Міністерство
внутрішніх справ України 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10
з по
Пошук по сайту

Міністерство внутрішніх справ України

Автоматична інформаційно-довідкова служба:
(044) 256-03-33

Канцелярія:
(044) 256-16-27

Факс:
(044) 253-64-04

Інформаційні запити ЗМІ

e-mail: zmi@mvs.gov.ua

Телефон "Довіри" Управління у справах участників АТО

(044) 256-17-20
вівторок та четвер
(крім державних свят)
з 10:00 до 12:00
та з 15:00 до 17:00
ГУМВС України в Київській області
Київ
Лвів
Луцьк
Рівне
Ужгород
Івано-Франківськ
Тернопіль
Чернівці
Хмельницький
Житомир
Вінниця
Чернігів
Черкаси
Суми
Полтава
Харків
Кіровоград
Дніпропетровськ
Луганськ
Донецьк
Запоріжжя
Херсон
Миколаїв
Одеса
Сімферополь
Київська областьЛьвівська областьВолинська областьРівненська областьЗакарпатська область
Івано-Франківська областьТернопільська областьЧернівецька областьХмельницька областьЖитомирська область
Вінницька областьЧернігівська областьЧеркаська областьСумська областьПолтавська область
Харківська областьКіровоградська областьДніпропетровська областьЛуганська областьДонецька область
Запорізька областьХерсонська областьМиколаївська областьОдеська областьАР Крим область

Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи

  • Рекомендація CM / Rec (2016) 5 [1] Комітету Міністрів держав-членів щодо Інтернет-свободи

    Текст зазначеної рекомендації доступний на сайті ПАРЄ за цим посиланням:

    https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?p=&Ref=CM/Rec(2016)5

    Неофіційний переклад


    Рекомендація CM / Rec (2016) 5 [1] Комітету Міністрів держав-членів щодо Інтернет-свободи
    (Ухвалена Комітетом міністрів 13 квітня 2016 на 1253 засіданні заступників міністрів)
    1. Європейська конвенція про захист прав людини (ETS № 5, далі  - Конвенція) застосовується як в автономному режимі (оффлайн) так і онлайн. Держави-члени Ради Європи мають негативні і позитивні зобов’язання щодо дотримання, захисту і заохочення прав людини та основних свобод в Інтернеті.
    2. Інтернет-свобода розуміється як здійснення і користування в Інтернеті правами людини і основними свободами, а також їх захист відповідно до Конвенції та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Держави-члени Ради Європи повинні вжити активний підхід до імплементації Конвенції та інших стандартів Ради Європи щодо Інтернету. Розуміння свободи Інтернету повино бути всеосяжним і твердо грунтуватися на цих стандартах.
    3. Механізми управління Інтернетом, будь то на національному, регіональному або глобальному рівні, повинні грунтуватися на розумінні Інтернет-свободи. Держави мають права й обов’язки щодо міжнародної політики, пов’язаних з Інтернетом. При здійсненні своїх суверенних прав, держави повинні, відповідно до норм міжнародного права, утримуватися від будь-яких дій, які можуть прямо або побічно завдати шкоди фізичним або юридичним особам всередині або за межами їх юрисдикції. Будь-яке національне рішення або дія на обмеження прав людини і основних прав в Інтернеті, повинні відповідати міжнародним зобов'язанням і, зокрема, базуватися на законодавстві. Дотримуватися у повній мірі принципів пропорційності і гарантувати доступ до засобів правового захисту, а також право бути почутим і звертатися із забезпеченням належних гарантій процесу, повинно бути важливим у демократичному суспільстві.
    4. В рамках свого зобов’язання забезпечити кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, закріплені в Конвенції, держави повинні створити сприятливі умови для Інтернет-свободи. З цією метою рекомендується, щоб держави проводили регулярну оцінку навколишнього середовища Інтернет-свободи на національному рівні, з метою забезпечення того, щоб необхідні правові, економічні та політичні умови для Інтернет-свободи існували і розвивалися. Такі оцінки сприяють кращому розумінню застосування Конвенції щодо Інтернету в державах-членах і її більш ефективної імплементації національними органами.
    5. Конвенція та інші стандарти Ради Європи є основними орієнтирами і рекомендаціями для національних оцінок Інтернет-свободи. Їх можна розглядати як індикатори, які направляють і дозволить державам-членам визначити існуючі або потенційні проблеми в сфері Інтернет-свободи, як аналітичної основи для оцінки реалізації стандартів у галузі прав людини в Інтернеті і в якості довідкового матеріалу для розробки міжнародної політики і підходів, що відносяться до Інтернету.
    6. Рада Європи має відігравати ключову роль в просуванні Інтернет-свободи в Європі і в усьому світі. Грунтуючись на національних оцінках держав-членів, Рада Європи може спостерігати за еволюцією нормативно-правової бази та іншим розвитком в державах-членах і надавати регулярні огляди на виклики Інтернет-свободи в Європі. Це було б гарною основою для подальшого розвитку політики Ради Європи щодо Інтернету.
    7. Комітет Міністрів, відповідно до положень статті 15.b Статуту Ради Європи, рекомендує державам-членам:
    - періодично оцінювати рівень поваги і імплементації прав людини і основних стандартів в сфері Інтернет-свободи, з використанням показників додатку до цієї рекомендації, з метою розробки національних доповідей, у відповідних випадках;
    - забезпечити участь всіх зацікавлених сторін з приватного сектора, громадянського суспільства, наукових кіл та технічного співтовариства при оцінці стану Інтернет-свободи та підготовки національних доповідей;
    - розглянути можливість на добровільних засадах спільного використання інформації або національних доповідей про Інтернет-свободу з Радою Європи;
    - керуватися і просувати ці індикатори під час участі в міжнародному діалозі і міжнародній політиці щодо Інтернет-свободи;
    - здійснити належні заходи для просування “Керівних принципів, що стосуються бізнесу і прав людини: імплементація Рамкової програми ООН “Захист, повага і засоби правового захисту”.
    Додаток до Рекомендації CM / Rec (2016) 5
    Індикатори Інтернет-свободи
    Інтернет-свобода розуміється як здійснення і володіння в Інтернеті правами людини і основними свободами та їх захист відповідно до Конвенції. Ці індикатори Інтернет-свободи зосереджуються на праві на свободу слова, праві на свободу зборів і асоціацій, праві на приватне життя і праві на ефективний засіб правового захисту. Вони грунтуються на існуючих і встановлених стандартах у сфері прав людини і механізмів примусу. Комплексний підхід до Інтернет-свободи враховує всі індикатори, оскільки вони призначені забезпечити керівництво в проведенні якісної і об’єктивної оцінки і представленні доповідей про свободу Інтернету в державах-членах Ради Європи. Вони не призначені для оцінки рівня свободи Інтернету або в якості засобу порівняння країн.
    1. Створення сприятливих умов для Інтернет-свободи
    1.1. Захист прав людини і основних свобод в Інтернеті гарантується законом, в повній відповідності з Конвенцією.
    1.2. Будь-яке втручання держави в здійснення прав людини і основних свобод в Інтернеті відповідає вимогам Конвенції.
    1.3. Закони та політика щодо Інтернету оцінюються на їх стадії розробки, з урахуванням впливу, що їх імплементація може надати використання прав людини і основних свобод.
    1.4. Закони та політика щодо Інтернету розробляються державними органами в всебічному та прозорому процесі, який дозволяє приймати участь всім зацікавленим сторонам, включаючи приватний сектор, громадянське суспільство, наукові кола та технічне співтовариство.
    1.5. Будь-яка держава, орган, який має нормативну або іншу компетенцію з питань Інтернету здійснює свою діяльність прозорим чином звільнена від політичного чи комерційного втручання, захищає і просуває Інтернет-свободу.
    1.6. Держава захищає людей від кіберзлочинів за допомогою ефективного кримінального правосуддя або інших заходів. У випадках, коли такі заходи містять ризик, пов’язаний з правом на приватне життя, правом на свободу вираження або правом на свободу мирних зборів і асоціацій, вони підлягають умовам і гарантіям проти зловживань. Ці заходи відповідають статтям 8, 10 і 11 Конвенції. Причому вони встановлені законодавством, яке є доступним, точним, ясним і передбачуваним; переслідують законну мету; є необхідними і пропорційними в демократичному суспільстві і забезпечують ефективні засоби правового захисту.
    1.7. Держава проводить політику і вживає заходів з імплементації “Керівних принципів, що стосуються бізнесу і прав людини: імплементація Рамкової програми ООН “Захист, повага і засоби правового захисту”.
    1.8. Держава надає медіа і програми цифрової грамотності для користувачів, щоб сприяти їх здатність приймати обґрунтовані рішення і поважати права і свободи інших осіб. Вона сприяє доступу та використанню освітнього, культурного, наукового, навчального та іншого контенту.
    2. Право на свободу вираження поглядів
    2.1. Свобода доступу до Інтернету
    2.1.1. Інтернет є доступним для всіх груп населення без будь-якої дискримінації.
    2.1.2. Громадськість має доступ до Інтернету в установах, підтримуваних державними органами (точки доступу в Інтернет), освітніми установами або приватними власниками(універсальне співтовариство обслуговування).
    2.1.3. Держава приймає обгрунтовані заходи для забезпечення доступу до мережі Інтернет для осіб з низьким рівнем доходу, в сільських або географічно віддалених районах і осіб з особливими потребами, таких як особи з обмеженими можливостями.
    2.1.4. Немає загального, загальнонаціонального обмеження на доступ до мережі Інтернет, за винятком, коли це відповідає статті 10 Конвенції.
    2.1.5. Держава визнає законодавчо і на практиці, що відключення людей від Інтернету, як правило, являє собою невідповідне обмеження права на свободу вираження поглядів.
    2.1.6. Будь-яке обмеження доступу в Інтернет, в тому числі в пенітенціарних установах, передбачено умовами статті 10 Конвенції щодо законності, легітимності і пропорційності обмежень на свободу вираження поглядів та позитивного зобов’язання держави щодо захисту права на свободу вираження поглядів.
    2.1.7. Перед застосуванням обмежувальних заходів для доступу в Інтернет, суд або незалежний адміністративний орган визначає, що відключення від Інтернету є найменш обмежуючим засобом для досягнення законної мети. Триваюча необхідність запобіжного заходу оцінюється цими органами на постійній основі. Ці умови не поширюються на випадки невиплати користувачами за інтернет-послуги.
    2.1.8. Коли застосовуються обмежувальні заходи, зацікавлена особа має право на належну правову процедуру перед судом або незалежним адміністративним органом, рішення якого підлягають розгляду в судовому порядку, відповідно до статті 6 Конвенції.
    2.2. Свобода думок і право на отримання та поширення інформації
    2.2.1. Будь-які заходи, що вживаються державними органами або суб’єктами приватного сектора для блокування або іншого обмеження доступу до всієї інтернет-платформи (соціальні медіа, соціальні мережі, блоги або будь-який інший веб-сайт) або інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) (миттєвий обмін повідомленнями або іншими застосунки), або будь-який запит з боку державних органів на здійснення таких дій, відповідає статті 10 Конвенції щодо законності, легітимності і пропорційності обмежень.
    2.2.2. Будь-які заходи, що вживаються державними органами або суб’єктами приватного сектора для блокування, фільтрування або видалення вмісту Інтернету, або будь-який запит з боку державних органів здійснювати такі дії з дотриманням умов статті 10 Конвенції щодо законності, легітимності і пропорційності обмежень.
    2.2.3. Інтернет-провайдери, як правило, розглядають інтернет-трафік в рівній мірі і без дискримінації на основі відправника, отримувача, змісту, застосунків, послуги або пристрою. Заходи з управління інтернет-трафіком є прозорими, необхідними і пропорційними для досягнення важливих суспільних інтересів відповідно до статті 10 ЄКПЛ.
    2.2.4. Інтернет-користувачі або інші зацікавлені сторони можуть звертатися до суду відповідно до статті 6 Конвенції стосовно будь-яких заходів, прийнятих з метою обмежити їх доступ до Інтернету або їх здатність отримувати і поширювати контент або інформацію.
    2.2.5. Держава своєчасно і належним чином надає громадськості інформацію про обмеження, які мають відношення до свободи отримувати і поширювати інформацію, наприклад, із зазначенням веб-сайтів, які були заблоковані або з якого була видалена інформація, в тому числі детальну інформацію про правову основу, необхідності та обгрунтування таких обмежень, суд виносить наказ, що дозволяє їм і право на оскарження.
    2.3. Свобода медіа
    2.3.1. Редакційна незалежність медіа, які працюють в Інтернеті, гарантується законодавством, політично і практично. Вона не піддається тиску щодо включення або виключення інформації з їхніх репортажів, або щодо дотримування певного редакційного напрямку.
    2.3.2. Медіа не потребують отримання дозволу або ліцензії від уряду або державних органів, крім реєстрації бізнесу, для того, щоб мати можливість працювати в Інтернеті або в блозі.
    2.3.3. Журналісти та інші учасники медіа, які користуються Інтернетом не є суб’єктами для погроз або переслідувань з боку держави. Вони не практикують самоцензуру через страх покарання, залякування або нападу.
    2.3.4. Конфіденційність журналістів та нових учасників медіа ринку захищена законом і застосовується на практиці.
    2.3.5. Медіа-сайти і сайти нових учасників медіа ринку не залежать від кібер-атак або інших дій, що порушують їх функціонування (наприклад, атаки відмови в обслуговуванні).
    2.3.6. Існує швидке і ефективне розслідування погроз і злочинів проти журналістів і нових учасників медіа ринку. Немає атмосфери безкарності.
    2.4. Законність, легітимність і пропорційність обмежень
    2.4.1. Будь-яке обмеження права на свободу вираження поглядів в Інтернеті відповідно до вимог статті 10 Конвенції:
     карається законом, який є доступним, ясним, недвозначним і досить точним, щоб дати людям можливість регулювати свою поведінку. Закон забезпечує жорсткий контроль за сферою застосування обмежень і ефективним судовим контролем, для запобігання зловживанням владою. Закон вказує з достатньою ясністю сферу розсуду, органів державної влади щодо здійснення обмежень і порядок здійснення цього розсуд;
     переслідує законну мету, як вичерпно перераховано в статті 10 Конвенції;
     є необхідною у демократичному суспільстві і пропорційою законній меті. Існує гостра соціальна потреба в обмеженні, яка здійснюється на підставі рішення суду або незалежного адміністративного органу, що суб'єктом розгляду в судовому порядку. Рішення повинно бути цілеспрямованим і конкретним. Крім того, воно повинна бути заснованим на оцінці ефективності і обмеження ризиків надмірного блокування. Ця оцінка повинна визначити, чи може обмеження привести до невідповідної заборони доступу до інтернет-контенту, або до певних типів контенту, і чи є це найменш обмежувальним засобом для досягнення поставленої законної мети.
    2.4.2. Держава не накладає надмірних обмежень на свободу вираження поглядів в Інтернеті у своєму законодавстві. Закони про дифамацію є специфічними і докладними для сфери їх застосування. Вони не пригнічують публічні дебати або критику державних органів і не накладають надмірних штрафів або непропорційних збитків або судових витрат. Серйозні санкції, такі як позбавлення волі, застосовуються тільки тоді, коли основні права інших людей були серйозно порушені, наприклад, у випадках підбурювання до насильства або ненависті.
    2.4.3. Закони про мову ворожнечі або охорону громадського порядку, громадської моральності, неповнолітніх, національної безпеки або офіційних законів про таємницю і захист даних не застосовуються таким чином, який пригнічує громадські дебати. Такі закони накладають обмеження на свободу вираження думок тільки у відповідь на питання, що становлять суспільний інтерес, визначаються як можна більш вузькими, щоб задовольнити суспільний інтерес, і включають в себе співмірні санкції.
    3. Право на свободу мирних зборів і асоціацій
    3.1. Фізичні особи можуть вільно використовувати інтернет-платформи, такі як соціальні медіа та інші ІКТ для того, щоб зв’язатися один з одним і створювати асоціації, щоб визначати цілі таких асоціацій, щоб створювати професійні спілки, а також здійснювати діяльність в межах, передбачених законодавством, що відповідає міжнародним стандартам.
    3.2. Асоціації можуть вільно користуватися Інтернетом для того, щоб здійснити своє право на свободу вираження і брати участь у політичних і громадських дебатах.
    3.3. Фізичні особи можуть вільно використовувати інтернет-платформи, такі як соціальні медіа та інші ІКТ для того, щоб організувати мирні збори.
    3.4. Державні заходи, що застосовуються в контексті здійснення права на мирні збори, які стосуються блокування або обмеження інтернет-платформ, таких як соціальні медіа та інші ІКТ, відповідають статті 11 Конвенції.
    3.5. Будь-яке обмеження на здійснення права на свободу мирних зборів і права на свободу асоціації з питань Інтернету відповідно до статті 11 Конвенції, а саме:
    - карається законом, який є доступним, зрозумілим, недвозначними і досить точним, щоб дати людям можливість регулювати свою поведінку;
    - переслідує законну мету, яка вичерпно перерахована в статті 11 Конвенції;
    - необхідне в демократичному суспільстві і є пропорційним законній меті. Існує гостра соціальна потреба в обмеженні. Існує справедлива рівновагу між здійсненням права на свободу зборів і свободу асоціацій і інтересів суспільства в цілому. Якщо менш нав’язлива міра досягає тієї ж мети, вона застосовується. Обмеження вузько тлумачиться і застосовується, а також не посягає на сутність права на свободу зборів і асоціацій.
    4. Право на недоторканність приватного і сімейного життя
    4.1. Захист персональних даних
    4.1.1. Право на недоторканність приватного і сімейного життя гарантується відповідно до статті 8 Конвенції. Будь-яке обмеження цього права переслідує одну із законних цілей, які вичерпно перераховані в статті 8 Конвенції, є необхідними в демократичному суспільстві і є пропорційними законній меті.
    4.1.2. Закон гарантує, що всі особисті дані є захищеними відповідно до статті 8 Конвенції і Конвенції про захист фізичних осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних (ETS № 108) в державах, які ратифікували його.
    4.1.3. Особисті дані обробляються на законній підставі (з недвозначною згодою суб’єкта даних або на підставі закону) для законних цілей і не перевищує таких цілей, точно і надійно. Ці умови застосовуються також до профілювання (автоматичних методів обробки персональних даних, які збирають і використовують інформацію про людину, з метою виявлення, аналізу та прогнозування його або її особистих переваг, поведінку і ставлення).
    4.1.4.    Особи не є суб’єктом рішення, яке істотно зачіпає їхні інтереси виключно на основі автоматизованої обробки даних, без їх прийнятої до уваги думки. Існують ефективні способи, що дозволяють кожній людині отримувати за запитом інформацію про обробку своїх персональних даних, а також причину такої обробки; заперечувати проти обробки; звертатися з проханням виправити або знищити персональні дані; давати згоду, заперечувати або скасовувати згоду на обробку персональних даних або профілювання. Існує ефективний засіб правового захисту, коли ці права порушуються. Правові основи для захисту персональних даних забезпечують відповідні гарантії для забезпечення доступу до інформації та свободу вираження поглядів.
    4.1.5. Закон визначає обов’язки державних і приватних осіб щодо обробки персональних даних.
    4.1.6. Контролюючий орган, який діє в умовах повної незалежності та неупередженості, забезпечує дотримання захисту даних нормативно-правової бази.
    4.1.7. Держава не забороняє, законодавчо або практично, анонімність, псевдонімность, конфіденційність особистих повідомлень, або використання технологій шифрування. Втручання в анонімність та конфіденційність комунікацій підлягає дотриманню вимог законності, легітимності і пропорційності статті 8 Конвенції.
    4.2. Спостереження
    4.2.1. Заходи спостереження, прийняті державними органами (наприклад, служби безпеки) відповідають вимогам статті 8 Конвенції і підлягають ефективному, незалежному і безсторонньому нагляду.
    4.2.2. Заходи спостереження проводяться відповідно до закону, який є доступним, ясним, точним і передбачуваним. Закон містить гарантії для здійснення повноважень органів державної влади і, таким чином, визначає з достатньою ясністю і точністю:
    - характер злочинів, які можуть привести до заходів нагляду;
    - компетентні органи, які здійснюють заходи спостереження, право таких органів діяти на власний розсуд і законність мети здійснення даного заходу;
    - категорії осіб, які піддаються заходам нагляду;
    - обмеження за часом для проведення заходів спостереження;
    - порядок вивчення, використання і зберігання даних, отриманих шляхом спостереження;
    - запобіжні заходи, які повинні бути прийняті при обміні даних, отриманих за допомогою заходів спостереження іншим сторонам і заходи, що застосовуються під час зв'язку для забезпечення безпеки даних;
    - обставини для знищення і стирання даних, отриманих шляхом спостереження;
    - органи, відповідальні за контроль здійснення нагляду.
    4.2.3. Заходи спостереження переслідують законну мету, що вичерпно перелічено у статті 8 Конвенції, і є необхідним в демократичному суспільстві та пропорційним законній меті.
    4.2.4. Заходи спостереження здійснюються державними органами або безпосередньо, або через/у співпраці з підприємствами приватного сектора, дозволяються незалежним і неупередженним судом, створеним на підставі закону або іншого державного органу, який є незалежним від обох органів, які здійснюють нагляд та органів виконавчої влади.
    4.2.5. Заходи спостереження здійснюються державними органами або безпосередньо, або через / у співпраці з підприємствами приватного сектора, які не пов’язані з діяльністю, що послаблюють системи шифрування і цілісність комунікаційної інфраструктури (наприклад, вбудовані недоліки і шляхи обходу безпеки, інформаційних і комунікаційних систем).
    4.2.6. Заходи спостереження підлягають ефективному розгляду, гарантованому судовим органом або контролю з боку іншого державного органу, пропонуючи кращі гарантії неупередженості та незалежності від органів, які здійснюють нагляд та органів виконавчої влади.
    4.2.7. Закон гарантує право наглядового органу мати доступ до всієї інформації, яка має відношення до виконання свого мандата, незалежно від рівня класифікації інформації. Доступ до інформації наглядового органу поширюється на всю відповідну інформацію, що є у розпорядженні державних органів, включаючи інформацію, надану іноземними органами.
    4.2.8. Наглядові органи здійснюють свої повноваження, включаючи пошук і обробку секретної інформації і персональних даних, професійно і виключно для цілей, для яких вони надаються відповідно до закону, забезпечуючи при цьому, що інформація буде захищеною від використання або розкриття для будь-яких цілей, що виходять за рамки мандата таких органів.
    4.2.9. Наглядові органи ретельно вивчають, в межах своєї компетенції, заходи нагляду за дотриманням прав людини, що вживаються органами державної влади, в тому числі такі, що виникають шляхом співробітництва з іноземними органами через обмін інформацією або проведення спільних операцій.
    4.2.10. Судові органи та органи нагляду мають право скасовувати і припиняти заходи нагляду, коли такі заходи вважаються незаконними, а також мають право вимагати видалення будь-якої інформації, отриманої шляхом використання таких заходів.
    4.2.11. Державні органи, які здійснюють заходи нагляду, а також їх наглядові органи не звільняються від положень законодавства про свободу інформації. Рішення не надавати інформацію приймаються на індивідуальній основі, повинні бути належним чином обґрунтованими та бути під наглядом незалежної інформації або захисту даних уповноваженого. Наглядові органи роблять інформаційні версії своїх періодичних і слідчих звітів доступними для громадськості.
    5. Засоби правового захисту
    5.1. Держава гарантує, що особи мають доступ до судових або адміністративних процедур, які можуть справедливо приняти рішення щодо їх вимог, які стосуються порушень прав людини в Інтернеті, відповідно до статті 6 Конвенції.
    5.2. Держава забезпечує право на ефективний засіб правового захисту у відповідності зі статтею 13 Конвенції. Це включає в себе ефективні позасудові механізми, адміністративні або інші засоби правового захисту, наприклад, за допомогою національних установ з прав людини. Немає ніяких юридичних, процедурних, фінансових чи інших практичних перешкод, з якими люди стикаються в пошуках ефективного засобу правового захисту.
    5.3. Держава, як основна відповідальна особа, вживає належні заходи для захисту порушених прав людини щодо Інтернету за допомогою приватного сектора і забезпечує, щоб особи, права які були порушені, мали доступ до ефективних засобів правового захисту.
    5.4. Держава реалізує політику і вживає заходів для заохочення всіх суб’єктів приватного сектора щодо дотримання прав людини в Інтернеті в межах своєї діяльності, зокрема, шляхом створення ефективних механізмів подачі скарг, а також засобів правового захисту осіб, чиї права людини і основні свободи в Інтернеті можуть негативно позначитися. Ці механізми є законними (сприяють довірі, відповідальні за справедливе проведення процесів розгляду скарг), доступними (без бар'єрів для для зацікавлених осіб), передбачуваними (забезпечують чітку і відому процедуру з орієнтовними тимчасовими рамками для кожного етапу, ясність процесу і результатів, а також засобів здійснення моніторингу), справедливими (доступ до джерел інформації, консультацій та експертних знань, необхідних для участі в процесі розгляду скарг), прозорими (інформують сторони про хід розгляду скарги) відповідно до Статті 13 Конвенції.

     

     

     

    детальніше
  • Рекомендація CM / Rec (2016)4 [1] Комітету міністрів держав-членів стосовно захисту журналістики і безпеки журналістів та інших медіа учасників

    Текст зазначеної рекомендації доступний на сайті ПАРЄ за цим посиланням:

    https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?p=&Ref=CM/Rec(2016)4

     

    Неофіційний переклад

     
    Рекомендація CM / Rec (2016)4 [1]
    Комітету міністрів держав-членів стосовно захисту журналістики і безпеки журналістів та інших медіа учасників

    (Ухвалена Комітетом міністрів 13 квітня 2016 року на 1253 засіданні заступників міністрів)

    1. Спричиняє занепокоєння та неприпустимість те, що журналісти та інші медіа учасники в Європі все частіше піддаються загрозам, переслідуванню, стеженню, залякуванню, безпідставному позбавленню волі, фізичним нападам, тортурам і навіть можуть бути вбиті через їх слідчу роботу, думки чи доповіді, саме тоді, коли їхня робота зосереджена на зловживанні владою, корупції, порушеннях прав людини, злочинній діяльності, тероризму та фундаменталізму. Ці знущання та злочини були широко описані у відомих доповідях, які опубліковані у засобах масової інформації, неурядовими організаціями і правозахисниками.
    2. Журналісти та інші медіа учасники часто та навмисно є мішенню за ознаками їхньої статті, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічної ідентичності, членства у групі меншин, релігії, чи інших практичних характерних ознак, які можуть наражати їх на дискримінацію чи загрозу у ході своєї роботи. Жінки-журналісти чи інші медіа учасники жіночої статі стикаються з особливими загрозами, які  пов'язані з гендерною проблематикою, включаючи дискримінацію за ознакою статті, жінконенависництвом, принижуючим знущанням; погрозами; залякування; домаганням і сексуальною агресією та насильством. Ці порушення все частіше відбуваються в Інтернеті. Є необхідність у термінових, рішучих і системних реагувань.
    3. Описані вище знущання та злочини, які на практиці вчиняються як державними, так і недержавними суб’єктами, мають серйозний стримуючий ефект на свободу висловлювань, яка гарантується статтею 10 Європейської конвенції про права людини (ETS No. 5, “далі - Конвенція”), у тому числі, на можливість доступу до інформації, на громадську наглядову роль журналістів та інших медіа гравців та на відкриті та активні громадські обговорення, а все з цього є суттєвим для демократичного суспільства. Вони часто стикалися з недостатніми зусиллями відповідних державних органів щоб притягнути винних до відповідальності, яка   призводить до культури безкарності та може породжувати подальші загрози і насильство, а також підривати суспільну довіру до влади закону.
    4. Ця тривожна ситуація не обмежується виключно для професійних журналістів та інших традиційних медіа учасників. Європейською конвенцією про права людини та багатьма міжурядовими органами у тому числі і ООН визнано План дій стосовно захисту журналістів та питань безкарності, а також Комітетом з прав людини у своєму загальному зауваженні №34, визначення медіа учасників розширилося у результаті нових видів медіа у цифровій ері. Тому що воно включає і інших, хто робить внесок в громадські обговорення та хто здійснює журналістську діяльність чи виконує функції громадського спостерігача.
    5. З огляду на масштаби та серйозність загроз і нападів проти журналістів та інших медіа учасників в Європі, а також їхню руйнівну дію на функціонування демократичного суспільства, далекоглядні заходи є необхідними на міжнародному та національному рівнях для зміцнення захисту журналістики і впровадженні існуючих міжнародних та регіональних стандартів, а також посилення у дотриманні існуючих механізмів моніторингу та ініціатив. Захист журналістів та інших медіа учасників та боротьба з безкарністю осіб, які вчиняють злочини проти них,  знаходяться під тиском політичних пріоритетів держав-членів Ради Європи, як зазначено в Декларації Комітету міністрів про захист журналістики і безпеки журналістів та інших медіа учасників.
    6. З метою створення і забезпечення сприятливого середовища для свободи висловлювань, яке гарантується статтею 10 Конвенції, держави повинні виконувати низку позитивних зобов’язань, як це визначено у відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини та закладено в принципах, які додаються до цієї рекомендації. Ці зобов’язання повинні виконуватися виконавчою, законодавчою та судовою гілками влади, так само, як і іншими органами влади, у тому числі установами, які займаються питаннями підтримки громадського порядку та національної безпеки на усіх рівнях – федеральному, національному, регіональному та місцевому.
    7. Відповідно до положень статті15.b Статуту Ради Європи (ETS№ 1), Комітет міністрів рекомендує урядам держав-членів:
    і. Впровадити, у терміновому порядку і через усіх гілок органів влади, керівні принципи, викладені в додатку до цієї рекомендації, враховуючи у повній мірі принципи, які там включені;
    іі. Провести огляд відповідного внутрішнього законодавства та практик, а також переглянути їх, у разі необхідності, для забезпечення їхньої відповідності до зобов’язань держав з огляду на  Європейську конвенцію про права людини;
    ііі. Поширювати цілі цієї рекомендації на національному рівні, брати участь та співпрацювати з усіма зацікавленими сторонами для досягнення цих цілей.

    Додаток до рекомендації CM/Rec(2016)4

    Керівні принципи
    Ці керівні принципи призначені для зустрічі з багатогранним викликом з метою забезпечення  ефективного захисту журналістики та безпеки журналістів  і інших медіа учасників, які вимагають узгоджених, взаємодоповнюючих стратегій держав-членів. Вони основані на принципах, які викладені у додатку, що є невід'ємною частиною цієї рекомендації. Керівні принципи розподілені на чотири колонки: запобігання, захист, притягнення до відповідальності (у тому числі звертаючи особливу увагу на співтовариства) та поширення інформації, навчання та підвищення обізнаності. У кожній колонці є докладні керівні принципи, які пропонується державам-членам для виконання своїх відповідних зобов'язань, поєднуючи правові, адміністративні та практичні заходи.

    Запобігання
    1. Держави-члени повинні, у відповідність до конституційних та законодавчих традицій, забезпечити незалежність медіа та гарантувати медіа плюралізм, у тому числі незалежність та стабільність суспільних медіа та медіа-спільноти, які є вирішальними елементами сприятливого середовища для свободи висловлювань.
    2. Державам-членам слід створити комплексну законодавчу базу, яка дозволить журналістам та іншим медіа учасникам  зробити ефективно та без страху свій внесок у громадські обговорення. Така база повинна відображати принципі, які викладені у цьому додатку і дійсно гарантувати доступ до інформації, приватне життя та захист персональних даних, конфіденційність та безпеку зв’язку, захист журналістських джерел та інформаторів. Законодавча база, у тому числі положення кримінального законодавства, які стосуються захисту фізичної та моральної недоторканності особи, повинні бути впроваджені у ефективний спосіб, у тому числі через адміністративні механізми та через визнання практичної ролі журналістів та інших медіа учасників у демократичному суспільстві. Законодавча база та її впровадження повинні гарантувати ефективний захист жінкам-журналісткам та іншим медіа учасникам жіночої статі від загроз, пов'язаних за гендерною ознакою, у ході своєї роботи. Належну увагу слід приділяти важливості відповідному законодавству праці та зайнятості з питань захисту журналістів та інших медіа учасників від незаконного звільнення або репресій, а також від небезпечних умов праці, які можуть наражати їх на надмірний тиск щоб відійти від прийнятої журналістської етики та стандартів.
    3. Ця законодавча база повинна стати предметом незалежності, істотного огляду для забезпечення гарантій реалізації права на свободу надійних та ефективних висловлювань на практиці, а також законодавство має опиратися на ефективний механізм примусового дотримання. Після ініціативного швидкого огляду, подальші огляди повинні проводитися через регулярні проміжки часу. Огляди законодавства та практик повинні оцінюватись у відповідність до законодавчої бази та застосовуватись у відповідність до авторитетних європейських та міжнародних стандартів з прав людини, у тому числі до усіх відповідних позитивних зобов’язань держав, а також містити рекомендації на основі своїх ключових висновків. Огляд повинен охоплювати чинне законодавство та його проекти, включаю і те, що стосується тероризму, екстремізму та національної безпеки, а також і інше законодавство, яке впливає на право свободи висловлювань журналістів та інших медіа учасників та на будь-які інші права, які мають вирішальне значення для забезпечення того, щоб їхнє право на свободу висловлювань могло реалізовуватись у ефективний спосіб.
    4. Огляди можуть проводитися одним або багатьма відповідними новими чи діючими незалежними органами, які мають авторитетні мандати і підтримку достатніх ресурсів. Національним органам влади наполегливо рекомендується створити сприятливі умови в яких такі огляди можуть мати місце та дозволять тримати ретельний нагляд з боку громадськості, а також виробити рекомендації організаціями та експертами, які працюють незалежно від урядового, політичного, релігійного, комерційного та іншого упередженого впливу. Орган чи органи, які будуть робити огляд можуть бути національна комісія з прав людини, уповноважений з прав людини та/чи інша незалежна установа, створена для спеціальних цілей, які описані вище. Це рекомендується, щоб орган чи органи, які будуть робити огляд мали чіткий мандат для збору, отримання та використання інформації з різних джерел, а також отримували оптимальний доступ до документів та офіційних осіб через усі гілки влади держави. Процес огляду має бути прозорим та включати громадські слухання, всебічне сприяння і активну участь громадського суспільства, у тому числі представників журналістських організацій, медіа та інших причетних сторін.
    5. Слід передбачити, щоб звіти про огляд були офіційно представлені відповідними державними органами, зокрема міністерствами, вимагаючи своєчасного реагування з боку цих органів, у тому числі, у разі необхідності, коригуючі чи і інші супроводжуючі дії для висновків і рекомендацій огляду. Висновки і рекомендації огляду мають систематично надсилатись Ради Європи доля поточного звітування, моніторингу чи  інформування, зокрема до Комітету міністрів Парламентської Асамблеї та Комісару з питань прав людини. Їх також  треба зробити доступними для аналогічних заходів інших міжурядових організацій, таких як, Комітету з прав людини ООН, Універсального періодичного огляду у Раді ООН з прав людини, ЮНЕСКО, Верховного комісару ООН з прав людини та Представника Організації з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ) з питань свободи засобів масової інформації.
    6. У рамках оглядів законодавства  і практик, держави-члени, які мають законодавство про дифамацію повинні запевнити, що це законодавство включає гарантії на свободу висловлювань, які відповідають європейським і міжнародним стандартам у сфері прав людини, у тому числі примітку про правду/громадський інтерес/чесність, яка захищає та надає гарантії від неправильного використання та зловживання, відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини та принципу пропорційності, розробленої у відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини. Крім того, з огляду на те, що стримуючий ефект законодавства, який передбачає кримінальну відповідальність за певні види висловлювань, передбачає свободу на висловлювань та громадські обговорення, держави повинні проявляти стриманість у застосуванні цього законодавства, де воно існує. У цьому контексті, держави повинні керуватися висновком Європейського суду з прав людини, що винесення вироку про тюремне ув’язнення за злочин проти преси , що допустимо тільки у виняткових випадках, зокрема, там, де інші основоположні права були серйозно порушені, наприклад, у випадку, мови ненависті чи  підбурювання до насильства. Таке законодавство має підлягати аналогічному критичному аналізу, у цьому контексті, з огляду на законодавство та практики.
    7. Держави-члени повинні внести уточнення у законодавчу базу стосовно державного нагляду та перехоплення баз даних зв’язку, а також  процесуальні гарантії захисту від неправильного використання та зловживання, зокрема такого як, можливість розгляду компетентними судовими органами, належної правової процедури та інформування користувача. Держави-члени повинні забезпечити ефективне функціонування механізмів контролю для державного нагляду за зв’язком, забезпечити прозорість та підзвітність для обсягу та характеру такої практики. Низка причетних сторін повинна бути представлена у подібних органах стосовно нагляду, у тому числі журналісти та їхні організації, а також експерти з правових та технічних питань.

    Захист
    8. Кримінальне законодавство стосовно насильства по відношенню до журналістів повинно бути підкріплено механізмом проведення законів у життя та механізмом відшкодування збитків для жертв (та їхніх родин), що є ефективними на практиці. Чітке і відповідне положення повинно бути прописано для ефективних форм забезпечення та попередження про тимчасовий правовий захист для тих, хто стикається з погрозами насильства.
    9. Органи влади мають зобов’язання запобігати чи припиняти злочини щодо осіб, коли вони знають, чи повинні були знати про існування реальної і безпосередньої загрози для життя або фізичної недоторканності цих осіб від злочинних дій третіх осіб та вжити заходів в рамках своїх повноважень, які, роздумуючи логічно, можна було б очікувати, щоб уникнути цих загроз. Для досягнення цієї мети держави-члени повинні вжити належних превентивних оперативних заходів таких, як забезпечення захисту з боку поліції, особливо коли це на прохання журналістів чи інших медіа учасників, або ж добровільної евакуації в безпечне місце. Ці заходи повинні бути ефективними та своєчасними і повинні розроблятися з урахуванням специфіки небезпек за гендерною ознакою, з якими стикаються жінки-журналісти та інші медіа учасники жіночої статі.
    10. Держави-члени повинні заохочувати представників медіа та громадянського суспільства до створення та підтримки роботи механізмів раннього попередження і швидкого реагування, зокрема до таких як гарячі лінії, онлайн-платформи або 24-годинні аварійні пункти  для того, щоб журналісти та інші учасники медіа мали безпосередній доступ до заходів захисту, коли вони перебувають під загрозою. Якщо це впроваджено і керується державою, такі механізми повинні бути предметом для свідомого громадянського суспільства щоб контролювати та гарантувати захист для інформаторів та джерел, які бажають залишатися невідомими. Державам-членам наполегливо рекомендується у повній мірі підтримувати та співпрацювати з платформою Ради Європи для сприяння захисту журналістики і безпеки журналістів і тим самим сприяти зміцненню потенціалу органів Ради Європи щоб попередити і ефективно реагувати на загрози і насильство по відношенню до журналістів і інших медіа учасників.
    11. У всіх випадках позбавлення волі журналістів або інших медіа учасників з боку поліції або інших посадових осіб правоохоронних органів, адекватні процесуальні гарантії мають дотримуватися з метою запобігання незаконного затримання та жорстокого поводження. Такі процесуальні гарантії повинні включати в себе: право інформувати; право бути поінформованим; право на їх вибір стосовно позбавлення волі; їх розміщенню і будь-які переміщення; право на доступ до адвоката; право на доступ до лікаря; і право оскаржувати законність затримання в суді. Особи, яких заарештовано або затримано у зв'язку з вчиненням злочину повинні негайно постати перед суддею і вони мають право на судовий розгляд протягом об’єктивно необхідного терміну або звільнення під час провадження, відповідно до статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність).
    12. Державам-членам наполегливо рекомендується розробити протоколи і навчальні програми для всіх державних органів, які відповідальні за виконання державних зобов'язань щодо захисту журналістів та інших медіа учасників. Ці протоколи повинні бути адаптовані до характеру і мандату особового складу державної установи про яку йде мова, наприклад, суддів, прокурорів, співробітників поліції, військовослужбовців, начальників в’язниць, працівників імміграційних служб та інших державних органів, в залежності від обставин. Протоколи і навчальні програми слід використовувати для забезпечення того, щоб співробітники усіх державних органів в повній мірі були обізнані про відповідні зобов'язання держав у відповідність до міжнародного права стосовно прав людини і гуманітарного права, а також  фактичних наслідків стосовно цих зобов'язань для кожної установи. Про протоколи і навчальні програми слід інформувати за для зміцнення тієї важливої ролі, яку відіграють журналісти і інші медіа учасники у демократичному суспільстві та у питаннях гендерного характеру.
    13. Держави-члени повинні проявляти пильність з метою забезпечення того, щоб законодавство і санкції не застосовувалися у дискримінаційний чи самовільний спосіб по відношенню до журналістів та інших медіа учасників. Вони також повинні вжити необхідних законодавчих та/або інших заходів для запобігання легковажного, нав'язливого або зловмисного застосування закону і судового процесу, щоб залякати і змусити мовчати журналістів та інших медіа учасників. Держави-члени повинні проявляти подібну пильність, щоб гарантувати, що адміністративні заходи, такі як реєстрація, акредитація та податкові схеми не використовуються для переслідування журналістів і інших медіа учасників, або перешкоджати їхній можливості робити ефективний внесок у громадські обговорення.
    14. Держави-члени повинні враховувати специфіку і демократичне значення ролі журналістів і інших медіа учасників у конкретних контекстах, наприклад, в період кризи, в період виборів, на публічних демонстраціях і в конфліктних зонах. У цьому контексті, зокрема, важливо для правоохоронних органів поважати роль журналістів та інших медіа учасників, що оточують демонстрації та інші заходи. Посвідчення журналіста, профспілкові карти, відповідні акредитації та журналістські значки мають бути прийняті державними органами в якості журналістських повноважень, та де це виявляється можливим для журналістів та інших медіа учасників розробити усю професійну документацію, органам державної влади слід усіма можливими зусиллями зробити роз’яснення їхнього статусу. Рекомендується підтримувати діалог між органами державної влади та журналістськими організаціями з метою уникнення суперечок та конфліктів між поліцією та представниками медіа.
    15. Державні посадовці та громадські діячі не повинні підривати чи порушувати недоторканість журналістів та інших медіа учасників, наприклад, за ознакою статі чи етнічної ідентичності, або, звинувачуючи їх у поширенні пропаганди, і тим самим ставлячи під загрозу їхню безпеку. Вони також не повинні вимагати, примушувати чи тиснути, через насильство, погрози, фінансові санкції, спонукання чи інші способи на журналістів та інших медіа учасники відступати від прийнятих стандартів стосовно журналістської та професійної етики шляхом участі у поширенні пропаганди та дезінформації. Державні посадовці і громадські діячі повинні публічно і недвозначно засуджувати усі випадки погроз і насильства по відношенню до журналістів і інших медіа учасників, незалежно від джерела цих загроз та актів насильства.
    16. Держави-члени повинні сприяти медіа організаціям, а не посягати на їхню редакційну чи оперативну автономію, виконувати свої інституційні обов'язки по відношенню до усіх журналістів та інших медіа учасників, які у них працюють – на ставці, фріланс та при всіх інших можливостях. Це може включати ухвалення внутрішнього розпорядчого документу чи процедури стосовно розміщення журналістів та інших медіа учасників, які перебувають у складних чи на небезпечних завдання, наприклад, в зонах конфлікту. Таке розміщення бути добровільним та поінформованим. До інституційних обов'язків входять також надання журналістам і іншим медіа учасникам адекватної інформації, в тому числі про пов’язані ризики, та необхідне навчання з усіх питань безпеки, цифрової безпеки і конфіденційності, а також організація стосовно забезпечення страхування життя, здоров'я та подорожей у рамках комплексного і рівноправного пакету умов праці. Ці інституційні обов'язки додатково передбачають, у відповідних випадках, надання юридичної підтримки та юридичного представництва та консультацій  щодо шокового стану після повернення із завдань.
    Притягнення до відповідальності
    17. Вкрай важливо, щоб кожен, хто причетний до вбивства, нападів та жорстокого поводження з журналістами та іншими медіа учасниками був притягнутий до відповідальності. Тому розслідування таких злочинів і переслідування осіб, відповідальних за них повинні відповідати низці загальних вимог. Коли винні у вчиненні таких злочинів не притягуються до відповідальності, може виникнути культура безкарності, яка вимагає конкретних напрямків дій.
    Загальні вимоги
    18. Розслідування вбивств, нападів і жорстокого поводження повинно бути ефективним а, отже, відбуватись за дотриманням основних вимог адекватності, ретельності, неупередженості та незалежності, своєчасності та громадського контролю.
    19. Розслідування має бути ефективним в тому сенсі, коли воно здатне привести до встановлення фактів, а також виявлення та врешті решт, у разі необхідності, до покарання винних. Органи влада повинні вживати усі виважені кроки, щоб зібрати всі докази, які стосуються інциденту. Висновки розслідування повинні базуватися на ретельному, об'єктивному та неупередженому аналізі усіх відповідних елементів, включаючи планування, або чи є зв'язок між погрозами та насильством по відношенню до журналістів та інших медіа учасників та здійснення журналістської діяльності або сприяючи подібним чином громадському обговоренню. Державні органи влади також зобов'язані розслідувати наявність можливого зв'язку між расистськими поглядами та  актами насильства. Також слід розслідувати актуальність гендерних питань.
    20. Щоб розслідування було ефективним, відповідальні за це особи та ті, хто ведуть розслідування мають бути незалежними і неупередженими в законодавстві і на практиці. Будь-яка особа чи установа, які причетні якимось чином до справи, повинна бути виключена з будь-якої ролі в розслідуванні цієї справи. Крім того, розслідування має проводитися спеціалізованими, призначеними підрозділами відповідних органів державної влади, в яких посадовим особам була надана належна підготовка стосовно міжнародних норм та гарантій з питань прав людини. Розслідування має бути ефективним для підтримки суспільної довіри в забезпеченні влади верховенства закону, запобігання будь-яким проявам змови або терпимості протиправних дій та у справах за участю органів та посадовців державної влади з метою забезпечення їх відповідальності за загибель людей, що перебувають під їхньою відповідальністю. Розслідування також має бути предметом громадського контролю, а також у всіх випадках необхідно залучати  найближчих родичів жертв  у відповідному порядку та обсязі, необхідному для захисту своїх законних інтересів.
    21. Держави-члени зобов'язані вжити всіх необхідних заходів для притягнення до правосуддя винних у вчиненні злочинів по відношенню до журналістів та інших медіа учасників, чи є вони державними суб’єктами чи ні. Розслідування та виконання повинні розглядати усі різні – від реальних до потенційних - ролі у цих злочинах, зокрема таких як к автори, підбурювачі, виконавці та посередники, а також кримінальну відповідальність, яка випливає із кожної з цих ролей.
    22. Держави-члени зобов'язані забезпечувати цілісність судового розгляду; вони повинні гарантувати незалежність і неупередженість судових органів. Вони повинні також забезпечити безпеку суддів, прокурорів, адвокатів і свідків, які беруть участь в притягненні до відповідальності за злочини по відношенню до журналістів та інших медіа учасників.
    23. Держави-члени повинні гарантувати, що ефективні і належні засоби правового захисту доступні для жертв та відповідно для їх родин, включаючи засоби правового захисту, фінансову компенсацію, медичне і психологічне лікування, переїзд та житло. Засоби правового захисту повинні враховувати культурні, етнічні, релігійні, гендерні та інші аспекти. Кримінальне провадження, яке триває чи перебуває на певній стадії не повинно перешкоджати жертвам звертатися за цивільними засоби правового захисту.
    Безкарність
    24.  Коли притягнення до відповідальності за скоєння злочину по відношенню до журналістів та інших медіа учасників не ініційоване або ускладнене  через різні способи, зокрема,  створення неприйнятних затримань у здійсненні правосуддя та породження безкарності осіб, які несуть відповідальність за злочини. Тому, коли посадовець державного органу обвинувачується у скоєнні злочинів, пов'язаних з жорстоким поводженням, це вкрай важливо, щоб кримінальне провадження та винесення вироку не закінчилось терміном давності. Для підтримки суспільної довіри до системи правосуддя, такі заходи, як надання амністії або помилування не слід передбачати чи приймати без переконливих причин. Закон повинен передбачати застосовування додаткового чи обтяжуючого покарання до державних посадовців за халатність, співучасть чи планування, діяти таким чином, щоб не допустити чи  перешкоджати розслідуванню, притягненню до відповідальності чи покаранню осіб, відповідальних за злочини проти журналістів та інших медіа учасників через їхню роботу чи внесок у громадські обговорення.
    25. Коли розслідування та переслідування не призводять до притягнення до відповідальності осіб, винних у вбивствах журналістів чи інших медіа учасників або інших серйозних злочинів проти них, держави-члени можуть розглянути питання про створення спеціальних судових або несудових запитів, у відповідних справах, або незалежних спеціалізованих органів, які проводитимуть такі запити на постійній основі. Останні можуть мати спеціальні повноваження і залучити до участі і керівництво авторитетних медіа та/або діячів громадянського суспільства з метою просування процесу встановлення фактів, без збитків для відповідальності державних прокурорських та слідчих органів з метою притягнення винних до відповідальності.
    26. Держави-члени повинні зміцнювати співробітництво та  обмін інформацією, досвідом та кращими практиками з іншими державами, коли злочин проти журналістів та інших медіа учасників зачіпають транскордонні розміри  або ж в режимі он-лайн, за умови дотримання гарантій права на недоторканність приватне життя, захист персональних даних і презумпцію невинності.
    27. Держави-члени повинні активно та рішуче переслідувати пріоритети захисту журналістів та інших медіа учасників та боротися з безкарністю на усіх відповідних регіональних та міжнародних міжурядових форумах і, в більш загальному плані, у своїй зовнішній політиці та відносинах. Це у повній мірі може включати співробітництво стосовно збору інформації, підвищення обізнаності та інші ініціативи, які будуть координуватися міжнародними та регіональними міжурядовими організаціями з питань безпеки журналістів та інших медіа учасників, зокрема періодичних процесів звітності держави, наприклад в Комітет з прав людини ООН, у рамках Універсального періодичного огляду Ради ООН з прав людини, та Генеральному директору ЮНЕСКО про заходи, які були вжиті для запобігання безкарності злочинців та про статус судових розслідувань по кожному з убивств журналістів, які засуджені ЮНЕСКО. Це буде також включати роль та відповідальність  держав-членів у нагляді за виконанням рішень Європейського суду з прав людини, Комітету міністрів Ради Європи та забезпечення оперативних та вичерпних відповідей  на спеціальні запити Комісара Ради Європи з прав людини та Представника ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації.
    Поширення інформації, навчання та підвищення обізнаності
    28. Держави-члени повинні сприяти перекладу (на національні мови і мови меншин країни) та якомога більш широкому розповсюдженню цієї рекомендації, а також підвищувати обізнаність про її зміст у різних рекламних матеріалах. Інформаційні стратегії та стратегії з підвищення обізнаності повинні включати конкретні кампанії, які спрямовані на користування можливостями гласності, що надаються на міжнародному рівні у призначені дні, зокрема такі як Всесвітній день свободи друку (3 травня), Міжнародний день ООН за припинення безкарності за злочини проти журналістів (2 листопада) та Міжнародний день права знати (28 вересня). Держави-члени повинні в повному обсязі співпрацювати стосовно збору інформації, підвищення обізнаності та інших ініціатив, які будуть координуватися міжнародними та регіональними міжурядовими організаціями з питань безпеки журналістів та інших медіа учасників. При цьому вони повинні активно виокремлювати, у міру необхідності, конкретні гендерні питання та ті, які стосуються неприпустимих підстав для дискримінації.
    29. Держави-члени повинні сприяти відповідним органам приділяти особливу увагу до цієї рекомендації - до навчальних матеріалів, присвячених усім питанням, які рекомендація порушувала, включаючи питання гендерного характеру - до навчальних програм в школах журналістики та як частина безперервної освіти для журналістів і представників медіа, а також до ініціатив з інформаційної грамотності.
    30. Держави-члени повинні розвивати партнерство з громадянським суспільством та медіа з метою поширення кращих практик стосовно захисту журналістів та інших медіа учасників, а також для боротьби з безкарністю. Це на практиці повинно включати впровадження принципів відкритого уряду і відкритого правосуддя та ухвалення конструктивного і відповідного ставлення до громадянського суспільства, а також представників медіа стосовно звітів про погрози та насильство по відношенню до журналістів та інших медіа учасників, виокремлюючи гендерні та інші питання, в залежності від обставин. Необхідно також залучати до активного співробітництва з питань пропаганди та навчання з відповідних питань і стандартів.

    II. Принципи
    У попередній рекомендації, в тому числі її керівних принципах, які ґрунтуються на широкій системі принципів, які закріплені в Європейській конвенції про захист прав людини і у відповідних постановах і рішеннях Європейського Суду з прав людини. Деякий відбір цих принципів викладений та пов’язаний з цим контекстом в наступних пунктах. Принципи були сформовані у наступні категорії: свобода висловлювань; створення сприятливого середовища; безпека, охорона, захист; внесок громадські обговорення та стримуючий ефект.
    Свобода висловлювань
    1. Право на свободу висловлювань, як це закріплено в статті 10 Європейської конвенції про права людини, у статті 19 Загальній декларації з прав людини, у статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та в інших міжнародних і регіональних документах, є одним з основоположних прав людини, якими користуються всі, у режимах оффлайн та онлайн, оминаючи дискримінацію. Це комплексне право, яке містить право дотримуватися своїх поглядів, право на пошук, отримання та поширення інформації та ідей будь-якого виду без втручання і незалежно від державних кордонів.
    2. Право на свободу висловлювань та інформації, яке гарантується статтею 10 Конвенції, є одним з найважливіших основ демократичного суспільства та одним з основних умов для його прогресу, а також розвитку кожної людини. Свобода висловлювань може бути застосована не тільки до інформації чи ідеї, які схвально приймаються чи розцінюються як безпечні чи незначні, але й до того, що викликає образу, обурення або занепокоєння держави чи будь-якого сектору населення. Таким чином, свобода висловлювань сприяє надійному громадському обговоренню, яке є ще однією з умов демократичного суспільства, що характеризується плюралізмом, толерантністю та широким кругозором. Будь-яке втручання в право на свободу висловлювань журналістів чи інших медіа учасників має соціальні чинники, оскільки це також втручання в інші права на отримання інформації та ідей та втручання у громадське обговорення.
    3. Реалізація права на свободу висловлювань несе з собою зобов’язання та відповідальність, як зазначено в статті 10, пункт 2. У контексті журналістики, відповідні зобов’язання і відповідальність розуміються і як діяльність у дусі доброї волі для того з метою забезпечення точної та достовірної інформації, відповідно до вимог журналістської етики.
    4. У той же час, коли право на свободу висловлювань не є абсолютним, втручання в це право допускається тільки тоді, коли це передбачено законом та переслідує одну із законних цілей, викладених у статті 10, пункт 2 Конвенції, що є необхідним у демократичному суспільстві - яке означає, що воно відповідає нагальній суспільній потребі - та пропорційно поставленим законним цілям. До цих цілей належать: національна безпека, територіальна цілісність чи громадська безпека, запобігання заворушенням чи злочинам, охорона здоров'я чи захист моралі, захист репутації чи прав інших осіб, запобігаючи розголошенню інформації, одержаної конфіденційно та підтримуючи авторитет і неупередженість правосуддя.
    5. Крім того, деякі види мови ненависті, які закликають до насильства чи ненависті підпадають під дію статті 17 Конвенції (заборона зловживання правами) а, отже, вони не отримують захист, тому що їхня мета полягає в тому, аби знищити деякі з прав та свобод, закріплених в Конвенції.
    6. Всі права людини є універсальними, неподільними, взаємозалежними та взаємопов'язаними і важливим є взаємодія між правом на свободу висловлювань та іншими правами людини таких, як право на свободу думки, совісті та релігії, право на свободу об’єднань і асоціацій та право голосу під час вільних та справедливих виборів.
    7. Інші права людини стосовно питань, пов'язаних з безпекою журналістів та інших медіа учасників та боротьба з безкарністю включають: право на життя (стаття 2), заборона катування (стаття 3), право на свободу та особисту недоторканність (стаття 5), право на справедливий судовий розгляд (стаття 6), на покарання без закону (стаття 7), право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8) та право на ефективний засіб правового захисту (стаття 13).
    8. Конвенція є діючим інструментом, яку слід тлумачити у світлі сучасних умов і вона таким чином гарантує, що усі права гарантуються не теоретично чи видумано, а практично та ефективно, як з точки зору суті цих прав, так і з точки зору засобів правового захисту в разі їх порушення.
    9. Сучасні технологічні розробки перетворили традиційне медіа середовище, як описано, зокрема, в CM/Rec(2011)7 стосовно нових медіа понять, які спричиняють появу нових медіа концепцій та нових уявлень про розвиток медіа екосистеми. Досягнення у сфері інформаційних та комунікаційних технологій для все більш широкого і різноманітного кола учасників спростило участь у громадському обговоренні. Отже, Європейський суд з прав людини неодноразово визнавав, що окремі особи, організації громадянського суспільства, інформатори та вчені, а також професійні журналісти та медіа , всі можуть внести свій цінний внесок у громадські обговорення, тим самим відіграючи роль, аналогічну чи рівноцінну, яку традиційно відіграють інституціолізовані медіа та професійні журналісти.
    10. Комітет ООН з прав людини аналогічним чином відзначив, що “функція журналістики розподіляється на широке коло учасників, у тому числі на професійних репортерів з повним робочим графіком та аналітиків, а також блогерів та інших, які беруть участь у формах самостійної публікації у друкованому вигляді, в Інтернеті або в іншому місці.” Генеральна Асамблея ООН також визнала, що “журналістика постійно розвивається, містить матеріали від медіа установ, приватних осіб та різних організацій, які прагнуть, отримувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якого виду через Інтернет, а також в автономному режимі ...тим самим сприяючи формуванню громадського обговорення. ” Відповідно до Плану дій ООН щодо забезпечення безпеки журналістів та питання про безкарність, “захист журналістів не має бути обмеженим для тих, хто офіційно визнаний, як журналіст, а має охоплювати і інших,  працівників медіа спільноти, громадянських журналістів та інших осіб, які можуть використовувати нові види медіа, як засіб для досягнення своєї аудиторії.”
    11.  Зобов’язання  держави полягає у забезпеченні ефективної реалізації прав людини і включає не тільки негативні зобов'язання невтручання, а й позитивні зобов'язання щодо забезпечення цих прав кожній людині, яка перебуває під її юрисдикцією.
    12. Справжня, ефективна реалізація свободи висловлювань може потребувати різноманітні заходи для захисту, навіть в сфері відносин між окремими особами. Ці позитивні зобов'язання, серед іншого, включають: створення сприятливих умов для участі у громадському обговоренні для усіх, і для того, щоб висловлювати ідеї та думки без страху; введення в дію ефективної системи захисту для авторів та журналістів; забезпечення захисту від фізичного насильства та залякування; захист життя; розслідування зі смертельними наслідками; зобов’язання стосовно запобігання катуванню та жорстокому поводженню.
    Сприятливе середовище
    13. Сприятливе середовище чи необхідні умови для сприятливого середовища для свободи висловлювань мають низку істотних ознак, які в сукупності створюють умови, в яких процвітатиме свобода на висловлювання та інформацію, а також активні громадські обговорення Право на отримання інформації охоплює право на доступ до інформації. Громадськість має право отримувати інформацію та ідеї, що становлять суспільний інтерес, а журналісти та інші медіа учасники ставлять перед собою за завдання її надавати. Збір інформації є найважливішим підготовчим етапом в журналістиці, і природньо, що це захищена частина свободи преси. Участь журналістів та інших медіа учасників у громадських обговореннях з питань, що становлять законний суспільний інтерес не слід перешкоджати, наприклад, за допомогою заходів, які роблять доступ до інформації більш громіздкою чи самовільно обмеженою, що може стати формою непрямої цензури.
    14. Медіа екосистема формується за допомогою взаємодії правових, політичних, соціально-культурних, економічних, технологічних та інших факторів впливу і її життєздатність має вирішальне значення для забезпечення сприятливого середовища для свободи висловлювань та інформації у демократичному суспільстві. Однією з ознак медіа екосистеми є те, щоб окремі особи отримали повноваження у результаті нових технологій, які полегшують їхню здатність брати участь у громадських обговореннях. Іншою ознакою медіа екосистеми є те, що онлайн-посередники можуть здійснювати впливову функцію “воротаря” у громадських обговореннях,  що відбувається за допомогою своїх приватних мереж, таких як соціальні медіа. Слід нагадати, що онлайн-посередники опосередковано зобов'язані поважати право своїх користувачів на свободу висловлювань та інші права людини.
    15. Медіа плюралізм і різноманітність медіа контенту мають важливе значення для функціонування демократичного суспільства і є наслідками основоположного права на свободу висловлювань та інформацію, що гарантується статтею 10 Конвенції. Держави несуть позитивне зобов’язання гарантувати плюралізм у медіа сфері, яке включає і забезпечення того, щоб різноманітність голосів, у тому числі і критичних, може буде почута. Незалежність медіа регуляторів відіграє важливу роль у відстоюванні медіа свободи та плюралізму, і тому держави повинні захищати свою незалежність. Ухвалення і ефективне впровадження регулювання медіа власності також відіграє важливу роль в цьому відношенні. Таке регулювання має забезпечити прозорість медіа власності та запобігти її концентрації, де це є шкідливим для плюралізму. Воно повинно вирішувати такі питання, як опосередкована власність та крос-медіа власність та відповідні обмеження на медіа власність особам, які займають державні посади.
    16. В ході своєї роботи, журналісти та інші медіа учасники часто стикаються зі специфічними ризиками, небезпеками та  дискримінацією за ознакою статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, місце народження чи іншого статусу. Крім того, переслідування окремих історій і охоплення конкретних питань (таких як, вразливі політичні, релігійні, економічні і соціальні проблеми, включаючи зловживання владою, корупція та злочинна діяльність) журналістами та іншими медіа учасниками можуть також піддавати їх загрозам, нападам, образам та утискам з боку державних та/чи недержавних суб'єктів. Недержавними суб'єктами можуть, наприклад, бути як терористичні так і злочинні групи. Ці конкретні ситуації слід брати до уваги при наданні ефективних запобіжних чи захисних заходів.
    17. Жінки-журналісти та інші медіа учасники жіночої статі стикаються з особливими небезпеками, які пов'язані з гендерними питаннями у процесі своєї роботи, такі як погрози, (сексуальні) агресії та насильство, у плані досягнення конкретних цілей, у контексті натовпу людей, які пов'язані з сексуальним насильством або піддані сексуальному насильству, будучу ув’язненими. Ці загрози часто ускладняються різними факторами, такими як неостатнє висвітлення справ, невідповідна документація, відсутність доступу до правосуддя, соціальні бар'єри та обмеження, що стосуються насильства за ознакою статі, в тому числі негативне виділення суспільством особистості (стигматизація), відсутність визнання серйозності проблеми і дискримінаційного ставлення з боку екстремістських верств суспільства. Систематичний та гендерний аспекти підходу, які є необхідними для запобігання та боротьби з цими конкретними загрозами, а також для протидії тому, що закладено в основу соціальних звичаїв, практик, гендерних стереотипів, упереджень та дискримінації, за допомогою яких вони посилюються. Основна відповідальність за розробку таких стратегій лежить на органах державної влади, проте медіа, громадянське суспільство та корпоративні організації також відіграють важливу роль: гендерно обумовлена перспектива має бути центральним елементом усіх заходів та програм, які стосуються захисту журналістів та інших медіа участників, а також боротьби з безкарністю.
    18.  Бути спроможним реалізувати право на свободу висловлювань без страху, що впливає, як мінімум, на безпеку, охорону та захист, що  ефективно гарантується на практиці для усіх, зокрема журналістів та інших медіа учасників, а також очікування того, що вони можуть зробити внесок у громадські обговорення без страху та без необхідності змінювати свою поведінку через страх. Страх може виникнути в результаті переслідування у режимі он-лайн, погроз і кібер атак, а також інших незаконних дій, у тому числі “тролінг”, “кібер переслідування” і взлом електронної пошти та сторінок в соціальних медіа, електронного зберігання, веб-сайтів і мобільних телефонів або інших пристроїв.  Інтернет домагання, загрози, знущання та зневажання цифрової безпеки, як правило, направлені на жінок-журналістів та медіа участників жіночої статті, зокрема, які містять заклик до гендерно обумовлених відповідних реакцій. Загрози та насильство, однак, не є єдиними джерелами страху. Страх також може бути породжений (загроза чи очікувані результати) цілою низкою юридичних, політичних, соціально-культурних та економічних чинників, що можуть посилюватись у період економічної кризи та фінансової економії.
    19. Загрози та залякування журналістів та інших медіа участників часто можна побачити в якості індикаторів та попереджувальних сигналів більш широких чи зростаючих загроз свободі висловлювань у суспільстві. Таким чином, це вказує на більш загальне погіршення у сфері прав людини, демократії та верховенства права.
    Безпека, охорона, захист
    20.  Держава повинна гарантувати безпеку і фізичну недоторканність всіх осіб, які перебувають під її юрисдикцією і це веде за собою не тільки негативні зобов'язання утримуватися від навмисного і незаконного позбавлення життя, але і позитивне зобов’язання вживати належних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією. Це позитивне зобов'язання має предметні і процедурні аспекти.
    21. Предметний аспект включає основне зобов'язання для держави забезпечувати право на життя шляхом ухвалення ефективних положень кримінального законодавства з метою запобігання вчиненню злочинів щодо осіб, яке закріплене механізмом проведення законів у життя для запобігання, припинення та покарання за порушення таких положень. Це також розповсюджується, за відповідних обставинах, на позитивному зобов’язанні влади вжити запобіжних оперативних заходів для захисту осіб, життя яких знаходиться в небезпеці від злочинних дій іншої особи. Беручи до уваги труднощі в правоохоронних органах сучасного суспільства, непередбачуваність людської поведінки та оперативний вибір, який слід зробити з точки зору пріоритетів та ресурсів, масштаби позитивного зобов'язання слід тлумачити таким чином, щоб не накладати неможливий чи невідповідний тягар на владу. Проте, органи влада повинні звернути увагу на вразливе становище в якому перебувають журналісти, які висвітлюють політично чутливі теми ставлять себе по відношенню тих, хто перебуває при владі.
    22. Неврегульована та самовільна діяльність державними посадовцями є не сумісною з ефективною повагою прав людини. Це зокрема означає, що будучи уповноваженим відповідно до національного законодавства, операції з охорони порядку, у тому числі охорона порядку громадських демонстрацій, повинні у достатній мірі регулюватися, у рамках системи адекватних і ефективних заходів проти свавілля і зловживання силою і навіть проти яких можна уникнути нещасного випадку. Це означає, що необхідно взяти до уваги не тільки діяльність правоохоронних органів держави, які насправді застосовують силу, але і всі навколишні обставини, включаючи такі питання, як планування і контроль за діями, які розглядаються. Правова та адміністративна база повинна визначати обмежені обставини, при яких співробітники правоохоронних органів можуть застосовувати силу і вогнепальну зброю у світлі міжнародних стандартів які були розроблені по цій темі. У зв'язку з цим, є необхідною чітка  структура розпоряджень у поєднанні з чіткими керівними принципами та критеріями; чітка підготовка у сфері прав людини, яка зможе допомогти сформулювати такі принципи і критерії. У будь-якому іншому випадку, безперечні труднощі в боротьбі зі злочинністю не можуть служити підставою встановлення обмежень на захист, який надається щодо фізичної недоторканості осіб, а також Стаття 3 Конвенції не дозволяє органам влади зважувати фізичну недоторканість особи проти цілі підтримки громадського порядку.
    23. Процедурний аспект включає позитивне зобов'язання держави здійснювати ефективне, незалежне і оперативне розслідування у зв'язку з ймовірними незаконними вбивствами чи жорстоким поводженням, державними чи недержавними суб’єктами, з метою судового переслідування осіб, які вчиняють такі злочини, і притягнення їх до відповідальності. Стаття 13 Конвенції також вимагає від держав забезпечити щоб ефективний засіб був доступний щоразу, коли який-небудь з основних прав, що закріплено в Конвенції, буде порушено.
    24. Відсутність таких ефективних заходів призводить до існування культури безкарності, що спричиняє толерантність зловживань та злочинів проти журналістів та інших медіа участників. Коли є мало або взагалі немає перспектив кримінального переслідування, винні у вчиненні таких порушень та злочинів не бояться покарання. Це завдає додаткових страждань жертвам і може призвести до повторення зловживань та злочинів.
    25. Держава зобов'язана гарантувати по суті свободу кожному в межах своєї юрисдикції і з цією метою повинна забезпечити, щоб журналісти та інші медіа учасники не наражалися на безпідставний арешт, затримання чи незаконне насильницьке зникнення.
    26. Держава не повинна надмірно обмежувати вільне переміщення журналістів та інших медіа участників, у тому числі транскордонного переміщення та доступу до певних сфер, зони конфліктів, сайтів і форумів, в залежності від обставин, оскільки така мобільність і доступ має важливе значення для новин та цілей збору інформації.
    27. Ефективність системи захисту може залежати від чинників контексту, наприклад, в кризових або конфліктних ситуацій, де посилюються ризики для безпеки і незалежності журналістів та інших медіа участників та де державні органи влади можуть зазнавати труднощів у забезпеченні де-факто контролю над територією. Проте, відповідні державні зобов'язання застосовуються з урахуванням відповідних змін в таких специфічних контекстах, які існують в усі часи за умови міжнародного права у сфері прав людини і міжнародного гуманітарного права.
    28. Забезпечення безпеки та охорони журналістів та інших медіа участників є необхідною умовою для забезпечення їх здатності ефективно брати участь у громадському обговоренні. Постійність залякування, погроз і насильства по відношенню до журналістів та інших медіа участників у поєднанні з нездатністю притягнути до відповідальності винних у скоєнні таких злочинів, породжують страх та мають стримуючий ефект на свободу висловлювань, а також громадське обговорення. Держави несуть позитивне зобов’язання стосовно захисту журналістів та інших медіа участників від залякування, погроз та насильства, незалежно від їх походження, будь то урядові, судові, релігійні, економічні чи кримінальні.
    Внесок у громадські обговорення
    29.  Журналісти та інші медіа учасники роблять суттєвий внесок у громадські обговорення та процеси формування громадської думки у демократичному суспільстві виступаючи в якості державних або громадських “контролерів” та шляхом створення спільних просторів для обміну інформацією, ідеями та для дискусії. Роль “контролера” включає, зокрема, інформування громадськості з питань, що становлять суспільний інтерес, коментуючи їх, притягнення органів державної влади та інші інших впливових сил суспільства до відповідальності, а також виявлення корупції та зловживання владою.
    30. Для того, щоб дати можливість журналістам та іншим медіа учасникам реалізовувати завдання, приписані їм у демократичному суспільстві, Європейський суд з прав людини визнав, що їх право на свободу висловлювань має користуватися широкою сферою застосування захисту. Такий захист включає низку свобод, які мають функціональне значення для реалізації їхньої діяльності, зокрема таких як: захист конфіденційних джерел, захист від пошуків професійних робочих місць та приватного місця проживання і вилучення матеріалів, захист від новин  та процесів збору інформації, редакційна та презентаційна автономії.
    31. Оперативні чи функціональні відповідні свободи, якими користуються журналісти та інші медіа учасники, що охоплюють новини, процеси збору інформації, а також заходи щодо поширення інформації є необхідними для їхнього права на свободу висловлювань щоб бути практичними і ефективними, як в автономному режимі та і в режимі онлайн.
    32. Стаття 10 Конвенції захищає не тільки висловлену ідеї та інформацію, але також і спосіб, у який вони повідомляються. Це означає, що журналісти та інші медіа учасники мають свободу вибирати свою власну техніку або стиль для підготовки доповіді з питань, що становлять суспільний інтерес, що включає можливість вдатися до певної міри перебільшення чи навіть провокації. На додаток до підготовки доповіді, інші жанри роблять внесок у громадське обговорення по-різному, і, відповідно, мають бути захищені, це такі як сатира, яка є однією з форм художнього висловлення і соціальний коментар, а також його особливості, яким властиве перебільшення та спотворення реальності, природнє прагнення спровокувати та агітувати.

    Стримуючий ефект
    33.  Стримуючий ефект свободи висловлювань виникає, коли втручання у це право викликає страх, що веде до самоцензури і в кінцевому підсумку зубожіння громадського обговорення, яке шкодить суспільству в цілому. Відповідно, органи державної влади повинні уникати вживання заходів чи введення санкцій, які мають гнітючий вплив на участь у громадському обговоренні.
    34. Законодавство та яким чином воно застосовується на практиці може призвести до стримуючого ефекту свободи висловлювань та громадського обговорення. Втручання, які приймають форму кримінальних санкцій мають більший стримуючий ефект ніж ті, які складають цивільні санкції. Таким чином, домінуюче становище державних інституцій вимагає від органів влади проявляти стриманість у питанні про відкриття кримінальної справи. Стримуючий ефект свободи висловлювань може виникати не тільки від будь-яких санкцій, які є невідповідними чи ні, але і від страху покарання, навіть у разі можливого виправдального вироку, беручи до уваги ймовірність такого страху, яке відбиває бажання до рішень щодо  подібних заяв у майбутньому.
    35.  Хоча винесення вироку в принципі є питанням національних судів, винесення вироку про тюремного ув'язнення за злочин проти преси буде сумісним зі свободою висловлювань журналістів, яке гарантується статтею 10 Конвенції лише у виняткових випадках, зокрема, там, де інші основоположні права були серйозно порушені, наприклад, у разі мови ненависті чи підбурювання до насильства.
    36. Фактичне зловживання, приниження чи погрози використовують різні види законодавства для запобігання внеску у громадське обговорення, що включає наклеп, боротьбу з тероризмом, національну безпеку, громадський порядок, мову ненависті, богохульство та закони пам’яті можуть виявитися ефективними в якості засобу залякування та примусу замовкнути журналістів та інших медіа учасників готувати доповіді про питання, які становлять суспільний інтерес. Легковажне, нав'язливе чи зловмисне використання закону та судового процесу з великими судовими витратами, які необхідні для боротьби з такими позовами можуть стати засобом тиску і переслідування, особливо в контексті численних судових процесів. Переслідування може виявитися особливо гострим, коли це стосується журналістів та інших медіа учасників, хто не користується тим же правовим захистом або фінансовою та інституційною підтримку, яке пропонується великими медіа організаціями. У зв'язку з цим слід нагадати, що це займає центральне місце в концепції справедливого судового розгляду, як в цивільному так і в кримінальному процесі, яке в судовому процесі не позбавлене можливості представляти його/її справу ефективно перед судом та що він/вона має можливість користуватися рівністю сторін з протилежного боку. Тому держави повинні вживати відповідних заходів, які буде включати установи стосовно систем безкоштовної юридичної допомоги, для того, щоб гарантувати, що кожна зі сторін дає прийнятну можливість представляти його/її справу.
    37.  Стримуючий ефект також є результатом самовільного застосування адміністративних заходів, зокрема, таких як, системи реєстрації та акредитації для журналістів, блогерів, інтернет-користувачів, іноземних кореспондентів, неурядових організацій і т.д., системи оподаткування для того, щоб виснажувати журналістів та інших медіа учасників або заважати їхній можливості ефективно сприяти громадському обговоренню. Дискримінаційний розподіл суспільних медіа чи субсидії для преси або ж доходи від державної реклами можуть також спричиняти стримуючий ефект стосовно критичної редакційної політики, зокрема для невеликих медіа організацій та у нестабільних економічних умовах.
    38.  Спостереження за журналістами та іншими медіа учасниками та відслідковування їхньої діяльності в Інтернеті, може поставити під загрозу законну реалізацію свободи на висловлення, якщо вона здійснюється без необхідних гарантій. Вони також можуть поставити під загрозу безпеку осіб та підривати захист джерел інформації журналістів. Спостереження, а також відслідковування спрощується, коли цілісність зв’язку та систем перебувають під загрозою, наприклад, коли провайдери послуг, апаратного забезпечення чи програмного забезпечення, виробники створюють можливості спостереження чи проникнення у їхні послуги або систему “з чорного входу”, або коли провайдери послуг беруть участь у державній практиці спостереження. Для того, щоб системи таємного спостереження відповідали статті 8 Конвенції, вони повинні містити адекватні та ефективні гарантії проти зловживань, в тому числі незалежний нагляд, оскільки такі системи призначені для захисту національної безпеки, і несуть за собою ризик підриву чи навіть руйнації демократії, захищаючи її.
    39. Напади і залякування журналістів та інших медіа учасників неминуче мають серйозний стримуючий ефект на свободу висловлювань і цей ефект стає все більш гострим коли поширеність нападів та залякувань посилюється культурою правової безкарності винних. Така культура правової безкарності є показником постійного порушення прав людини.

     

    детальніше
  • Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи №CM / Rec (2016) 1 «Про захист й заохочення права на свободу вираження поглядів та право на приватне життя стосовно мережевого нейтралітету»

    Текст зазначеної рекомендації доступний на сайті ПАРЄ за цим посиланням:

     

    https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?p=&Ref=CM/Rec%282016%291&Language=lanEnglish&Ver=original&BackColorInternet=C3C3C3&BackColorIntranet=EDB021&BackColorLogged=F5D383&direct=true

     

    Неофіційний переклад


    Рекомендація CM / Rec (2016) 1

    Комітету міністрів державам-членам із захисту й заохочення права на свободу вираження поглядів та право на приватне життя стосовно мережевого нейтралітету

    (Ухвалена Комітетом міністрів 13 січня 2016 на 1244 засіданні заступників міністрів)

    1. В інформаційному суспільстві, здійснення і реалізації права на свободу вираження поглядів, у тому числі осіб, право на отримання та обмін інформацією та ідеями, а також їх участі у демократичному житті, все більше і більше залежить від доступності та якості підключення до Інтернету.

    2. Провайдери послуг доступу в Інтернет мають технічну можливість керувати інформацією і транзитом потоку даних (Інтернет-трафіку) через мережі, якими вони оперують. Вони можуть брати участь в управлінні Інтернет-трафіку для конкретних законних цілей, наприклад, для збереження цілісності і безпеки мережі. Вони можуть також вжити заходів, щоб запобігти доступу до, або розповсюдження незаконного або шкідливого вмісту, наприклад, через системи саморегулювання у співпраці з державними органами. Тим не менше, інші втручання до Інтернет-трафіку можуть вплинути на якість послуг, що надаються Інтернет-користувачам і може призвести до блокування, дискримінації або пріоритетності конкретних видів контенту, додатків і послуг. Більш того, деякі з методів, використовуваних в цьому контексті дозволу нагляду, або моніторинг повідомлень, можуть підірвати довіру користувачів в Інтернеті.

    3. Ці питання викликають заклопотаність відносно захисту та заохочення права на приватне життя і права на свободу вираження поглядів, які гарантовані відповідно до статей 8 і 10 Європейської конвенції з прав людини (ETS № 5, далі Конвенція), а також у світлі Конвенції про захист фізичних осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру (ETS № 108). Є також наслідки для доступу до різноманітної і плюралістичної інформації та утримання громадських ЗМІ в Інтернеті, які мають основне значення для демократії та культурного розмаїття. Право на свободу вираження думок, у тому числі право на отримання обмін відомостями, не є абсолютним правом. Тим не менш, будь-які обмеження на здійснення цього права повинні відповідати вимогам пункту 2 статті 10 Конвенції.

    4. Принцип мережевого нейтралітету підкріплює недискримінаційний режим Інтернет-трафіку і право користувачів на отримання та обмін інформацією та використання послуг за власним вибором. Це посилює широке здійснення та реалізацію права на свободу вираження поглядів, оскільки стаття 10 Конвенції застосовується не тільки до контенту інформації, але також до засобів її розповсюдження. Крім того, принцип мережевого нейтралітету підтримує технологічні інновації та економічне зростання.

    5. Комітет міністрів нагадує про статтю 1 Статуту Ради Європи (ETS № 1) і відношення документів Ради Європи, зокрема, в Декларації Комітету міністрів про захист ролі ЗМІ в демократії в контексті концентрації засобів масової інформації (31 січня 2007), Рекомендації CM / Rec (2007) 3 про компетенцію державних ЗМІ в інформаційному суспільстві, Рекомендації CM / Rec (2007) 16 про заходи щодо підвищення сприяння значення Інтернету як суспільної служби, Рекомендації CM / Rec (2008) 6 про заходи щодо сприяння додержання свободи вираження поглядів та інформації у зв'язку з Інтернет-фільтрами, Декларація Комітету міністрів про мережевий нейтралітет (29 вересня 2010), Декларації Комітету Міністрів Керівні принципи управління Інтернетом (21 вересня 2011 року) і Рекомендація CM / Rec (2014) 6 держав-членів - Керівництво з прав людини для користувачів Інтернету. З метою захисту та промоції права на особисте життя та права на свободу вираження у повній відповідності зі статтями 8 і 10 Конвенції, а також сприяючи поширенню надання публічних послуг через Інтернет, Комітет Міністрів, відповідно до умов статті 15 b Статуту Ради Європи, рекомендує державам-членам:

    - Вжити усі необхідні міри, у співпраці з усіма зацікавленими сторонами, щоб гарантувати принцип мережевого нейтралітету у рамках своєї політики з належним урахуванням принципів, викладених у додатку до цієї рекомендації;

    - Поширювати ці принципи в інших міжнародних і регіональних форумах, які займаються даним питанням мережевого нейтралітету.

     

    Додаток 1 до Рекомендації CM / Rec (2016)

    Методичні рекомендації щодо мережевого нейтралітету

    1. Загальні принципи

    1.1. Інтернет-користувачі мають право на свободу вираження поглядів, у тому числі права на отримання та обмін відомостями, за допомогою послуг, додатків та пристроїв за своїм вибором у повній відповідності зі статтею 10 Конвенції. Ці права повинні здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою, як то статі, сексуальної орієнтації, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або іншого статусу.

    1.2. Право Інтернет-користувачів на отримання та обмін інформацією не повинно бути обмежене за допомогою блокування, сповільнення, погіршення або дискримінації Інтернет-трафіку чи бути залежним від конкретного змісту, послуг, додатків і пристроїв, або трафіку, пов'язаного з послугами, що надаються на підставі ексклюзивних угод або тарифів.

    1.3. Інтернет-користувачі повинні мати право на підключення до Інтернету з характеристиками, визначеними в договірних угодах, які вони уклали з провайдерами послуг доступу в Інтернет на основі конкретної і адекватної інформації, що надається користувачам з урахуванням усіх аспектів, які могли б вплинути на їх доступ до Інтернету і право одержувати та обмінюватись інформацією.

    2. Рівноправні процедури Інтернет-трафіку

    2.1. Інтернет-трафік повинен бути однаковим, без дискримінації, обмежень або втручання, незалежно від відправника, одержувача, контенту, додатків, служб або пристроїв. Це розуміється в якості принципів мережевого нейтралітету для цілей цієї Рекомендації. Принцип мережевого нейтралітету поширюється на всі послуги доступу в Інтернет, незалежно від інфраструктури або мережі, використовуваної для підключення до Інтернету і, незалежно від застосовуваної технології, що використосують для передачі сигналів.

    2.2. Це не виключає заходи з управління Інтернет-трафіком, які є необхідними і пропорційними:

    - Приведення у виконання рішення суду або припису регулюючого органу;

    - Збереження цілісності і безпеки мережі, послуг, що надаються через мережу і термінального обладнання кінцевих користувачів;

    - Запобігання перевантаження мережі та оптимізації управління трафіком, коли відбувається перевантаження.

    2.3. Заходи з управління Інтернет-трафіком повинні бути недискримінаційними, прозорими і не підтримуватись довше, ніж це суворо необхідно. Політики управління трафіком повинні бути предметом періодичного перегляду компетентними органами у кожній державі-члені.

    3. Плюралізм і різноманітність інформації

    3.1. Інтернет-провайдери не повинні здійснювати дискримінацію трафіку щодо провайдерів контенту, програм та послуг, які конкурують з їх власними продуктами. Вимагається, щоб рішення стосовно управління трафіком були строго відокремлено від процесів ухвалення рішень, пов'язаних з контент-операторами у відповідність до Декларації Комітету Міністрів 2007 року про захист ролі ЗМІ у демократії у контексті концентрації засобів масової інформації.

    3.2. Як виняток з принципів мережевого нейтралітету, пріоритетна обробка трафіку на основі домовленостей між провайдерами послуг в Інтернеті і провайдерів контенту, програм та послуг може бути дозволена тільки за наявності достатніх гарантій для здатності користувачів для доступу, використання та обмін інформацією на місці. Зокрема, пріоритетна обробка трафіку не повинна зменшуватися або впливати на доступність, продуктивність і якість доступу користувачів в Інтернет. Інтернет-користувачі повинні мати реальну можливість вибирати підключення до Інтернету без преференцій трафіку. Вони також повинні бути проінформовані про наслідки, що така обробка може впливати на їх здатність отримувати доступ, використовувати та обмінюватися інформацією різноманітного і плюралістичного контенту, яка є загальнодоступною, а також програмами та послугами за їх вибором.

    3.3. Якщо фізичне підключення до Інтернету є спільним з Інтернет-трафіком та іншими послугами, держави можуть розглянути питання про введення розумних, прозорих і відповідних зобов'язаннях для Інтернет-провайдерів доставляти контент, який відповідає загальним цілям та прагненням.

    4. Захист

    4.1. Заходи з управління Інтернет-трафіком повинні включати обробку персональних даних тільки в тій мірі, яка є необхідною і пропорційною для досягнення цілей, викладених у другому розділі цих Рекомендацій. Такі заходи повинні бути у відповідності з пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист фізичних осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру (ETS № 108) та чинним законодавством про право на приватне життя і захист персональних даних.

    4.2. Використання методів управління Інтернет-трафіком, які здатні оцінити контент повідомлень є втручанням у право на повагу до приватного і сімейного життя. Таким чином, таке використання має бути повністю відповідно до статті 8 Конвенції перевірені на відповідність чинному законодавству про право на приватне життя і захист персональних даних та розглянуте компетентним органом у кожній державі-члені, з тим щоб оцінити на відповідність законодавству.

    5. Прозорість

    5.1. Інтернет-провайдери повинні надавати користувачам ясну, повну та загальнодоступну інформацію щодо будь-яких методів управління трафіком, які могли б вплинути на доступ користувачів до розподілу контенту, додатків і послуг. Інтернет-користувачі повинні мати можливість отримати інформацію від Інтернет-провайдерів про управління Інтернет-трафіком і швидкістю Інтернету.

    5.2. Компетентні органи в межах кожної держави-члена повинні контролювати і повідомляти про практики управління Інтернет-трафіком. Звіти повинні бути підготовлені у відкритому і прозорому вигляді, і доступні для громадськості безкоштовно.

    6. Відповідальність

    6.1. Інтернет-провайдери повинні створити відповідні, ясні, відкриті та ефективні процедури реагування у розумні терміни на скарги від користувачів Інтернету про порушення принципів, включених до вищенаведених положень. Інтернет-користувачі повинні мати можливість передати це питання безпосередньо компетентним органам у кожній державі-члені і мати право на своєчасне виправлення.

    6.2. Держави повинні забезпечити у рамках своєї політики відповідальність Інтернет-провайдерів щодо дотримання принципу мережевого нейтралітету. Відповідальність також потребує існування відповідних механізмів реагування у відповідь на скарги щодо мережевого нейтралітету.

    детальніше
  • Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № 2085(2016) “Посилення захисту та ролі правозахисників в державах-членах Ради Європи”

    Текст зазначеної рекомендації доступний на сайті ПАРЄ за цим посиланням:

    http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-EN.asp?fileid=22501

     

    Неофіційний переклад

    Парламентська Асамблея
    Ради Європи

    Рекомендація № 2085(2016)
    Попередня редакція

    Посилення захисту та ролі правозахисників в державах-членах Ради Європи

    Парламентська Асамблея

    1. Посилаючись на свою Резолюцію 2095(2016) щодо посилення захисту та ролі правозахисників в державах-членах Ради Європи, Парламентська Асамблея рекомендує Комітету міністрів:

    1.1. активізувати діалог з правозахисниками, зокрема, шляхом проведення регулярних обмінів думками з ними у рамках роботи підлеглих йому органів;

    1.2. координувати свою роботу щодо цього питання з Комісаром Ради Європи з прав людини, Конференцією міжнародних неурядових організацій та Асамблеєю, а також здійснювати регулярний обмін інформацією з Секретаріатом Європейського Суду з прав людини з питання репресій проти правників;

    1.3. створити платформу щодо захисту правозахисників, подібної, що побудована для журналістів;

    1.4. публічно та регулярно і принаймні один раз на рік звітувати Асамблеї про випадки залякування правозахисників, які співпрацюють з органами Ради Європи, зокрема, правників, що представляють заявників у Європейському суді з прав людини, та представників громадянського суспільства, які співпрацюють з контролюючими органами Ради Європи і Комісаром з прав людини;

    1.5. виробити інші шляхи і засоби посилення захисту правозахисників проти актів залякування і репресій з боку державних і недержавних суб’єктів;

    1.6. активізувати свою співпрацю щодо захисту правозахисників з іншими міжнародними організаціями, зокрема, Європейським Союзом, Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Організацією Об’єднаних Націй;

    1.7. розглянути питання про перегляд мандата Комісару з прав людини, що наділить його повноваженнями мати справу з окремими випадками переслідування правозахисників в державах-членах, тим самим перетворюючи цей мандат у повністю функціональний регіональний механізм для захисту правозахисників в Європі;

    1.8. провести всебічну оцінку імплементації державами-членами Декларації про дії Ради Європи щодо поліпшення захисту правозахисників та сприяння їх діяльності (прийнята Комітетом міністрів 6 лютого 2008 року) із залученням правозахисних неурядових організацій в цей процес.

    детальніше
  • Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № 2077(2015) “Зміцнення співробітництва у протидії з кібертероризмом та іншими масовими атаками у мережі Інтернет”

    Текст зазначеної рекомендації доступний на сайті ПАРЄ за цим посиланням:

    http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-EN.asp?fileid=21976

     

    Неофіційний переклад

    Парламентська Асамблея
    Ради Європи

    Рекомендація № 2077(2015)
    Зміцнення співробітництва у протидії з кібертероризмом та іншими масовими атаками у мережі Інтернет

    Парламентська Асамблея

    1. Парламентська Асамблея посилається на свою Резолюцію №2070(2015) щодо зміцнення співробітництва у протидії з кібертероризмом та іншими масовими атаками у мережі Інтернет.

    2. Вона підкреслює значення Ради Європи у вирішенні глобального виклику, пов’язаного з безпекою комп’ютерних мереж, у зв’язку із появою кібертероризму та інших масових атак, що діють на та через комп’ютерні системи, представляючи серйозну загрозу національній безпеці, громадській безпеці та добробуту країн.

    3. Асамблея рекомендує Комітету міністрів:

    3.1 запросити Сторони Конвенції про кіберзлочинність та її Додаткового протоколу про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи (ETS №185 та 189) дослідити, чи можна реалізувати:

    3.2 проект додаткового протоколу, який визначає загальний рівень криміналізації масових кібератак, в тому числі обтяжуючих обставин цих атак, а також мінімальні стандарти для покарання за ці ж атаки;

    3.3 проект іншого додаткового протоколу про взаємну допомогу щодо слідчих повноважень, які визначені зокрема у змісті та застосуванні статті 32 Конвенції, відповідно до відповідної Директивної записки Комітету Конвенції з кіберзлочинності, якого представляють Сторони конвенції;

    3.4 запросити Групу зі збору доказів “хмар”, створену при Комітеті Конвенції з кіберзлочинності дослідити можливість розробки додаткового протоколу Конвенції про кіберзлочинність з питань доступу кримінального судочинства до бази даних “хмарних серверів”;

    3.5 проект правових стандартів про міжнародну відповідальність держав щодо вживання усіх доцільних мір для запобігання масовим кібератакам, які були здійснені особами, що у свою чергу підпадають під свою юрисдикцію або виходячи із території свої держави боряться з комп’ютерними системами іншої держави;

    3.6 збільшити допомогу та моніторинг дій для імплементації Конвенції про кіберзлочинність відповідно до внутрішнього законодавства та практик, а також практичних заходів та співробітництва у боротьбі з масовими кібератаками, зокрема на користь державам-членам, які стикаються з труднощами практичної імплементації Конвенції з кіберзлочинності;

    3.7 закликати Австрію, Боснію та Герцеговину, Чеську Республіку, Грецію, Угорщину, Ісландію, Ірландію, Італію, Мальту, Монако, Португалію, Сан-Марино, Швецію та Об’єднане Королівство підписати та/чи ратифікувати без подальшого відтермінування Протокол 2003 про внесення змін до Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом
    (ETS Nos. 90 та 190), що є необхідним для вступу в силу цього Протоколу;

    3.8 передати їхнім компетентним міністерствам та органам влади цю рекомендацію та Резолюцію № 2070(2015) щодо зміцнення співробітництва у протидії з кібертероризмом та іншими масовими атаками у мережі Інтернет.

    детальніше