«Найважче — дістатись до пораненого і забрати його звідти», — історія бойового медика бригади «Червона Калина» (ВІДЕО)
Захисник Юрій на псевдо Док пішов на війну добровольцем у перший день повномасштабного вторгнення. Він рятував життя побратимам на східному напрямку та у боях на Запоріжжі. На півдні оборони Док втратив частину стопи, але навіть попри це прагне повернутись на позиції.
Бойове хрещення захисник пройшов на Донеччині.
«Як такого бойового досвіду взагалі не було. Служив строкову службу – так, стріляли, знаю поводження з автоматом. А в бойових діях – було дуже важко. Відчув, коли багато друзів було поранених, що треба допомагати. Бувало таке, щоб біг за два кілометри до хлопців з рюкзаком», — згадує Док.
За фізичну силу та настирливість від побратимів захисник отримав ще одне прізвисько Лось.
«Була ситуація, що треба було хлопців нести, а вони не могли. Мені доводилось самому тягнути: були жорсткі ноші, хлопці в осколках. Я просто прив’язав ноші, взяв і поволік. Дали кличку Лось».
За словами Юрія, на полі бою медик має дбати не лише про порятунок побратимів, а й про власну безпеку.
«Найважче — це дістатись до пораненого і забрати його звідти. Йдеш і розумієш, що і ти можеш бути пораненим»
Найбільше поранень, з якими Юрій стикався на фронті – осколкові. Він розповідає, що такі травми небезпечні, адже попри невелику кровотечу можуть мати серйозні наслідки.
«Зараз дуже багато ВОГових осколків: поранення рук, ніг, відірвані кінцівки. Якби не броня, то не знаю, як вижити. Я сидів на «еваку», чекав хлопців. Вони казали, що були легко поранені. Йшли до нас дві години. Після огляду визначили, що вони важкі. Зайшли осколки в лікоть, роздробили кістку. Крім того, в боку два осколки. Масивної кровотечі не було, але реально він був важкий. В нього набряк руки пішов, довелось знімати турнікет».
За понад два роки Док воював на різних напрямках. Каже, що найважче було на Запоріжжі. У жовтні 23-го неподалік села Вербове отримав поранення, після якого відновлюється й досі.
«Вийшли вночі по поранених. По накатаній дорозі йшов, де вже разів сто ходив туди-назад, ще й був провідником, бо тільки я знав, куди йти. Став попереду, хлопці далі не пішли. Відірвало три пальці і нерва лівої стопи. Там латеральний нерв є, який відповідає за стопу, щоб вона функціонувала».
Медикам вдалось врятувати частину стопи. Попри невтішні прогнози лікарів, Юрій нині ходить та хоче повернутись на фронт.
«Реабілітація в Україні суперова. Дуже багато реабілітологів і вони дуже розвинуті. Я не знав, що так швидко прийду до тями й буду рухатись. Мені одразу взагалі сказали, що можливо не буду ходити. Вони собі так думали. В мене бажання повернутись назад. Хочу повернутись туди, бо там всі побратими».
Національна гвардія України
