Як росіяни захоплювали Зміїний та шукали автора фрази про корабель (Відео)
Це літо військовослужбовець Ізмаїльського загону Сергій зустрів на волі. Він був одним з тих прикордонників, які боронили острів Зміїний під час віроломного вторгнення московитів на територію України.
Наступ ворога розпочався о третій ранку. Від командування прикордонної застави «острів Зміїний» поступила команда «До бою». За деякий час, коли вже розвиднилося, прикордонники побачили військовий корабель «москва». Потім ще один - «василь биков». Вони маневрували навколо острова. По захисникам острова було завдано авіаційно-бомбового удару. Була виведена зі строю система ППО. Після чого, через деякий час, був нанесений ще один бомбовий удар. Хлопці побачили, що все ближче почав підходити майбутній флагман-потопельник «москва». Після чого прозвучало: «Остров Змеиный. Я русский военный корабль…»
«На мою думку, після цієї команди був здійснений постріл з цього корабля на точку розрахунку кулемета ДШК. Добре, що хлопці, які знаходилися там встигли заховатися в приміщення. Їх не зачепило. Усі живі, здорові. Через деякий час побачили, що до нас підходять два маломірних катери з десантом на борту. При цьому, «василь биков» і «москва» продовжували постійно маневрувати та не відходили від острова. Під цим прикриттям, плюс авіація, вони й підійшли до острова та захопили нас всіх у полон. Потім поклали на пірс обличчям до землі. В такому положенні ми пролежали приблизно 10 годин», - розповідає Сергій.
Потім їх всіх погрузили на судно «Шахтар», до якого їх з острова доставили на гумових човнах. Усіх, 70 чоловік, запхнули в кают-компанію. Зав’язали руки. Було дуже жарко, через це хлопцям не вистачало повітря.
До Криму їх доставили 26 лютого, приблизно о дев’ятій годині ранку. Єдине бажання на той час у хлопців було повідомити рідним, що вони живі та з ними все добре.
На допитах вмикали запис: «Я руський корабль. Повторяю. Сложить оружие. Нанесен будет удар. Как поняли меня. Прием». «Русский корабль – иди на *уй». Їх дуже цікавило, хто послав руський корабель. Наші військові мовчали.
Куди б українських захисників не перевозили, вони завжди думали, що їдуть додому. Але, на жаль, їх просто перевозили з місця на місце. З прибуттям у колонію, їм одразу сказали, що тут Женевська конвенція не працює, для них її просто не існує.
Насправді ніхто нічого не пояснював. Українських захисників могли побити будь-коли, просто так. Легше за все – коли били руками, ногами. Більш серйозні травми військовополонені отримували від гумових кийків та електрошокерів. Бували випадки, коли їх били по статевих органах, по пальцях, по вухах.
«Були випадки, коли ламали ребра, били по нирках, кінцівкам, голові. Приходив до нас також лікар. Одного разу на питання, чи є парацетамол, він відповів: «Попий водички, вона в нас свята». Отаке скотиняче було відношення», - пригадує Сергій.
Під час приймання їжі росіяни неначе виконували якийсь дикий, тільки їм зрозумілий, ритуал: 100 чоловіків мали за 5-9 хвилин поїсти, прибрати за собою та доповісти. Через це вони дуже втрачали вагу та фізично слабшали.
Полоненим не дозволялося ходити. Їх примушували бігти на прогулянку, у лазню тощо. Якщо когось «зачекались», то примушували сидіти навпочіпки дві-три години зі складеними руками за головою. До того, як піти у лазню, також примушували сидіти. На миття відводилось 1-2 хвилини. Тільки намочилися і знову сиділи навпочіпки.
Якщо вони запитували, де народився й військовослужбовець відповідав, що в Українській СРСР, то вони якось більш лояльно відносилися. А тим хлопцям, які народилися після 1991 року було непереливки.
30 травня до камери зайшов начальник колонії і сказав, що буде великий обмін. Зайшли співробітники спецназу. Усіх підняли з ліжок, казали вишикуватись і почали називати прізвища. Військовий почув свою. Єдине, що було дозволено взяти – хрестик на тіло та іконку.
«Почали заводити в автозаки. Тоді я зрозумів. Що їду додому. Оце, мабуть, другий день народження, найщасливіший день у моєму житті. Тяжко все це згадувати, тому що, як не крути, в мене все залишиться у пам’яті. Але на острів я б все-таки повернувся. Розумію, це буде непросто для мене, але б я знову там опинився. Ну хочу при нагоді», - ділиться Сергій.
Державна прикордонна служба України
