу людину, відчуває біль, зарадити якому неможливо. Інколи слова, сказані з найкращими намірами, можуть його поглибити. Тож не варто говорити поширених фраз, які не мають смислового навантаження. Наприклад, «тримайся» чи «я розумію тебе». Краще просто бути поруч та огорнути турботою:
«Трошки треба подумати: «А що ми кажемо? А який сенс у цьому?» Який «все буде добре»? Можна чимось допомогти, якісь звичайні життєві нюанси: води, поїсти (змусити поїсти). Іноді буває таке, що люди три доби не їдять».
За матеріалами «Суспільного»
