21-річний гвардієць Назар про оборону Київщини та знищення ворожого "Граду"
Палаюча автозаправна станція і величезні клуби диму – це перша картина війни, яку згадує Назар. Проходити строкову військову службу в лавах НГУ вирішив сам. Дуже сподобалася назва, згадує він. Узимку 2022 року хлопець захворів на коронавірус, а на наступний день після одужання в нього почалось зовсім інше життя.
«Нас підняли по тривозі о 4.30. Це було 24 лютого. Отримали зброю, амуніцію, патрони й виїхали в бік Києва. Я хочу одразу зауважити, що я – солдат. Мені невідомі були стратегічні цілі командування. Тому я можу розказати лише те, що бачив на власні очі й те, що робив наш підрозділ. Ми не знали, де наш кінцевий пункт призначення, багато разів переїжджали, надовго ніде не затримувались. Тоді фронту не було. Часто не знали, хто справа і зліва від нас: свої чи вороги. Як приїжджали на нову точку, намагались скинути з себе все зайве і починали окопуватись. Іноді під обстрілами. Хочеш жити – копай, як кажуть. Копали хто чим міг: лопатами, уламками шиферу, руками й ногами. Виявилось, що можна і так. Наша основна задача - утримання позицій і допомога в евакуації цивільного населення. У разі раптової появи противника, ми мали вступити з ним у бій. Утім, ефективніша тактика – виявити ворожі сили й координувати вогонь артилерії. Якось помітили в лісі російський «Град». Спочатку думали підбити його з гранатомета, але в лісі це незручно робити, бо граната може змінити траєкторію. І передали координати мінометникам і вони знищили ціль», – пригадує гвардієць.
Бойова група Назара не мала втрат. Здебільшого це пов’язано з умілою роботою командирів і підготовкою особового складу, каже нацгвардієць. Це дійсно допомагає, коли ворог навпроти. Втім, очі ворожих дронів завжди слідкували за гвардійцями й наводили артилерію на позиції наших хлопців.
«Бувало, що снаряди розривалися кожні 30 секунд. Без перебільшення. Коли летить з неба, яким би ти не був вмілим бійцем, захисту в тебе небагато. Нам пощастило. Коли знаєш характеристики зброї ворога, добре вивчаєш місцевість, досконало володієш власною зброєю – це допомагає в бою. Але від артилерії всі ці навички не сильно допомагають. Наша перевага була в мобільності. Ми часто пересувались. Іноді з’являлись там, де ворог нас не очікував побачити. І цим зривали його плани, змушували змінювати маршрути колон на складніші й небезпечні. А от прямого контакту з росіянами у нас не було. Для нашого підрозділу прямий контакт з ворогом – це був би небажаний результат. Бо прямий контакт – це втрати: вбиті й поранені. Ми не уникали зіткнень і не тікали. А займали такі позиції, на які ворогу невигідно наступати, а ми могли нанести йому вогневе ураження і наводити нашу артилерію».
Назар чудово розуміє, що саме він робить, навіщо і яка кінцева мета його роботи. На війні, розповідає гвардієць, є час і місце всьому: виконанню бойових задач і відпочинку, час вести вогонь і час ховатись від обстрілів, місце для відваги й для страху. Головне не давати страху заволодіти тобою, а навчитись керувати ним.
«Командир нашої бойової групи, крутий чоловік, казав: страх – це нормально, не бояться тільки дурні. Коли була якась небезпечна ситуація, бій чи обстріл, ми робили так, як говорить командир, чітко виконували накази. А як усе минало, приходило розуміння, в якій халепі ми були. Ось так боролись зі страхами», – згадує Назар.
Після війни залишаються сліди у людей, і у землі. Після того, як підрозділ Назара знищив ворожий "Град" з боєкомплектом, від того місця майже нічого не залишилось. Дерева повиривало з корінням, метал розплавився, все живе згоріло. І така картина була всюди, куди прийшов, так званий «руський мир»: закатовані, вбиті, поранені, зруйновані будинки й інфраструктура. Війна залишила сліди й в Назара.
«Коли нас відвели в тил, перші кілька днів я не міг просто виспатися. Чудово розумів, що ми в безпеці, що немає ворога, тут всі свої. Але коли хтось заходив в бліндаж чи у намет, одразу просинався, наче повітря тиснуло. Після виконання завдання нам дали кілька днів відпустки і я з’їздив додому. Мама сказала, що я сильно змінився», – розповідає боєць.
За спокійними очима, прямою поставою і міцним рукостисканням криються пережиті обстріли, марші, бойові виходи. У свої 21 рік молодий ветеран чудово пам’ятає чи не кожен день війни – війни за свою Україну, за народ, за рідних, за власну молодість і за своє майбутнє. І в перемозі у цій війні Назар повністю впевнений.
Національна гвардія України
