37 роковини Чорнобильської трагедії: історії ліквідаторів аварії
26 квітня 1986 року сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції в Україні. Трагедія мала глибокі наслідки, що й нині впливають на життя людей.
Одними з перших на допомогу мешканцям відправились міліціонери, які евакуйовували громадян та забезпечували охорону громадського порядку. Всього у ліквідації наслідків ЧАЕС брали участь понад 800 столичних правоохоронців.
Серед цих героїв – столичні ветерани органів внутрішніх справ Володимир Савченко та Іван Хотін.
«У перші години катастрофи весь особовий склад міліції Києва було зібрано по тривозі. Далі, після проведення інструктажів до зони ураження ЧАЕС відправилися перші правоохоронці. У той час я був командиром роти 1-го полку патрульної постової служби та разом із колегами відправився до Чорнобиля забезпечувати евакуацію населення. Ми ходили по домівках та закликали громадян зібрати необхідні речі та покинути місто. Для цього були виділені автобуси, які відвозили громадян у безпечні місця. На жаль, більшість людей не розуміла масштабів катастрофи та нам буквально доводилося вмовляти їх евакуюватися із зони ураження ЧАЕС», – пригадує події тих днів Володимир Савченко.
Загалом правоохоронці з усієї країни упродовж декількох років їздили до Чорнобильської зони забезпечувати охорону правопорядку, аби громадяни не потрапляли до зони радіоактивного випромінювання.
«Кожен з нас усвідомлював небезпеку для здоров’я та життя перебуваючи у радіоактивній зоні, однак, не було жодного випадку, щоб хтось відмовився від виконання професійних обов’язків. Всього ліквідаторами наслідків аварії на ЧАЕС є 810 міліціонерів Києва, 528 з них внаслідок ураження радіацією отримали інвалідність різних категорій. Нині у столичній поліції продовжують працювати 14 ліквідаторів Чорнобильської катастрофи», – розповів полковник міліції у відставці Іван Хотінь.
Ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, полковник міліції у відставці Олексій Ловчиков пригадує, що наказ про негайне відбуття у зону катастрофи отримав під час відрядження в Мелітополі. У розпорядження йому – командиру взводу ДПС ДАІ УВС області – надійшло 25 співробітників державної автоінспекції з Полог, Василівки, Мелітополя, Бердянська та Запоріжжя. Час для зборів – усього дві години.
«Чи розуміли ми небезпеку? – Так. Чи могли відмовитись? – Ні. Накази не обговорювались. Всі розуміли, це відповідальне завдання, яке слід виконати», – розповідає Олексій Ловчиков.
Проживали правоохоронці у 100-кілометровій зоні від ЧАЕС на території санаторію разом із будівельниками та медпрацівниками, але працювати доводилось як у 30-кілометровій зоні від Чорнобиля, так і на території самої станції. Із засобів захисту міліціонери мали лише марлеві маски та спецодяг із бавовни, який змінювали кожні три дні.
За діючими нормативами робота у зоні відчуження не мала перевищувати чотири години на день. Тому як командир зведеного загону Олексій Ловчиков суворо стежив за черговістю поїздок підпорядкованого складу. Але зізнається, що неодружених співробітників, які ще не мали дітей, намагався ставити подалі від ЧАЕС.
Самому ж доводилось бувати усюди. На ці випадки мав перепустку із необмеженим доступом. Восени 1986 року бував у саркофазі 15 разів.
Ділиться полковник міліції враженнями і від першої поїздки у Прип’ять:
«Мені здалося, що це місто-привид, яке покинули всі його мешканці. Навкруги тиша та відкриті двері. Моторошно…Люди так поспішно виїжджали, що майже нічого крім документів не брали».
Ліквідатор аварії на ЧАЕС Віктор Данилюк розповідає, що провів у зоні відчуження два пекельних місяці: червень та липень 1986-го. Разом з колегами він евакуйовував місцевих жителів, охороняв громадський порядок, боровся з мародерством та виконував інші небезпечні завдання:
«Багато моїх колег зголосилось їхати до Чорнобиля добровольцями та це й не дивно. Така вже в нас національна особливість: коли приходить лихо – згуртовуємось, працюємо та долаємо біду».
Національна поліція України
