Рекомендація CM / Rec (2016)4 [1] Комітету міністрів держав-членів стосовно захисту журналістики і безпеки журналістів та інших медіа учасників

Текст зазначеної рекомендації доступний на сайті ПАРЄ за цим посиланням:

https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?p=&Ref=CM/Rec(2016)4

 

Неофіційний переклад

 
Рекомендація CM / Rec (2016)4 [1]
Комітету міністрів держав-членів стосовно захисту журналістики і безпеки журналістів та інших медіа учасників

(Ухвалена Комітетом міністрів 13 квітня 2016 року на 1253 засіданні заступників міністрів)

1. Спричиняє занепокоєння та неприпустимість те, що журналісти та інші медіа учасники в Європі все частіше піддаються загрозам, переслідуванню, стеженню, залякуванню, безпідставному позбавленню волі, фізичним нападам, тортурам і навіть можуть бути вбиті через їх слідчу роботу, думки чи доповіді, саме тоді, коли їхня робота зосереджена на зловживанні владою, корупції, порушеннях прав людини, злочинній діяльності, тероризму та фундаменталізму. Ці знущання та злочини були широко описані у відомих доповідях, які опубліковані у засобах масової інформації, неурядовими організаціями і правозахисниками.
2. Журналісти та інші медіа учасники часто та навмисно є мішенню за ознаками їхньої статті, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічної ідентичності, членства у групі меншин, релігії, чи інших практичних характерних ознак, які можуть наражати їх на дискримінацію чи загрозу у ході своєї роботи. Жінки-журналісти чи інші медіа учасники жіночої статі стикаються з особливими загрозами, які  пов'язані з гендерною проблематикою, включаючи дискримінацію за ознакою статті, жінконенависництвом, принижуючим знущанням; погрозами; залякування; домаганням і сексуальною агресією та насильством. Ці порушення все частіше відбуваються в Інтернеті. Є необхідність у термінових, рішучих і системних реагувань.
3. Описані вище знущання та злочини, які на практиці вчиняються як державними, так і недержавними суб’єктами, мають серйозний стримуючий ефект на свободу висловлювань, яка гарантується статтею 10 Європейської конвенції про права людини (ETS No. 5, “далі - Конвенція”), у тому числі, на можливість доступу до інформації, на громадську наглядову роль журналістів та інших медіа гравців та на відкриті та активні громадські обговорення, а все з цього є суттєвим для демократичного суспільства. Вони часто стикалися з недостатніми зусиллями відповідних державних органів щоб притягнути винних до відповідальності, яка   призводить до культури безкарності та може породжувати подальші загрози і насильство, а також підривати суспільну довіру до влади закону.
4. Ця тривожна ситуація не обмежується виключно для професійних журналістів та інших традиційних медіа учасників. Європейською конвенцією про права людини та багатьма міжурядовими органами у тому числі і ООН визнано План дій стосовно захисту журналістів та питань безкарності, а також Комітетом з прав людини у своєму загальному зауваженні №34, визначення медіа учасників розширилося у результаті нових видів медіа у цифровій ері. Тому що воно включає і інших, хто робить внесок в громадські обговорення та хто здійснює журналістську діяльність чи виконує функції громадського спостерігача.
5. З огляду на масштаби та серйозність загроз і нападів проти журналістів та інших медіа учасників в Європі, а також їхню руйнівну дію на функціонування демократичного суспільства, далекоглядні заходи є необхідними на міжнародному та національному рівнях для зміцнення захисту журналістики і впровадженні існуючих міжнародних та регіональних стандартів, а також посилення у дотриманні існуючих механізмів моніторингу та ініціатив. Захист журналістів та інших медіа учасників та боротьба з безкарністю осіб, які вчиняють злочини проти них,  знаходяться під тиском політичних пріоритетів держав-членів Ради Європи, як зазначено в Декларації Комітету міністрів про захист журналістики і безпеки журналістів та інших медіа учасників.
6. З метою створення і забезпечення сприятливого середовища для свободи висловлювань, яке гарантується статтею 10 Конвенції, держави повинні виконувати низку позитивних зобов’язань, як це визначено у відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини та закладено в принципах, які додаються до цієї рекомендації. Ці зобов’язання повинні виконуватися виконавчою, законодавчою та судовою гілками влади, так само, як і іншими органами влади, у тому числі установами, які займаються питаннями підтримки громадського порядку та національної безпеки на усіх рівнях – федеральному, національному, регіональному та місцевому.
7. Відповідно до положень статті15.b Статуту Ради Європи (ETS№ 1), Комітет міністрів рекомендує урядам держав-членів:
і. Впровадити, у терміновому порядку і через усіх гілок органів влади, керівні принципи, викладені в додатку до цієї рекомендації, враховуючи у повній мірі принципи, які там включені;
іі. Провести огляд відповідного внутрішнього законодавства та практик, а також переглянути їх, у разі необхідності, для забезпечення їхньої відповідності до зобов’язань держав з огляду на  Європейську конвенцію про права людини;
ііі. Поширювати цілі цієї рекомендації на національному рівні, брати участь та співпрацювати з усіма зацікавленими сторонами для досягнення цих цілей.

Додаток до рекомендації CM/Rec(2016)4

Керівні принципи
Ці керівні принципи призначені для зустрічі з багатогранним викликом з метою забезпечення  ефективного захисту журналістики та безпеки журналістів  і інших медіа учасників, які вимагають узгоджених, взаємодоповнюючих стратегій держав-членів. Вони основані на принципах, які викладені у додатку, що є невід'ємною частиною цієї рекомендації. Керівні принципи розподілені на чотири колонки: запобігання, захист, притягнення до відповідальності (у тому числі звертаючи особливу увагу на співтовариства) та поширення інформації, навчання та підвищення обізнаності. У кожній колонці є докладні керівні принципи, які пропонується державам-членам для виконання своїх відповідних зобов'язань, поєднуючи правові, адміністративні та практичні заходи.

Запобігання
1. Держави-члени повинні, у відповідність до конституційних та законодавчих традицій, забезпечити незалежність медіа та гарантувати медіа плюралізм, у тому числі незалежність та стабільність суспільних медіа та медіа-спільноти, які є вирішальними елементами сприятливого середовища для свободи висловлювань.
2. Державам-членам слід створити комплексну законодавчу базу, яка дозволить журналістам та іншим медіа учасникам  зробити ефективно та без страху свій внесок у громадські обговорення. Така база повинна відображати принципі, які викладені у цьому додатку і дійсно гарантувати доступ до інформації, приватне життя та захист персональних даних, конфіденційність та безпеку зв’язку, захист журналістських джерел та інформаторів. Законодавча база, у тому числі положення кримінального законодавства, які стосуються захисту фізичної та моральної недоторканності особи, повинні бути впроваджені у ефективний спосіб, у тому числі через адміністративні механізми та через визнання практичної ролі журналістів та інших медіа учасників у демократичному суспільстві. Законодавча база та її впровадження повинні гарантувати ефективний захист жінкам-журналісткам та іншим медіа учасникам жіночої статі від загроз, пов'язаних за гендерною ознакою, у ході своєї роботи. Належну увагу слід приділяти важливості відповідному законодавству праці та зайнятості з питань захисту журналістів та інших медіа учасників від незаконного звільнення або репресій, а також від небезпечних умов праці, які можуть наражати їх на надмірний тиск щоб відійти від прийнятої журналістської етики та стандартів.
3. Ця законодавча база повинна стати предметом незалежності, істотного огляду для забезпечення гарантій реалізації права на свободу надійних та ефективних висловлювань на практиці, а також законодавство має опиратися на ефективний механізм примусового дотримання. Після ініціативного швидкого огляду, подальші огляди повинні проводитися через регулярні проміжки часу. Огляди законодавства та практик повинні оцінюватись у відповідність до законодавчої бази та застосовуватись у відповідність до авторитетних європейських та міжнародних стандартів з прав людини, у тому числі до усіх відповідних позитивних зобов’язань держав, а також містити рекомендації на основі своїх ключових висновків. Огляд повинен охоплювати чинне законодавство та його проекти, включаю і те, що стосується тероризму, екстремізму та національної безпеки, а також і інше законодавство, яке впливає на право свободи висловлювань журналістів та інших медіа учасників та на будь-які інші права, які мають вирішальне значення для забезпечення того, щоб їхнє право на свободу висловлювань могло реалізовуватись у ефективний спосіб.
4. Огляди можуть проводитися одним або багатьма відповідними новими чи діючими незалежними органами, які мають авторитетні мандати і підтримку достатніх ресурсів. Національним органам влади наполегливо рекомендується створити сприятливі умови в яких такі огляди можуть мати місце та дозволять тримати ретельний нагляд з боку громадськості, а також виробити рекомендації організаціями та експертами, які працюють незалежно від урядового, політичного, релігійного, комерційного та іншого упередженого впливу. Орган чи органи, які будуть робити огляд можуть бути національна комісія з прав людини, уповноважений з прав людини та/чи інша незалежна установа, створена для спеціальних цілей, які описані вище. Це рекомендується, щоб орган чи органи, які будуть робити огляд мали чіткий мандат для збору, отримання та використання інформації з різних джерел, а також отримували оптимальний доступ до документів та офіційних осіб через усі гілки влади держави. Процес огляду має бути прозорим та включати громадські слухання, всебічне сприяння і активну участь громадського суспільства, у тому числі представників журналістських організацій, медіа та інших причетних сторін.
5. Слід передбачити, щоб звіти про огляд були офіційно представлені відповідними державними органами, зокрема міністерствами, вимагаючи своєчасного реагування з боку цих органів, у тому числі, у разі необхідності, коригуючі чи і інші супроводжуючі дії для висновків і рекомендацій огляду. Висновки і рекомендації огляду мають систематично надсилатись Ради Європи доля поточного звітування, моніторингу чи  інформування, зокрема до Комітету міністрів Парламентської Асамблеї та Комісару з питань прав людини. Їх також  треба зробити доступними для аналогічних заходів інших міжурядових організацій, таких як, Комітету з прав людини ООН, Універсального періодичного огляду у Раді ООН з прав людини, ЮНЕСКО, Верховного комісару ООН з прав людини та Представника Організації з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ) з питань свободи засобів масової інформації.
6. У рамках оглядів законодавства  і практик, держави-члени, які мають законодавство про дифамацію повинні запевнити, що це законодавство включає гарантії на свободу висловлювань, які відповідають європейським і міжнародним стандартам у сфері прав людини, у тому числі примітку про правду/громадський інтерес/чесність, яка захищає та надає гарантії від неправильного використання та зловживання, відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини та принципу пропорційності, розробленої у відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини. Крім того, з огляду на те, що стримуючий ефект законодавства, який передбачає кримінальну відповідальність за певні види висловлювань, передбачає свободу на висловлювань та громадські обговорення, держави повинні проявляти стриманість у застосуванні цього законодавства, де воно існує. У цьому контексті, держави повинні керуватися висновком Європейського суду з прав людини, що винесення вироку про тюремне ув’язнення за злочин проти преси , що допустимо тільки у виняткових випадках, зокрема, там, де інші основоположні права були серйозно порушені, наприклад, у випадку, мови ненависті чи  підбурювання до насильства. Таке законодавство має підлягати аналогічному критичному аналізу, у цьому контексті, з огляду на законодавство та практики.
7. Держави-члени повинні внести уточнення у законодавчу базу стосовно державного нагляду та перехоплення баз даних зв’язку, а також  процесуальні гарантії захисту від неправильного використання та зловживання, зокрема такого як, можливість розгляду компетентними судовими органами, належної правової процедури та інформування користувача. Держави-члени повинні забезпечити ефективне функціонування механізмів контролю для державного нагляду за зв’язком, забезпечити прозорість та підзвітність для обсягу та характеру такої практики. Низка причетних сторін повинна бути представлена у подібних органах стосовно нагляду, у тому числі журналісти та їхні організації, а також експерти з правових та технічних питань.

Захист
8. Кримінальне законодавство стосовно насильства по відношенню до журналістів повинно бути підкріплено механізмом проведення законів у життя та механізмом відшкодування збитків для жертв (та їхніх родин), що є ефективними на практиці. Чітке і відповідне положення повинно бути прописано для ефективних форм забезпечення та попередження про тимчасовий правовий захист для тих, хто стикається з погрозами насильства.
9. Органи влади мають зобов’язання запобігати чи припиняти злочини щодо осіб, коли вони знають, чи повинні були знати про існування реальної і безпосередньої загрози для життя або фізичної недоторканності цих осіб від злочинних дій третіх осіб та вжити заходів в рамках своїх повноважень, які, роздумуючи логічно, можна було б очікувати, щоб уникнути цих загроз. Для досягнення цієї мети держави-члени повинні вжити належних превентивних оперативних заходів таких, як забезпечення захисту з боку поліції, особливо коли це на прохання журналістів чи інших медіа учасників, або ж добровільної евакуації в безпечне місце. Ці заходи повинні бути ефективними та своєчасними і повинні розроблятися з урахуванням специфіки небезпек за гендерною ознакою, з якими стикаються жінки-журналісти та інші медіа учасники жіночої статі.
10. Держави-члени повинні заохочувати представників медіа та громадянського суспільства до створення та підтримки роботи механізмів раннього попередження і швидкого реагування, зокрема до таких як гарячі лінії, онлайн-платформи або 24-годинні аварійні пункти  для того, щоб журналісти та інші учасники медіа мали безпосередній доступ до заходів захисту, коли вони перебувають під загрозою. Якщо це впроваджено і керується державою, такі механізми повинні бути предметом для свідомого громадянського суспільства щоб контролювати та гарантувати захист для інформаторів та джерел, які бажають залишатися невідомими. Державам-членам наполегливо рекомендується у повній мірі підтримувати та співпрацювати з платформою Ради Європи для сприяння захисту журналістики і безпеки журналістів і тим самим сприяти зміцненню потенціалу органів Ради Європи щоб попередити і ефективно реагувати на загрози і насильство по відношенню до журналістів і інших медіа учасників.
11. У всіх випадках позбавлення волі журналістів або інших медіа учасників з боку поліції або інших посадових осіб правоохоронних органів, адекватні процесуальні гарантії мають дотримуватися з метою запобігання незаконного затримання та жорстокого поводження. Такі процесуальні гарантії повинні включати в себе: право інформувати; право бути поінформованим; право на їх вибір стосовно позбавлення волі; їх розміщенню і будь-які переміщення; право на доступ до адвоката; право на доступ до лікаря; і право оскаржувати законність затримання в суді. Особи, яких заарештовано або затримано у зв'язку з вчиненням злочину повинні негайно постати перед суддею і вони мають право на судовий розгляд протягом об’єктивно необхідного терміну або звільнення під час провадження, відповідно до статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність).
12. Державам-членам наполегливо рекомендується розробити протоколи і навчальні програми для всіх державних органів, які відповідальні за виконання державних зобов'язань щодо захисту журналістів та інших медіа учасників. Ці протоколи повинні бути адаптовані до характеру і мандату особового складу державної установи про яку йде мова, наприклад, суддів, прокурорів, співробітників поліції, військовослужбовців, начальників в’язниць, працівників імміграційних служб та інших державних органів, в залежності від обставин. Протоколи і навчальні програми слід використовувати для забезпечення того, щоб співробітники усіх державних органів в повній мірі були обізнані про відповідні зобов'язання держав у відповідність до міжнародного права стосовно прав людини і гуманітарного права, а також  фактичних наслідків стосовно цих зобов'язань для кожної установи. Про протоколи і навчальні програми слід інформувати за для зміцнення тієї важливої ролі, яку відіграють журналісти і інші медіа учасники у демократичному суспільстві та у питаннях гендерного характеру.
13. Держави-члени повинні проявляти пильність з метою забезпечення того, щоб законодавство і санкції не застосовувалися у дискримінаційний чи самовільний спосіб по відношенню до журналістів та інших медіа учасників. Вони також повинні вжити необхідних законодавчих та/або інших заходів для запобігання легковажного, нав'язливого або зловмисного застосування закону і судового процесу, щоб залякати і змусити мовчати журналістів та інших медіа учасників. Держави-члени повинні проявляти подібну пильність, щоб гарантувати, що адміністративні заходи, такі як реєстрація, акредитація та податкові схеми не використовуються для переслідування журналістів і інших медіа учасників, або перешкоджати їхній можливості робити ефективний внесок у громадські обговорення.
14. Держави-члени повинні враховувати специфіку і демократичне значення ролі журналістів і інших медіа учасників у конкретних контекстах, наприклад, в період кризи, в період виборів, на публічних демонстраціях і в конфліктних зонах. У цьому контексті, зокрема, важливо для правоохоронних органів поважати роль журналістів та інших медіа учасників, що оточують демонстрації та інші заходи. Посвідчення журналіста, профспілкові карти, відповідні акредитації та журналістські значки мають бути прийняті державними органами в якості журналістських повноважень, та де це виявляється можливим для журналістів та інших медіа учасників розробити усю професійну документацію, органам державної влади слід усіма можливими зусиллями зробити роз’яснення їхнього статусу. Рекомендується підтримувати діалог між органами державної влади та журналістськими організаціями з метою уникнення суперечок та конфліктів між поліцією та представниками медіа.
15. Державні посадовці та громадські діячі не повинні підривати чи порушувати недоторканість журналістів та інших медіа учасників, наприклад, за ознакою статі чи етнічної ідентичності, або, звинувачуючи їх у поширенні пропаганди, і тим самим ставлячи під загрозу їхню безпеку. Вони також не повинні вимагати, примушувати чи тиснути, через насильство, погрози, фінансові санкції, спонукання чи інші способи на журналістів та інших медіа учасники відступати від прийнятих стандартів стосовно журналістської та професійної етики шляхом участі у поширенні пропаганди та дезінформації. Державні посадовці і громадські діячі повинні публічно і недвозначно засуджувати усі випадки погроз і насильства по відношенню до журналістів і інших медіа учасників, незалежно від джерела цих загроз та актів насильства.
16. Держави-члени повинні сприяти медіа організаціям, а не посягати на їхню редакційну чи оперативну автономію, виконувати свої інституційні обов'язки по відношенню до усіх журналістів та інших медіа учасників, які у них працюють – на ставці, фріланс та при всіх інших можливостях. Це може включати ухвалення внутрішнього розпорядчого документу чи процедури стосовно розміщення журналістів та інших медіа учасників, які перебувають у складних чи на небезпечних завдання, наприклад, в зонах конфлікту. Таке розміщення бути добровільним та поінформованим. До інституційних обов'язків входять також надання журналістам і іншим медіа учасникам адекватної інформації, в тому числі про пов’язані ризики, та необхідне навчання з усіх питань безпеки, цифрової безпеки і конфіденційності, а також організація стосовно забезпечення страхування життя, здоров'я та подорожей у рамках комплексного і рівноправного пакету умов праці. Ці інституційні обов'язки додатково передбачають, у відповідних випадках, надання юридичної підтримки та юридичного представництва та консультацій  щодо шокового стану після повернення із завдань.
Притягнення до відповідальності
17. Вкрай важливо, щоб кожен, хто причетний до вбивства, нападів та жорстокого поводження з журналістами та іншими медіа учасниками був притягнутий до відповідальності. Тому розслідування таких злочинів і переслідування осіб, відповідальних за них повинні відповідати низці загальних вимог. Коли винні у вчиненні таких злочинів не притягуються до відповідальності, може виникнути культура безкарності, яка вимагає конкретних напрямків дій.
Загальні вимоги
18. Розслідування вбивств, нападів і жорстокого поводження повинно бути ефективним а, отже, відбуватись за дотриманням основних вимог адекватності, ретельності, неупередженості та незалежності, своєчасності та громадського контролю.
19. Розслідування має бути ефективним в тому сенсі, коли воно здатне привести до встановлення фактів, а також виявлення та врешті решт, у разі необхідності, до покарання винних. Органи влада повинні вживати усі виважені кроки, щоб зібрати всі докази, які стосуються інциденту. Висновки розслідування повинні базуватися на ретельному, об'єктивному та неупередженому аналізі усіх відповідних елементів, включаючи планування, або чи є зв'язок між погрозами та насильством по відношенню до журналістів та інших медіа учасників та здійснення журналістської діяльності або сприяючи подібним чином громадському обговоренню. Державні органи влади також зобов'язані розслідувати наявність можливого зв'язку між расистськими поглядами та  актами насильства. Також слід розслідувати актуальність гендерних питань.
20. Щоб розслідування було ефективним, відповідальні за це особи та ті, хто ведуть розслідування мають бути незалежними і неупередженими в законодавстві і на практиці. Будь-яка особа чи установа, які причетні якимось чином до справи, повинна бути виключена з будь-якої ролі в розслідуванні цієї справи. Крім того, розслідування має проводитися спеціалізованими, призначеними підрозділами відповідних органів державної влади, в яких посадовим особам була надана належна підготовка стосовно міжнародних норм та гарантій з питань прав людини. Розслідування має бути ефективним для підтримки суспільної довіри в забезпеченні влади верховенства закону, запобігання будь-яким проявам змови або терпимості протиправних дій та у справах за участю органів та посадовців державної влади з метою забезпечення їх відповідальності за загибель людей, що перебувають під їхньою відповідальністю. Розслідування також має бути предметом громадського контролю, а також у всіх випадках необхідно залучати  найближчих родичів жертв  у відповідному порядку та обсязі, необхідному для захисту своїх законних інтересів.
21. Держави-члени зобов'язані вжити всіх необхідних заходів для притягнення до правосуддя винних у вчиненні злочинів по відношенню до журналістів та інших медіа учасників, чи є вони державними суб’єктами чи ні. Розслідування та виконання повинні розглядати усі різні – від реальних до потенційних - ролі у цих злочинах, зокрема таких як к автори, підбурювачі, виконавці та посередники, а також кримінальну відповідальність, яка випливає із кожної з цих ролей.
22. Держави-члени зобов'язані забезпечувати цілісність судового розгляду; вони повинні гарантувати незалежність і неупередженість судових органів. Вони повинні також забезпечити безпеку суддів, прокурорів, адвокатів і свідків, які беруть участь в притягненні до відповідальності за злочини по відношенню до журналістів та інших медіа учасників.
23. Держави-члени повинні гарантувати, що ефективні і належні засоби правового захисту доступні для жертв та відповідно для їх родин, включаючи засоби правового захисту, фінансову компенсацію, медичне і психологічне лікування, переїзд та житло. Засоби правового захисту повинні враховувати культурні, етнічні, релігійні, гендерні та інші аспекти. Кримінальне провадження, яке триває чи перебуває на певній стадії не повинно перешкоджати жертвам звертатися за цивільними засоби правового захисту.
Безкарність
24.  Коли притягнення до відповідальності за скоєння злочину по відношенню до журналістів та інших медіа учасників не ініційоване або ускладнене  через різні способи, зокрема,  створення неприйнятних затримань у здійсненні правосуддя та породження безкарності осіб, які несуть відповідальність за злочини. Тому, коли посадовець державного органу обвинувачується у скоєнні злочинів, пов'язаних з жорстоким поводженням, це вкрай важливо, щоб кримінальне провадження та винесення вироку не закінчилось терміном давності. Для підтримки суспільної довіри до системи правосуддя, такі заходи, як надання амністії або помилування не слід передбачати чи приймати без переконливих причин. Закон повинен передбачати застосовування додаткового чи обтяжуючого покарання до державних посадовців за халатність, співучасть чи планування, діяти таким чином, щоб не допустити чи  перешкоджати розслідуванню, притягненню до відповідальності чи покаранню осіб, відповідальних за злочини проти журналістів та інших медіа учасників через їхню роботу чи внесок у громадські обговорення.
25. Коли розслідування та переслідування не призводять до притягнення до відповідальності осіб, винних у вбивствах журналістів чи інших медіа учасників або інших серйозних злочинів проти них, держави-члени можуть розглянути питання про створення спеціальних судових або несудових запитів, у відповідних справах, або незалежних спеціалізованих органів, які проводитимуть такі запити на постійній основі. Останні можуть мати спеціальні повноваження і залучити до участі і керівництво авторитетних медіа та/або діячів громадянського суспільства з метою просування процесу встановлення фактів, без збитків для відповідальності державних прокурорських та слідчих органів з метою притягнення винних до відповідальності.
26. Держави-члени повинні зміцнювати співробітництво та  обмін інформацією, досвідом та кращими практиками з іншими державами, коли злочин проти журналістів та інших медіа учасників зачіпають транскордонні розміри  або ж в режимі он-лайн, за умови дотримання гарантій права на недоторканність приватне життя, захист персональних даних і презумпцію невинності.
27. Держави-члени повинні активно та рішуче переслідувати пріоритети захисту журналістів та інших медіа учасників та боротися з безкарністю на усіх відповідних регіональних та міжнародних міжурядових форумах і, в більш загальному плані, у своїй зовнішній політиці та відносинах. Це у повній мірі може включати співробітництво стосовно збору інформації, підвищення обізнаності та інші ініціативи, які будуть координуватися міжнародними та регіональними міжурядовими організаціями з питань безпеки журналістів та інших медіа учасників, зокрема періодичних процесів звітності держави, наприклад в Комітет з прав людини ООН, у рамках Універсального періодичного огляду Ради ООН з прав людини, та Генеральному директору ЮНЕСКО про заходи, які були вжиті для запобігання безкарності злочинців та про статус судових розслідувань по кожному з убивств журналістів, які засуджені ЮНЕСКО. Це буде також включати роль та відповідальність  держав-членів у нагляді за виконанням рішень Європейського суду з прав людини, Комітету міністрів Ради Європи та забезпечення оперативних та вичерпних відповідей  на спеціальні запити Комісара Ради Європи з прав людини та Представника ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації.
Поширення інформації, навчання та підвищення обізнаності
28. Держави-члени повинні сприяти перекладу (на національні мови і мови меншин країни) та якомога більш широкому розповсюдженню цієї рекомендації, а також підвищувати обізнаність про її зміст у різних рекламних матеріалах. Інформаційні стратегії та стратегії з підвищення обізнаності повинні включати конкретні кампанії, які спрямовані на користування можливостями гласності, що надаються на міжнародному рівні у призначені дні, зокрема такі як Всесвітній день свободи друку (3 травня), Міжнародний день ООН за припинення безкарності за злочини проти журналістів (2 листопада) та Міжнародний день права знати (28 вересня). Держави-члени повинні в повному обсязі співпрацювати стосовно збору інформації, підвищення обізнаності та інших ініціатив, які будуть координуватися міжнародними та регіональними міжурядовими організаціями з питань безпеки журналістів та інших медіа учасників. При цьому вони повинні активно виокремлювати, у міру необхідності, конкретні гендерні питання та ті, які стосуються неприпустимих підстав для дискримінації.
29. Держави-члени повинні сприяти відповідним органам приділяти особливу увагу до цієї рекомендації - до навчальних матеріалів, присвячених усім питанням, які рекомендація порушувала, включаючи питання гендерного характеру - до навчальних програм в школах журналістики та як частина безперервної освіти для журналістів і представників медіа, а також до ініціатив з інформаційної грамотності.
30. Держави-члени повинні розвивати партнерство з громадянським суспільством та медіа з метою поширення кращих практик стосовно захисту журналістів та інших медіа учасників, а також для боротьби з безкарністю. Це на практиці повинно включати впровадження принципів відкритого уряду і відкритого правосуддя та ухвалення конструктивного і відповідного ставлення до громадянського суспільства, а також представників медіа стосовно звітів про погрози та насильство по відношенню до журналістів та інших медіа учасників, виокремлюючи гендерні та інші питання, в залежності від обставин. Необхідно також залучати до активного співробітництва з питань пропаганди та навчання з відповідних питань і стандартів.

II. Принципи
У попередній рекомендації, в тому числі її керівних принципах, які ґрунтуються на широкій системі принципів, які закріплені в Європейській конвенції про захист прав людини і у відповідних постановах і рішеннях Європейського Суду з прав людини. Деякий відбір цих принципів викладений та пов’язаний з цим контекстом в наступних пунктах. Принципи були сформовані у наступні категорії: свобода висловлювань; створення сприятливого середовища; безпека, охорона, захист; внесок громадські обговорення та стримуючий ефект.
Свобода висловлювань
1. Право на свободу висловлювань, як це закріплено в статті 10 Європейської конвенції про права людини, у статті 19 Загальній декларації з прав людини, у статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та в інших міжнародних і регіональних документах, є одним з основоположних прав людини, якими користуються всі, у режимах оффлайн та онлайн, оминаючи дискримінацію. Це комплексне право, яке містить право дотримуватися своїх поглядів, право на пошук, отримання та поширення інформації та ідей будь-якого виду без втручання і незалежно від державних кордонів.
2. Право на свободу висловлювань та інформації, яке гарантується статтею 10 Конвенції, є одним з найважливіших основ демократичного суспільства та одним з основних умов для його прогресу, а також розвитку кожної людини. Свобода висловлювань може бути застосована не тільки до інформації чи ідеї, які схвально приймаються чи розцінюються як безпечні чи незначні, але й до того, що викликає образу, обурення або занепокоєння держави чи будь-якого сектору населення. Таким чином, свобода висловлювань сприяє надійному громадському обговоренню, яке є ще однією з умов демократичного суспільства, що характеризується плюралізмом, толерантністю та широким кругозором. Будь-яке втручання в право на свободу висловлювань журналістів чи інших медіа учасників має соціальні чинники, оскільки це також втручання в інші права на отримання інформації та ідей та втручання у громадське обговорення.
3. Реалізація права на свободу висловлювань несе з собою зобов’язання та відповідальність, як зазначено в статті 10, пункт 2. У контексті журналістики, відповідні зобов’язання і відповідальність розуміються і як діяльність у дусі доброї волі для того з метою забезпечення точної та достовірної інформації, відповідно до вимог журналістської етики.
4. У той же час, коли право на свободу висловлювань не є абсолютним, втручання в це право допускається тільки тоді, коли це передбачено законом та переслідує одну із законних цілей, викладених у статті 10, пункт 2 Конвенції, що є необхідним у демократичному суспільстві - яке означає, що воно відповідає нагальній суспільній потребі - та пропорційно поставленим законним цілям. До цих цілей належать: національна безпека, територіальна цілісність чи громадська безпека, запобігання заворушенням чи злочинам, охорона здоров'я чи захист моралі, захист репутації чи прав інших осіб, запобігаючи розголошенню інформації, одержаної конфіденційно та підтримуючи авторитет і неупередженість правосуддя.
5. Крім того, деякі види мови ненависті, які закликають до насильства чи ненависті підпадають під дію статті 17 Конвенції (заборона зловживання правами) а, отже, вони не отримують захист, тому що їхня мета полягає в тому, аби знищити деякі з прав та свобод, закріплених в Конвенції.
6. Всі права людини є універсальними, неподільними, взаємозалежними та взаємопов'язаними і важливим є взаємодія між правом на свободу висловлювань та іншими правами людини таких, як право на свободу думки, совісті та релігії, право на свободу об’єднань і асоціацій та право голосу під час вільних та справедливих виборів.
7. Інші права людини стосовно питань, пов'язаних з безпекою журналістів та інших медіа учасників та боротьба з безкарністю включають: право на життя (стаття 2), заборона катування (стаття 3), право на свободу та особисту недоторканність (стаття 5), право на справедливий судовий розгляд (стаття 6), на покарання без закону (стаття 7), право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8) та право на ефективний засіб правового захисту (стаття 13).
8. Конвенція є діючим інструментом, яку слід тлумачити у світлі сучасних умов і вона таким чином гарантує, що усі права гарантуються не теоретично чи видумано, а практично та ефективно, як з точки зору суті цих прав, так і з точки зору засобів правового захисту в разі їх порушення.
9. Сучасні технологічні розробки перетворили традиційне медіа середовище, як описано, зокрема, в CM/Rec(2011)7 стосовно нових медіа понять, які спричиняють появу нових медіа концепцій та нових уявлень про розвиток медіа екосистеми. Досягнення у сфері інформаційних та комунікаційних технологій для все більш широкого і різноманітного кола учасників спростило участь у громадському обговоренні. Отже, Європейський суд з прав людини неодноразово визнавав, що окремі особи, організації громадянського суспільства, інформатори та вчені, а також професійні журналісти та медіа , всі можуть внести свій цінний внесок у громадські обговорення, тим самим відіграючи роль, аналогічну чи рівноцінну, яку традиційно відіграють інституціолізовані медіа та професійні журналісти.
10. Комітет ООН з прав людини аналогічним чином відзначив, що “функція журналістики розподіляється на широке коло учасників, у тому числі на професійних репортерів з повним робочим графіком та аналітиків, а також блогерів та інших, які беруть участь у формах самостійної публікації у друкованому вигляді, в Інтернеті або в іншому місці.” Генеральна Асамблея ООН також визнала, що “журналістика постійно розвивається, містить матеріали від медіа установ, приватних осіб та різних організацій, які прагнуть, отримувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якого виду через Інтернет, а також в автономному режимі ...тим самим сприяючи формуванню громадського обговорення. ” Відповідно до Плану дій ООН щодо забезпечення безпеки журналістів та питання про безкарність, “захист журналістів не має бути обмеженим для тих, хто офіційно визнаний, як журналіст, а має охоплювати і інших,  працівників медіа спільноти, громадянських журналістів та інших осіб, які можуть використовувати нові види медіа, як засіб для досягнення своєї аудиторії.”
11.  Зобов’язання  держави полягає у забезпеченні ефективної реалізації прав людини і включає не тільки негативні зобов'язання невтручання, а й позитивні зобов'язання щодо забезпечення цих прав кожній людині, яка перебуває під її юрисдикцією.
12. Справжня, ефективна реалізація свободи висловлювань може потребувати різноманітні заходи для захисту, навіть в сфері відносин між окремими особами. Ці позитивні зобов'язання, серед іншого, включають: створення сприятливих умов для участі у громадському обговоренні для усіх, і для того, щоб висловлювати ідеї та думки без страху; введення в дію ефективної системи захисту для авторів та журналістів; забезпечення захисту від фізичного насильства та залякування; захист життя; розслідування зі смертельними наслідками; зобов’язання стосовно запобігання катуванню та жорстокому поводженню.
Сприятливе середовище
13. Сприятливе середовище чи необхідні умови для сприятливого середовища для свободи висловлювань мають низку істотних ознак, які в сукупності створюють умови, в яких процвітатиме свобода на висловлювання та інформацію, а також активні громадські обговорення Право на отримання інформації охоплює право на доступ до інформації. Громадськість має право отримувати інформацію та ідеї, що становлять суспільний інтерес, а журналісти та інші медіа учасники ставлять перед собою за завдання її надавати. Збір інформації є найважливішим підготовчим етапом в журналістиці, і природньо, що це захищена частина свободи преси. Участь журналістів та інших медіа учасників у громадських обговореннях з питань, що становлять законний суспільний інтерес не слід перешкоджати, наприклад, за допомогою заходів, які роблять доступ до інформації більш громіздкою чи самовільно обмеженою, що може стати формою непрямої цензури.
14. Медіа екосистема формується за допомогою взаємодії правових, політичних, соціально-культурних, економічних, технологічних та інших факторів впливу і її життєздатність має вирішальне значення для забезпечення сприятливого середовища для свободи висловлювань та інформації у демократичному суспільстві. Однією з ознак медіа екосистеми є те, щоб окремі особи отримали повноваження у результаті нових технологій, які полегшують їхню здатність брати участь у громадських обговореннях. Іншою ознакою медіа екосистеми є те, що онлайн-посередники можуть здійснювати впливову функцію “воротаря” у громадських обговореннях,  що відбувається за допомогою своїх приватних мереж, таких як соціальні медіа. Слід нагадати, що онлайн-посередники опосередковано зобов'язані поважати право своїх користувачів на свободу висловлювань та інші права людини.
15. Медіа плюралізм і різноманітність медіа контенту мають важливе значення для функціонування демократичного суспільства і є наслідками основоположного права на свободу висловлювань та інформацію, що гарантується статтею 10 Конвенції. Держави несуть позитивне зобов’язання гарантувати плюралізм у медіа сфері, яке включає і забезпечення того, щоб різноманітність голосів, у тому числі і критичних, може буде почута. Незалежність медіа регуляторів відіграє важливу роль у відстоюванні медіа свободи та плюралізму, і тому держави повинні захищати свою незалежність. Ухвалення і ефективне впровадження регулювання медіа власності також відіграє важливу роль в цьому відношенні. Таке регулювання має забезпечити прозорість медіа власності та запобігти її концентрації, де це є шкідливим для плюралізму. Воно повинно вирішувати такі питання, як опосередкована власність та крос-медіа власність та відповідні обмеження на медіа власність особам, які займають державні посади.
16. В ході своєї роботи, журналісти та інші медіа учасники часто стикаються зі специфічними ризиками, небезпеками та  дискримінацією за ознакою статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, місце народження чи іншого статусу. Крім того, переслідування окремих історій і охоплення конкретних питань (таких як, вразливі політичні, релігійні, економічні і соціальні проблеми, включаючи зловживання владою, корупція та злочинна діяльність) журналістами та іншими медіа учасниками можуть також піддавати їх загрозам, нападам, образам та утискам з боку державних та/чи недержавних суб'єктів. Недержавними суб'єктами можуть, наприклад, бути як терористичні так і злочинні групи. Ці конкретні ситуації слід брати до уваги при наданні ефективних запобіжних чи захисних заходів.
17. Жінки-журналісти та інші медіа учасники жіночої статі стикаються з особливими небезпеками, які пов'язані з гендерними питаннями у процесі своєї роботи, такі як погрози, (сексуальні) агресії та насильство, у плані досягнення конкретних цілей, у контексті натовпу людей, які пов'язані з сексуальним насильством або піддані сексуальному насильству, будучу ув’язненими. Ці загрози часто ускладняються різними факторами, такими як неостатнє висвітлення справ, невідповідна документація, відсутність доступу до правосуддя, соціальні бар'єри та обмеження, що стосуються насильства за ознакою статі, в тому числі негативне виділення суспільством особистості (стигматизація), відсутність визнання серйозності проблеми і дискримінаційного ставлення з боку екстремістських верств суспільства. Систематичний та гендерний аспекти підходу, які є необхідними для запобігання та боротьби з цими конкретними загрозами, а також для протидії тому, що закладено в основу соціальних звичаїв, практик, гендерних стереотипів, упереджень та дискримінації, за допомогою яких вони посилюються. Основна відповідальність за розробку таких стратегій лежить на органах державної влади, проте медіа, громадянське суспільство та корпоративні організації також відіграють важливу роль: гендерно обумовлена перспектива має бути центральним елементом усіх заходів та програм, які стосуються захисту журналістів та інших медіа участників, а також боротьби з безкарністю.
18.  Бути спроможним реалізувати право на свободу висловлювань без страху, що впливає, як мінімум, на безпеку, охорону та захист, що  ефективно гарантується на практиці для усіх, зокрема журналістів та інших медіа учасників, а також очікування того, що вони можуть зробити внесок у громадські обговорення без страху та без необхідності змінювати свою поведінку через страх. Страх може виникнути в результаті переслідування у режимі он-лайн, погроз і кібер атак, а також інших незаконних дій, у тому числі “тролінг”, “кібер переслідування” і взлом електронної пошти та сторінок в соціальних медіа, електронного зберігання, веб-сайтів і мобільних телефонів або інших пристроїв.  Інтернет домагання, загрози, знущання та зневажання цифрової безпеки, як правило, направлені на жінок-журналістів та медіа участників жіночої статті, зокрема, які містять заклик до гендерно обумовлених відповідних реакцій. Загрози та насильство, однак, не є єдиними джерелами страху. Страх також може бути породжений (загроза чи очікувані результати) цілою низкою юридичних, політичних, соціально-культурних та економічних чинників, що можуть посилюватись у період економічної кризи та фінансової економії.
19. Загрози та залякування журналістів та інших медіа участників часто можна побачити в якості індикаторів та попереджувальних сигналів більш широких чи зростаючих загроз свободі висловлювань у суспільстві. Таким чином, це вказує на більш загальне погіршення у сфері прав людини, демократії та верховенства права.
Безпека, охорона, захист
20.  Держава повинна гарантувати безпеку і фізичну недоторканність всіх осіб, які перебувають під її юрисдикцією і це веде за собою не тільки негативні зобов'язання утримуватися від навмисного і незаконного позбавлення життя, але і позитивне зобов’язання вживати належних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією. Це позитивне зобов'язання має предметні і процедурні аспекти.
21. Предметний аспект включає основне зобов'язання для держави забезпечувати право на життя шляхом ухвалення ефективних положень кримінального законодавства з метою запобігання вчиненню злочинів щодо осіб, яке закріплене механізмом проведення законів у життя для запобігання, припинення та покарання за порушення таких положень. Це також розповсюджується, за відповідних обставинах, на позитивному зобов’язанні влади вжити запобіжних оперативних заходів для захисту осіб, життя яких знаходиться в небезпеці від злочинних дій іншої особи. Беручи до уваги труднощі в правоохоронних органах сучасного суспільства, непередбачуваність людської поведінки та оперативний вибір, який слід зробити з точки зору пріоритетів та ресурсів, масштаби позитивного зобов'язання слід тлумачити таким чином, щоб не накладати неможливий чи невідповідний тягар на владу. Проте, органи влада повинні звернути увагу на вразливе становище в якому перебувають журналісти, які висвітлюють політично чутливі теми ставлять себе по відношенню тих, хто перебуває при владі.
22. Неврегульована та самовільна діяльність державними посадовцями є не сумісною з ефективною повагою прав людини. Це зокрема означає, що будучи уповноваженим відповідно до національного законодавства, операції з охорони порядку, у тому числі охорона порядку громадських демонстрацій, повинні у достатній мірі регулюватися, у рамках системи адекватних і ефективних заходів проти свавілля і зловживання силою і навіть проти яких можна уникнути нещасного випадку. Це означає, що необхідно взяти до уваги не тільки діяльність правоохоронних органів держави, які насправді застосовують силу, але і всі навколишні обставини, включаючи такі питання, як планування і контроль за діями, які розглядаються. Правова та адміністративна база повинна визначати обмежені обставини, при яких співробітники правоохоронних органів можуть застосовувати силу і вогнепальну зброю у світлі міжнародних стандартів які були розроблені по цій темі. У зв'язку з цим, є необхідною чітка  структура розпоряджень у поєднанні з чіткими керівними принципами та критеріями; чітка підготовка у сфері прав людини, яка зможе допомогти сформулювати такі принципи і критерії. У будь-якому іншому випадку, безперечні труднощі в боротьбі зі злочинністю не можуть служити підставою встановлення обмежень на захист, який надається щодо фізичної недоторканості осіб, а також Стаття 3 Конвенції не дозволяє органам влади зважувати фізичну недоторканість особи проти цілі підтримки громадського порядку.
23. Процедурний аспект включає позитивне зобов'язання держави здійснювати ефективне, незалежне і оперативне розслідування у зв'язку з ймовірними незаконними вбивствами чи жорстоким поводженням, державними чи недержавними суб’єктами, з метою судового переслідування осіб, які вчиняють такі злочини, і притягнення їх до відповідальності. Стаття 13 Конвенції також вимагає від держав забезпечити щоб ефективний засіб був доступний щоразу, коли який-небудь з основних прав, що закріплено в Конвенції, буде порушено.
24. Відсутність таких ефективних заходів призводить до існування культури безкарності, що спричиняє толерантність зловживань та злочинів проти журналістів та інших медіа участників. Коли є мало або взагалі немає перспектив кримінального переслідування, винні у вчиненні таких порушень та злочинів не бояться покарання. Це завдає додаткових страждань жертвам і може призвести до повторення зловживань та злочинів.
25. Держава зобов'язана гарантувати по суті свободу кожному в межах своєї юрисдикції і з цією метою повинна забезпечити, щоб журналісти та інші медіа учасники не наражалися на безпідставний арешт, затримання чи незаконне насильницьке зникнення.
26. Держава не повинна надмірно обмежувати вільне переміщення журналістів та інших медіа участників, у тому числі транскордонного переміщення та доступу до певних сфер, зони конфліктів, сайтів і форумів, в залежності від обставин, оскільки така мобільність і доступ має важливе значення для новин та цілей збору інформації.
27. Ефективність системи захисту може залежати від чинників контексту, наприклад, в кризових або конфліктних ситуацій, де посилюються ризики для безпеки і незалежності журналістів та інших медіа участників та де державні органи влади можуть зазнавати труднощів у забезпеченні де-факто контролю над територією. Проте, відповідні державні зобов'язання застосовуються з урахуванням відповідних змін в таких специфічних контекстах, які існують в усі часи за умови міжнародного права у сфері прав людини і міжнародного гуманітарного права.
28. Забезпечення безпеки та охорони журналістів та інших медіа участників є необхідною умовою для забезпечення їх здатності ефективно брати участь у громадському обговоренні. Постійність залякування, погроз і насильства по відношенню до журналістів та інших медіа участників у поєднанні з нездатністю притягнути до відповідальності винних у скоєнні таких злочинів, породжують страх та мають стримуючий ефект на свободу висловлювань, а також громадське обговорення. Держави несуть позитивне зобов’язання стосовно захисту журналістів та інших медіа участників від залякування, погроз та насильства, незалежно від їх походження, будь то урядові, судові, релігійні, економічні чи кримінальні.
Внесок у громадські обговорення
29.  Журналісти та інші медіа учасники роблять суттєвий внесок у громадські обговорення та процеси формування громадської думки у демократичному суспільстві виступаючи в якості державних або громадських “контролерів” та шляхом створення спільних просторів для обміну інформацією, ідеями та для дискусії. Роль “контролера” включає, зокрема, інформування громадськості з питань, що становлять суспільний інтерес, коментуючи їх, притягнення органів державної влади та інші інших впливових сил суспільства до відповідальності, а також виявлення корупції та зловживання владою.
30. Для того, щоб дати можливість журналістам та іншим медіа учасникам реалізовувати завдання, приписані їм у демократичному суспільстві, Європейський суд з прав людини визнав, що їх право на свободу висловлювань має користуватися широкою сферою застосування захисту. Такий захист включає низку свобод, які мають функціональне значення для реалізації їхньої діяльності, зокрема таких як: захист конфіденційних джерел, захист від пошуків професійних робочих місць та приватного місця проживання і вилучення матеріалів, захист від новин  та процесів збору інформації, редакційна та презентаційна автономії.
31. Оперативні чи функціональні відповідні свободи, якими користуються журналісти та інші медіа учасники, що охоплюють новини, процеси збору інформації, а також заходи щодо поширення інформації є необхідними для їхнього права на свободу висловлювань щоб бути практичними і ефективними, як в автономному режимі та і в режимі онлайн.
32. Стаття 10 Конвенції захищає не тільки висловлену ідеї та інформацію, але також і спосіб, у який вони повідомляються. Це означає, що журналісти та інші медіа учасники мають свободу вибирати свою власну техніку або стиль для підготовки доповіді з питань, що становлять суспільний інтерес, що включає можливість вдатися до певної міри перебільшення чи навіть провокації. На додаток до підготовки доповіді, інші жанри роблять внесок у громадське обговорення по-різному, і, відповідно, мають бути захищені, це такі як сатира, яка є однією з форм художнього висловлення і соціальний коментар, а також його особливості, яким властиве перебільшення та спотворення реальності, природнє прагнення спровокувати та агітувати.

Стримуючий ефект
33.  Стримуючий ефект свободи висловлювань виникає, коли втручання у це право викликає страх, що веде до самоцензури і в кінцевому підсумку зубожіння громадського обговорення, яке шкодить суспільству в цілому. Відповідно, органи державної влади повинні уникати вживання заходів чи введення санкцій, які мають гнітючий вплив на участь у громадському обговоренні.
34. Законодавство та яким чином воно застосовується на практиці може призвести до стримуючого ефекту свободи висловлювань та громадського обговорення. Втручання, які приймають форму кримінальних санкцій мають більший стримуючий ефект ніж ті, які складають цивільні санкції. Таким чином, домінуюче становище державних інституцій вимагає від органів влади проявляти стриманість у питанні про відкриття кримінальної справи. Стримуючий ефект свободи висловлювань може виникати не тільки від будь-яких санкцій, які є невідповідними чи ні, але і від страху покарання, навіть у разі можливого виправдального вироку, беручи до уваги ймовірність такого страху, яке відбиває бажання до рішень щодо  подібних заяв у майбутньому.
35.  Хоча винесення вироку в принципі є питанням національних судів, винесення вироку про тюремного ув'язнення за злочин проти преси буде сумісним зі свободою висловлювань журналістів, яке гарантується статтею 10 Конвенції лише у виняткових випадках, зокрема, там, де інші основоположні права були серйозно порушені, наприклад, у разі мови ненависті чи підбурювання до насильства.
36. Фактичне зловживання, приниження чи погрози використовують різні види законодавства для запобігання внеску у громадське обговорення, що включає наклеп, боротьбу з тероризмом, національну безпеку, громадський порядок, мову ненависті, богохульство та закони пам’яті можуть виявитися ефективними в якості засобу залякування та примусу замовкнути журналістів та інших медіа учасників готувати доповіді про питання, які становлять суспільний інтерес. Легковажне, нав'язливе чи зловмисне використання закону та судового процесу з великими судовими витратами, які необхідні для боротьби з такими позовами можуть стати засобом тиску і переслідування, особливо в контексті численних судових процесів. Переслідування може виявитися особливо гострим, коли це стосується журналістів та інших медіа учасників, хто не користується тим же правовим захистом або фінансовою та інституційною підтримку, яке пропонується великими медіа організаціями. У зв'язку з цим слід нагадати, що це займає центральне місце в концепції справедливого судового розгляду, як в цивільному так і в кримінальному процесі, яке в судовому процесі не позбавлене можливості представляти його/її справу ефективно перед судом та що він/вона має можливість користуватися рівністю сторін з протилежного боку. Тому держави повинні вживати відповідних заходів, які буде включати установи стосовно систем безкоштовної юридичної допомоги, для того, щоб гарантувати, що кожна зі сторін дає прийнятну можливість представляти його/її справу.
37.  Стримуючий ефект також є результатом самовільного застосування адміністративних заходів, зокрема, таких як, системи реєстрації та акредитації для журналістів, блогерів, інтернет-користувачів, іноземних кореспондентів, неурядових організацій і т.д., системи оподаткування для того, щоб виснажувати журналістів та інших медіа учасників або заважати їхній можливості ефективно сприяти громадському обговоренню. Дискримінаційний розподіл суспільних медіа чи субсидії для преси або ж доходи від державної реклами можуть також спричиняти стримуючий ефект стосовно критичної редакційної політики, зокрема для невеликих медіа організацій та у нестабільних економічних умовах.
38.  Спостереження за журналістами та іншими медіа учасниками та відслідковування їхньої діяльності в Інтернеті, може поставити під загрозу законну реалізацію свободи на висловлення, якщо вона здійснюється без необхідних гарантій. Вони також можуть поставити під загрозу безпеку осіб та підривати захист джерел інформації журналістів. Спостереження, а також відслідковування спрощується, коли цілісність зв’язку та систем перебувають під загрозою, наприклад, коли провайдери послуг, апаратного забезпечення чи програмного забезпечення, виробники створюють можливості спостереження чи проникнення у їхні послуги або систему “з чорного входу”, або коли провайдери послуг беруть участь у державній практиці спостереження. Для того, щоб системи таємного спостереження відповідали статті 8 Конвенції, вони повинні містити адекватні та ефективні гарантії проти зловживань, в тому числі незалежний нагляд, оскільки такі системи призначені для захисту національної безпеки, і несуть за собою ризик підриву чи навіть руйнації демократії, захищаючи її.
39. Напади і залякування журналістів та інших медіа учасників неминуче мають серйозний стримуючий ефект на свободу висловлювань і цей ефект стає все більш гострим коли поширеність нападів та залякувань посилюється культурою правової безкарності винних. Така культура правової безкарності є показником постійного порушення прав людини.