Битва за Маріуполь. Герої-захисники Азовсталі
Битва за Маріуполь (також облога Маріуполя, оборона Маріуполя) почалася одразу після повномасштабного російського вторгнення в Україну і тривала з 24 лютого по 20 травня 2022 року. Оборона міста-героя тривала 86 днів, 82 з яких у повному оточенні.
Основу гарнізону захисників Маріуполя становив полк Національної гвардії України «Азов», підрозділи берегової охорони ДПСУ, патрульної поліції та місцевої тероборони. Більшість гарнізону захисників Маріуполя репрезентували систему органів МВС, зокрема, такі як Національна гвардія, патрульна поліція, прикордонники. Загальна довжина зовнішньої лінії укріплень та опорних пунктів навколо міста становила близько 85 км. 24-28 лютого 2022 року ворог підступив до Маріуполя зі сходу, півночі та заходу.
Із 1 березня місто перебувало вже в повному оточенні. Тривали масовані обстріли більшості мікрорайонів міста і бойові зіткнення у різних частинах міста. 5 березня ворог наблизився до центру. Спроби евакуації цивільних зриваються через масовані обстріли росіян.
9 березня росіяни вдарили по лікарні й пологовому будинку у центрі Маріуполя. Кільце навколо центральної частини міста стикалося далі. 14 березня російська армія штурмувала морський порт Маріуполя. 16 березня росіяни скинули авіабомбу на драмтеатр у центрі міста, де під уламками загинуло понад 600 цивільних. Ворожа техніка і піхота оточили центральну частину міста. Уже за три тижні росіяни практично знищили цілі райони міста, але так і не змогли повністю його захопити.
За кілька днів до 24 лютого керівництво військових частин і правоохоронців міста не мало сумнівів щодо повномасштабного вторгнення. В полку НГУ «Азові» (тоді – Окремий загін спецпризначення (ОСЗП), тепер – бригада спеціального призначення «Азов» у складі Нацгвардії та Гвардії наступу) розробили протоколи дій: особовий склад – у вищій готовності, важка техніка виїхала в район Мангуша – за 20 км західніше від міста, під виглядом навчань.
Патрульна поліція звела укріплення навколо своєї бази, організувала навчання з розгортання особового складу та швидкісного супроводження автоколон.
Далі оборонці міста поділили його на чотири сектори оборони. За перші два сектори відповідали перший та другий батальйони «Азова». Утім події розгорталися настільки динамічно, що цей поділ був досить умовний і так чи інакше основний контроль оборони міста все одно тримали «азовці» під командуванням Редіса (Дениса Прокопенка).
Атака на місто почалася морем – 24 лютого о 04:00 з боку російського Єйська до Маріуполя рушили два величезні судна. Близько 09:00 по маріупольському аеропорту почала бити авіація й корабельна артилерія.
У морському порту базувалися кораблі 9-го ДнНК (9-й дивізіон надводних кораблів) та 23-го ЗМО (Маріупольський загін морської оборони): кілька броньованих катерів і прикордонний сторожовий корабель «Донбас» BG-32. Наші захисники замінували фарватер і Нові ворота (один з двох входів до акваторії порту) 32-ма 160-кілограмовими якірними мінами, які привезли зі складу в Очакові.
Нацгвардійці замінували пляж «Піщанка», що межує з портом. Пізніше приїхали «азовці» з БТРом і протитанковими засобами. Разом організували спостережні пункти.
З «Донбасу» зняли кулемети ДШК і встановили їх на позиціях. Передали боєкомплект з гармат катерів екіпажу БТР "Азов" (у бойових модулях БТР та катерів встановлено ту саму модель гармати).
На початку вторгнення Маріуполь жив вірою в непереможність української армії.
На другий день, після захоплення Мелітополя, стала зрозуміла швидкість просування ворога. Тож захисники Маріуполя вже очікували висадки ворожого десанту на ділянці узбережжя Азовського моря від Маріуполя до Юр’ївки, де азовці несли чергування з протидесантної оборони, але її не сталося.
Тож оборонці спланували зустріти їх перед входом до Мангуша (20 км на захід від Маріуполя) – висунулись туди, замінували мости, встановили протитанкові засоби. У азовців була снайперська група спецпризначення та група розвідки спеціального призначення. Це й протитанковий резерв, це й розвідники, це й диверсанти, це й снайпери. Вони підірвали мости біля Мангуша і Старої Ялти та відійшли до міста.
26 лютого Маріуполь мав уже 58 поранених цивільних. Лікарні не встигали оперувати. Тим часом в магазинах різко підскочили ціни на хліб. А все через борошно, яке з 24 лютого у місто ніхто не завозив. На деякі сорти хліба ціни підскочили до 100 грн за кг. З’ясувалось, що хліб просто вже нема з чого випікати.
Штабу оборони міста стає зрозуміло, що доведеться вести бої у повному оточенні. Зранку командир ОЗСП «АЗОВ» Денис Прокопенко записує відеозвернення, у якому обіцяє знищувати росіян: «Полк «АЗОВ» разом із Збройними силами України, Нацгвардією та іншими силовими структурами надійно обороняє місто Маріуполь. Ми будемо битися до останньої краплі крові».
Місцеві жителі, що намагалися вирватись з міста, зустрічали на дорогах за містом вже російську, а не українську військову техніку. Дехто потрапив під обстріли. Стало зрозуміло, що місто в повній облозі.
Вдень 27 лютого на перехрестя проспекту Бойка та вулиці Карпінського прилетіли кілька гелікоптерів Мі-8, які евакуювали поранених цивільних та військових. Цей епізод став відомим завдяки відео парамедикині Юлії Паєвської ( «Тайри»), яка пізніше потрапила у полон, але встигла передати журналістам картку із матеріалом.
Уночі диверсійно-розвідувальні групи полку «АЗОВ» підривають техніку росіян в районі об’їзної дороги Мелітополя. Захисникам міста було очевидно, що боєприпасів не вистачить, щоб тримати облогу, тому вони відправили чотири КрАЗи за підтримки снайперської групи спецпризначення до Розівки (Запорізька область, 50 км на північний захід від Маріуполя), на склади Сил оборони України сектору Південь. Машинам вдалось повернутися до Маріуполя буквально в останню мить перед заходом ворога. Це був останній боєкомплект, завезений до Маріуполя. Чотири КрАЗи. Їх вистачило на пів години бою.
28 лютого Маріуполь залишився без світла. Разом зі світлом зникла і вода. Російська армія перебила високовольтні лінії, енерговходи у місто. Діяла чітко по координатах. Усю ніч на 1 березня енергетики намагалися відновити електропостачання у місті. І вранці навіть мали певні успіхи. Але вранці росіяни знову завдали ракетних ударів по критичній інфраструктурі міста. Після цього відновити електрику було вже неможливо. Далі цю тактику російський агресор використає восени-взимку 2022-23 рр. по всій критичній, насамперед енергетичній інфраструктурі України. Маріуполь опиняється у ворожій облозі.
У першій половині дня танк та три БТР росіян пройшли від Кременівки до об’їзної дороги Нікольського, однак в Нікольське, де базувався підрозділ Сил оборони України, ворог не заходить, трасу Маріуполь – Запоріжжя не блокує, сховавшись у яру поблизу селища Тополине. Ввечері до Тополиного з боку Кременівки заходить колона з десятків одиниць російської техніки – танків, БТР, вантажівок, самохідної артилерії та БМ-21 Град.
Тривали важкі бої на підступах до Маріуполя, в першу чергу – на півночі та сході. Українські бійці залишили аеропорт, який протягом восьми років був однією з головних баз сил захисту міста.
На південному заході 4 березня в місто також заходить кілька ворожих танків, але без підтримки піхоти – вони хаотично їздять, обстрілюючи будинки.
Чимало мирних мешканців ховається у бомбосховищах «Азовсталі» та в інших бомбосховищах лівобережного району. Тривають обстріли житлових кварталів у східних і західних районах міста.
Російська армія не пропустила гуманітарну колону, що прямувала з Запоріжжя до Маріуполя. У ній, окрім гуманітарного вантажу були порожні автобуси, які мали евакуювати мешканців з міста.
У глибокий тил українців зайшла колона російських БТР, «Тигрів» та Тайфунів бригади спеціального призначення ГРУ (60-80 бійців). Поки тривали бої на околицях, російські спецназівці опинилися за сто метрів від комбінату «Азовсталь».
У місті постійно зникає зв’язок, але в місцеві телеграм-чати пробиваються оголошення про пошуки зниклих родичів і друзів, повідомлень про обстріляні будинки та загиблих у них людей.
Чорний дим здіймається над центром, пожежі палають по всьому місту. Маріупольці своїми силами ховають загиблих. У місті немає їжі і води.
Росіяни захопили вцілілі після бомбардування приміщення обласної лікарні в Маріуполі (вул. Троїцька, 46), персонал і пацієнтів взяли у заручники.
З Маріуполя вдалось виїхати одній з перших колон автомобілів із цивільними – за приблизними підрахунками з пекла боїв врятувалось 20 тисяч осіб. На вулицях у центрі міста лежали загиблі, тіла не було кому забирати.
На 17 березня 2022 року українські військові контролювали лише половину оточеного ворогом міста. Наприкінці березня — на початку квітня українським військовим кілька разів вдалося доставити гвинтокрилами у блокадний Маріуполь підкріплення та ліки, а також евакуювати поранених.
На початку квітня міськрада Маріуполя заявила про руйнування 90% будівель у місті. У квітні супутникові знімки засвідчили появу в передмісті кількох масових поховань.
Наприкінці квітня кільце оборони стиснулося до території заводу «Азовсталь» — це окрема героїчна й водночас трагічна сторінка Битви за Маріуполь.
У другій половині травня за наказом командира звідти вийшли кілька тисяч українських бійців, з яких понад 2000 осіб і досі перебувають у російському полоні.
