Міністерство
внутрішніх справ України 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10
з по
Пошук по сайту

Міністерство внутрішніх справ України

Автоматична інформаційно-довідкова служба МВС України:
(044) 256-0333

Факс МВС України:
(044)253-64-04

Телефон для інформаційних запитів ЗМІ

Телефон: (044) 256-11-36

Телефон "Довіри" Управління у справах участників АТО

(044) 256-17-20
вівторок та четвер
(крім державних свят)
з 10:00 до 12:00
та з 15:00 до 17:00
ГУМВС України в Київській області
Київ
Лвів
Луцьк
Рівне
Ужгород
Івано-Франківськ
Тернопіль
Чернівці
Хмельницький
Житомир
Вінниця
Чернігів
Черкаси
Суми
Полтава
Харків
Кіровоград
Дніпропетровськ
Луганськ
Донецьк
Запоріжжя
Херсон
Миколаїв
Одеса
Сімферополь
Київська областьЛьвівська областьВолинська областьРівненська областьЗакарпатська область
Івано-Франківська областьТернопільська областьЧернівецька областьХмельницька областьЖитомирська область
Вінницька областьЧернігівська областьЧеркаська областьСумська областьПолтавська область
Харківська областьКіровоградська областьДніпропетровська областьЛуганська областьДонецька область
Запорізька областьХерсонська областьМиколаївська областьОдеська областьАР Крим область

Державний архів МВС України

  • Історія Галузевого державного архіву МВС України

    Перші згадування про архів міліції з’явилися в архівних джерелах Управління робітничо-селянської міліції Народного комісаріату внутрішніх справ.

    У 1920 році, на підставі нормативно-законодавчої бази РРФСР, почалося створення міліції, як виконавчого органу, що безпосередньо підпорядковувався місцевим радам, а загальне керівництво покладалося на Народний комісаріат внутрішніх справ (далі - НКВС) УСРР. Архівні підрозділи формувались на рівні губернських і волосних органів міліції. У списку службовців Чернігівського Губрозшуку за 1920 рік уже значилася посада завідуючого сховищем.

    Відповідно до постанови Ради народних комісарів (далі – РНК) УСРР від 20 квітня 1920 року «Про націоналізацію і централізацію архівної справи в Україні» усі діючі установи, в тому числі й міліція, зобов’язані здійснювати передачу документів до архівних секцій при губернських відділах народної освіти.

    Завдячуючи тому, що організація діяльності архіву Управління робітничо-селянської міліції підпорядковувалася правилам, визначеним декретом РНК РРФСР від 1 червня 1918 року «Про реорганізацію і централізацію архівної справи в РРФСР», збереглися цінні історичні джерела, з якими кожен науковець може ознайомитися у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі – ЦДАВО України).

    Доба «воєнного комунізму» інспірувала економічний колапс, що змусило радянське керівництво перейти до нової економічної політики. Проголошення ліквідації організованого бандитизму привело до реорганізації міліції в адміністративно-виконавчу структуру. Архів входив до Загального відділу і мав за штатним розписом двох працівників: завідувач архіву і старший діловод .

    Незважаючи на постійні реорганізації міліції цінні архівні документи були збережені. Без відома і дозволу Головного архівного управління не дозволялося продавати, передавати та переміщувати архівні документи. Після закінчення трирічного строку зберігання справ у відомствах вони підлягали передачі до архівосховищ Головного архівного управління. 16 грудня 1925 року постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про Єдиний Державний архівний фонд УСРР» остаточно було закріплено принцип централізації архівних документів установ і відомств та створення єдиного архівного фонду. Строк зберігання документів у відомствах було збільшено до п’яти років.

    Середина 20-х років характерна новими реорганізаціями структури міліції. Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 10 листопада 1926 року було затверджено Положення про робітничо-селянську міліцію УСРР. Архів підпорядкували надвірній міліції. У 1926 році Центрархів УСРР, укладаючи угоди з наркоматами УСРР про порядок передачі до державних архівних сховищ архівних документів, обійшов своєю увагою НКВС і Головне Управління Міліції та Карного Розшуку. Починаючи з 1924 року архівні документи майже не надходили до державних архівних сховищ.

    Не сприяло збереженню документів Управління робітничо-селянської міліції і нове положення про Єдиний державний архівний фонд УСРР, яке збільшило строк зберігання документів у відомчих архівах до 10 років і послабило вимоги до збереження архівних документів. Прийняття ВУЦВК і РНК УСРР 2 вересня 1930 року рішення про скасування адміністративно-територіального поділу України привело до ліквідації окружних органів і створило умови для знищення багатьох цінних історичних джерел.

    Тим часом усупереч вимогам Центрального архівного управління (далі -ЦАУ) УСРР протягом 1932-1937 років на території України тривала активна робота по утилізації архівних матеріалів як в державних, так і у відомчих архівосховищах. ЦАУ здійснював контроль за вилученням макулатури з архівів центральних установ УСРР, але відомостей про проведення такого контролю за збереженням документів НКВС вищою архівною інстанцією в документах виявити не вдалося.

    Постановою ЦВК УСРР від 11 липня 1934 року знову було створено НКВС УСРР. Діловодство, архів, кодифікація були передані до Секретаріату УРСМ. Архів Управління робітничо-селянської міліції діяв окремою структурою в системі НКВС.

    У середині 30-х років, коли вже почав наближатися час масових політичних репресій, виникла потреба у створенні спеціальних архівів НКВС для зберігання в своїх сховищах оперативної та архівної інформації про осіб. Для цього, наказом НКВС СРСР від 26 жовтня 1935 року № 00398 в центральних, республіканських та обласних підрозділах були створені перші спецвідділи, у підпорядкуванні яких почали функціонувати свої окремі і незалежні від Управління робітничо-селянської міліції оперативні архіви. Оперативні архіви вели облік та реєстрацію кримінальних справ, осіб, які по них проходили, збирали інформацію про розкуркулених та фігурантів злочинних груп та окремих злочинів. Наказом НКВС СРСР від 10 квітня 1937 року № 0253 були доповнені функції архіву: систематизація і зберігання архівних справ негласних працівників, організація їх оперативного використання; прийом, облік, зберігання, оперативно-тематична розробка й використання в довідковій роботі документів загального діловодства, які утворилися під час діяльності управлінь та відділів центрального апарату. Створення оперативних архівів обумовило ще більшу децентралізацію архівних документів. Безконтрольність з боку ЦАУ УСРР, відсутність переліків видів документів зі строками їх зберігання не забезпечили збереження історичних джерел, що були характерні для цього періоду історії держави. Постанови ЦВК і РНК СРСР від 5 лютого 1936 року «Про упорядкування архівної справи в народних комісаріатів і інших центральних установах» та ЦВК і РНК УСРР від 4 квітня 1936 року «Про впорядкування архівів народних комісаріатів, центральних та місцевих установ УРСР» не вплинули на процес відбору документів до архівосховищ.

    5 серпня 1938 року спільним наказом НКВС, Прокуратури, Народного комісаріату юстиції СРСР № 28цт було прийнято рішення про те, що всі справи про контрреволюційні злочини, які направляються до прокуратури, судів, воєнних трибуналів, органів державної безпеки НКВС та їх місцевих органів, після розгляду та вступу вироку в силу підлягають поверненню у відповідний орган державної безпеки НКВС для зберігання в архіві. Справи про решту злочинів зберігаються в архіві прокуратури, або суду, за належністю. Так у системі НКВС був створений фонд кримінальних справ. Після 1954 року до архіву Міністерства внутрішніх справ (далі - МВС) УРСР надійшли кримінальні справи про крадіжки державного майна, бандитизм, порушення кордону, спекуляцію, самогоноваріння та інші кримінальні злочини, а після 1991 року частина кримінальних справ була передана до державних архівів. Не маючи достатніх архівосховищ, МВС УРСР вимушене було розіслати архівні справи до управлінь МВС УРСР областей, за місцем застосування репресій, і лише незначну частину залишити в своєму архіві.

     

    Для зберігання оригіналів наказів, розпоряджень, циркулярів, тематичної обробки їх, підготовки довідників, збірників у серпні 1939 року було створено Кодифікаційне відділення при Секретаріаті НКВС, і це тоді, коли у підпорядкуванні Першого спецвідділу був архів. Підрозділ створювався для формування фонду НКВС СРСР, себто Державного архівного фонду СРСР. До НКВС СРСР почали передавати «накази по оперативним, організаційним, фінансо­вим, господарським питанням до 10 числа кожного місяця».

    На початку 40-х років Головне архівне управління НКВС СРСР почало активну роботу по розробці нормативної бази щодо організації архівної справи. 23 лютого 1940 року вийшов наказ № 114, який оголосив Інструкцію для роботи архівів народних комісаріатів, установ, підприємств і організацій СРСР. Також було визначено строки зберігання архівних документів: «Матеріали, що мали політичну та науково-історичну цінність, а також матеріали довготривалого практичного значення підлягали зберіганню в архіві установи 10 років, а потім передавалися до державних архівів». Для оперативних архівів наказом НКВС СРСР від 12 грудня 1940 року № 001551 була оголошена Інструкція про прийом, зберігання і розробку оперативних архівів в органах НКВС, перший відомчий Перелік справ і матеріалів із строками архівного зберігання та визначена чітка структура оперативних архівів: у Першому спецвідділі НКВС СРСР, Перших спецвідділах НКВС союзних республік, Перших спецвідділах Управлінь НКВС (далі - УНКВС) областей, обліково-статистичних групах дорожньо-транспортних відділів НКВС залізниць, облікових групах оперативних відділів виправно-трудових таборів. При міських та районних відділах (відділеннях) архіви не створювалися, а документи передавалися до НКВС-УНКВС за територіальною належністю.

    На початку 1941 року почалася нова реорганізація наркомату. Постановою Президії Верховної Ради СРСР від 3 лютого 1941 року було створено два наркомати: НКВС і Народний комісаріат державної безпеки (далі -НКДБ). Зміна функцій НКВС вимагала термінового перерозподілу архівних документів між новими відомствами. У НКВС був створений теж Перший спецвідділ, до якого входив архів, але це вже не був той оперативний архів НКВС, що існував до розподілу архівних документів. Йому підпорядкували архіви Головного управління міліції, Відділу виправно-трудових колоній та Тюремного відділу. В НКВС залишився централізований алфавітний і дактилоскопічний облік злочинців. Ліквідовані дорожньо-транспортні підрозділи НКВС передали оперативно-довідкові картотеки та архівно-слідчі справи. Справи загального діловодства та інші архівні документи, відповідно до діючого на той час Переліку, майже всі підлягали знищенню. Нормативні документи НКВС та УНКВС, які мали відношення до роботи органів державної безпеки і були видані після 15 вересня 1938 року, передавалися до секретаріатів та управлінь НКДБ. Одночасно вилучалися документи, які стосувалися діяльності органів державної безпеки.

    18 квітня 1941 року наказом НКВС СРСР було затверджено Інструкцію про роботу архівів народних комісаріатів, установ, підприємств і організацій СРСР та Інструкцію по вилученню документальних матеріалів, що не підлягають зберіганню в державних архівах. Заборонялося знищувати архівні документи як в архівах, так і в процесі поточного діловодства установ без дозволу Головного архівного управління НКВС та його місцевих органів. Але як показала практика, ці вимоги не стосувалися архівних документів самого НКВС. У наркоматі не була проведена централізація архівних документів. Перебудова роботи міліції, зміна її функцій напередодні війни внесла нову хвилю хаосу. Відповідно до наказу НКВС СРСР від 5 червня 1941 року були скорочені посади архівістів в УНКВС Волинської, Дрогобицької, Ізмаїльської, Камянець-Подільської, Львівської, Рівненської, Станіславської, Тернопільської, Чернівецької областей.

    Війна стала найтрагічнішою сторінкою в історії України. Почалася термінова евакуація архівів, яка велася спонтанно і неорганізовано. За постановою ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 27 червня 1941 року «усе цінне майно, сировинні та продовольчі запаси, котрі неможливо було вивезти, з метою запобігання використання їх ворогом, мали бути приведені у повну непридатність – зруйновані, знищені, спалені». Нині, не маючи архівних документів відомства перших днів війни, неможливо стверджувати, чи була спроба вивезти архівні документи міліції України до Казахстану (м. Актюбінська), чи зразу було прийнято рішення про їх знищення. До м. Актюбінська прибули тільки картотека обліку засуджених та особові справи працівників органів внутрішніх справ.

    Війна внесла свої корективи і вже 20 липня 1941 року відповідно до Указу ПВР СРСР було об’єднано НКВС і НКДБ в єдиний наркомат – НКВС. Керівництво НКВС УРСР постійно змінювало місце своєї дислокації, що також сприяло втратам архівних документів. Наказ НКВС СРСР від 30 серпня 1941 року № 0401 «Про охорону державних архівів у воєнний час» вийшов із запізненням і вже не міг особливо вплинути на вирішення долі архівних документів НКВС УРСР та його підрозділів в областях, адже велика частина України була вже окупована нацистськими загарбниками.

    У 1943 році, після визволення Харкова від нацистських загарбників, керівництво НКВС почало активну роботу по збору архівних документів. 13 вересня 1943 року вийшов наказ НКВС УРСР № 006 «Про збирання документальних матеріалів Великої Вітчизняної війни в районах УРСР, визволених від німецько-фашистських загарбників». Відшуковували документи «установ, організацій та підприємств, що функціонували при німцях: гестапо, воєнних комендатур, української допоміжної поліції, жандармерії і поліції, типографій, націоналістичних контрреволюційних організацій тощо».

    Із працівників архівів та міліції створювалися спеціальні оперативні групи, які йшли за радянськими військами, розшукували архівні документи та забезпечували їх охорону. 13 серпня 1943 року народний комісар внутрішніх справ УРСР В. Рясной звернувся до командувачів Воронезьким, Південно-Західним, Південним, Степовим фронтами з проханням заборонити воєнній владі та їх представникам знищувати будь-які документи. Документи вивозилися до м. Калач Воронезької області «для термінової розробки в оперативних та наукових цілях». Серед зібраних архівних документів не було виявлено документів стосовно діяльності міліції.

    11 травня 1943 року до НКВС УРСР надійшов циркуляр № 232/3 про створення НКДБ шляхом відділення із НКВС оперативно-чекістських управлінь і відділів разом із штатними посадами та архівними документами. Починаючи з 1944 року до НКВС, але вже через НКДБ, надходити документи, які були захоплені нацистськими загарбниками під час окупації України. Це були документи обласних органів, які перебували в секретаріатах кадрових підрозділів. Ці архівні документи відображали політичний та моральний стан особового складу УНКВС Дніпропетровської, Рівненської, Київської, Миколаївської, Полтавської, Запорізької та Кіровоградської областей. Зустрічалися запити Відділу карного розшуку про перевірку осіб за оперативними обліками, документи з питань розшуку злочинців, особові справи колишніх працівників, плани роботи тощо. Акти про передачу документів підтверджують припущення, що це були архівні документи 1937-1940 роки, які зберігалися в службах, а не в архіві. На адресу НКВС надходили слідчі справи на громадян України, які потрапили до нацистських архівів. Після систематизації всі ці документи були розіслані на адресу архівних підрозділів областей за місцем дислокації фондоутворювачів.

    Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 2 червня 1948 року та постанови Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1948 року № 5728-1524 розпочалося виселення членів сімей ОУН-УПА. Для залучення до цієї акції міліції у січні 1947 року особовий склад Відділу боротьби з бандитизмом в західних областях України було передано до Міністерства державної безпеки. Із Перших спецвідділів зразу ж почали вилучати обліки і документи, в яких була інформація про діяльність ОУН-УПА. Одночасно з передачею документів Управління міліції була підготовлена вказівка від 18 вересня 1948 року № 21 «Щодо розвантаження діловодства Управління міліції МВС УРСР від великого накопичення архівних документів», яка передбачала знищення документів з питань боротьби з бандитизмом, які могли якимось чином залишитися в діловодстві інших підрозділів. Аналогічна передача документів проводилася і на рівні Управлінь МВС УРСР областей. Одночасно з передачею органів міліції до Міністерства державної безпеки були ліквідовані міські і районні апарати МВС УРСР. Зрозуміло, що вони мали передати і своє діловодство. На рівні міськрайорганів створювалися комісії із трьох працівників, які не в змозі були у такі стислі строки проаналізувати практичну цінність наявних документів. Через відсутність фахівців архівної справи, непрофесійне проведення експертизи цінності документів були знищені важливі архівні документи.

    У повоєнні роки реорганізація архівів проводилась паралельно із скороченням штатних посад, що привело до їх повної ліквідації. В УМВС Харківської області, яка на той час мала найбільший за обсягом архів, із 7 працівників Першого спецвідділу не було жодного архівіста. Не було штатних посад архівістів і в центральному апараті МВС УРСР. Експертиза цінності документів практично не проводилась. Архівною роботою займалися ті, кому це доручалося, без врахування їх професійного рівня та освіти, що обумовлювало чимало недоліків. Навіть на рівні міністерства невпорядковані документи, які були в службах, називали архівами, не виділяючи для їх обслуговування штатних посад. У системі МВС УРСР не було єдиної політики щодо організації архівної справи. Зверталася увага лише на окремі види документів, а не на весь архівний фонд.

    4 вересня 1950 року вийшов наказ МВС СРСР № 0600, який оголосив Інструкцію про порядок прийому, обліку і зберігання в архіві Управління виправно-трудових таборів МВС архівних особових справ засуджених. Були визначені строки зберігання архівних справ. Постійному зберіганню підлягали архівні особові справи на осіб, засуджених за контрреволюційні злочини, засуджених до заслання, засуджених Верховним Судом СРСР і Верховними Судами союзних республік, Окремою нарадою при МВС, Міністерства державної безпеки СРСР на строк більше 10 років.

    Після підписання Женевських конвенцій 1949 року, які вимагали забезпечення збереження поховань жертв війни та їх упорядкування, почалася централізація в сховищах Москви документів про іноземців – колишніх військовополонених, які перебували в таборах та робочих батальйонах НКВС СРСР. До «Особо-справочного бюро» МВС СРСР були передані документи ліквідованого Політвідділу Управління у справах військовополонених та інтернованих.

    У зв’язку з передачею до Міністерства державної безпеки штатних посад та приміщень, МВС УРСР не змогло забезпечити збереження архівних документів. Архівним управлінням НКВС СРСР був підготовлений наказ від 3 листопада 1950 року № 00600, який оголосив порядок зберігання документів органів МВС УРСР, але знову ж таки штати для цієї роботи не передбачалися. До Перших спецвідділів почали надходити документи лише розформованих міськрайорганів.

    Будучи структурним підрозділом МВС УРСР, Архівне управління розробляло нормативні акти щодо організації архівної роботи в МВС УРСР. 1 квітня 1952 року вийшов наказ МВС СРСР № 0495, який оголосив Інструкцію для роботи загальних архівів, створених при Перших спецвідділах (відділеннях) МВС-УМВС республік, областей. Наказом передбачалося, що до загальних архівів Перших спецвідділів МВС-УМВС, після закінчення встановленого строку зберігання на місцях, будуть передаватися документи, що утворювалися в діяльності управлінь, відділів МВС-УМВС, таборів, установ, підприємств системи МВС по 1950 рік включно. Але в цьому ж наказі зазначалося, що не всі документи підлягають централізації. Порядок зберігання особових справ засуджених та інших документів в архівах виправно-трудових колоній, дитячих трудових колоній і тюрем залишається дотеперішнім. На Перші спецвідділи МВС-УМВС покладався лише контроль за станом зберігання цих справ і матеріалів. Була зроблена спроба встановити порядок, який виключав би втрати архівних документів системи МВС УРСР, адже остаточне рішення мали приймати спеціалісти Архівного управління. Загальному архіву надавалися права відомчого архіву з правом зберігання документів постійного строку зберігання протягом 25 років.

    Незважаючи на вимоги нормативних актів у МВС УРСР не проводилася робота по централізації архівних документів. На роботі негативно відбилася відсутність Типового переліку, по службам існували окремі переліки. Так, при визначенні строку зберігання архівних справ засуджених, треба було користуватися трьома переліками: по лінії виправно-трудових колоній, Тюремного управління та Першого спецвідділу. Наявні переліки встановлювали багатьом документам, що мали історичну та наукову цінність, тимчасовий строк зберігання, що обумовлювало їх подальше знищення.

    Згідно наказу МВС СРСР від 16 березня 1953 року № 01 шляхом об'єднання МВС і Міністерства державної безпеки створено МВС. Аналогічні зміни відбулися і в Україні. 5 серпня 1953 року оголошено штати Першого спецвідділу МВС УРСР, який став називатися Обліково-архівним відділом. До складу відділу, окрім архівного відділення, входили відділення обліку слідчих справ та заарештованих і оперативне. У цей час процес знищення документів міліції набув особливого розмаху. Були знищені документи фонду «Секретаріат Управління міліції» за 1942-1944 роки. За 1944-1948 роки були залишені лише постанови РНК та ЦК КП(б)У. За актом від 19 січня 1954 року були знищені «как ненужные для руководства» директиви Управління міліції НКВС УРСР (1941-1945), довідки про діяльність органів міліції (1941-1945), копії доповідей і повідомлень до Головного Управління міліції МВС СРСР (1943-1946), документи оперативних груп в західних областях України, плани роботи Управління міліції, відомості про втрати особового складу, особлива папка керівництва, директивні вказівки, плани, довідки по західних областях (1947), листування з Радою Міністрів УРСР та ЦК КП(б)У, плани роботи, протоколи оперативних нарад Управління міліції. Таким чином, для знищення історичних документів достатньо було підпису заступника начальника Секретаріату Управління міліції.

    Через рік знову відбулася реорганізація відомства, в результаті якої МВС і Міністерство державної безпеки стали самостійними органами. Управління міліції було підпорядковано МВС. Розмежування функцій обумовлювало новий розподіл обліків та архівних документів.

    У листопаді 1954 року із Комітету державної безпеки при Раді Міністрів почали надходити слідчі справи на осіб, які протягом 1919-1953 років засуджувалися Надзвичайною комісією Державного політичного управління, позасудовими органами за бандитизм, спекуляцію, посадові злочини. Процес передачі тривав близько трьох років, у результаті чого було створено фонд «Кримінальні справи судових та позасудових органів».

     

    27 березня 1953 року, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про амністію», була знята судимість з осіб, засуджених за контрреволюційні злочини до позбавлення волі строком на 5 років, а потім направлених на поселення. Почалася розсилка на постійне зберігання до МВС республік, УМВС областей, за місцем застосування репресій, архівних облікових справ на осіб, направлених на спецпоселення. Враховуючи великі обсяги документів, відсутність штатних посад архівістів, що було характерно і для інших республік, процес передачі поступово припинився. Частина архівних справ на громадян, виселених з території України, так і залишилася в архівах МВС республік СРСР, УМВС областей РСФСР за місцем звільнення осіб із спецпоселення. Як було встановлено пізніше в МВС Республіки Казахстан були знищені архівні справи на осіб, виселених з Криму «как не имеющие оперативной ценности», що ускладнило реабілітацію репресованих Криму. Знищення таких унікальних документів ще раз підтверджує той факт, що низький рівень проведення експертизи був властивий не лише МВС УРСР.

    Вимоги нормативних актів щодо централізації архівних документів у системі МВС УРСР не виконувалися, не виділялися приміщення та штатні посади. У підрозділах пожежної охорони, виправно-трудових колоній діяли свої архівосховища і їх називали в документах архівами. Через відсутність архіву ніхто не контролював повноту передачі документів до Першого спецвідділу. За 1954 рік було передано лише 6 справ, із яких 3 мають історичну цінність, а решта – облікові документи.

    У серпні 1955 року відповідно до наказу МВС УРСР від 24 грудня 1952 року № 158 була створена спеціальна комісія для передачі документів, яка до 15 серпня 1955 року мала завершити передачу архівних документів. Строки передачі документів постійно коректувалися, відповідальних не було, що призвело до поступового припинення передачі архівних документів до сховищ Першого спецвідділу.

     Вимоги нормативних актів ніяк не втілювались в практичну роботу. Наказ МВС СРСР від 16 липня 1955 року № 0357 оголосив Інструкцію про порядок прийому, обліку, зберігання, розробки і використання в довідковій роботі документальних матеріалів загального діловодства в архівах Першого спецвідділу МВС СРСР та Перших спецвідділів МВС-УМВС, вимагав створення постійно діючої експертної комісії для визначення оперативно-практичної і науково-історичної цінності документів та відбору на знищення тих справ, подальше зберігання яких було не доцільне, але не передбачав створення архіву, який би організував цю роботу. Через відсутність спеціалістів архівної справи в Першому спецвідділі ніхто не проводив експертизу цінності документів, до сховищ Першого спецвідділу почали надходити всі документи незалежно від строку зберігання, що перетворило його на централізовану фабрику переробки макулатури. Архівною роботою займалися випадкові люди, які не мали спеціальної освіти, залучалися пенсіонери – колишні працівники міліції, служби безпеки. Першим спецвідділом не погоджувалися номенклатури справ, не проводилася звірка повноти архівних справ, які передавалися. Цінні справи залишалися в службах і поступово розпорошувалися або знищувалися, навіть якщо за Переліком видів документів зі строками зберігання вони мали постійний строк зберігання.

    Постанова Ради Міністрів УРСР від 18 квітня 1956 року «Про заходи щодо упорядкування режиму зберігання та покращанню використання архівних матеріалів міністерств і відомств Української РСР», яка відзначила невпорядкованість і слабке використання документів у державних і відомчих архівах, складний порядок доступу дослідників до них, недостатню публікацію джерел з історії радянського суспільства, не активізувала архівну роботу силового відомства і не забезпечила укомплектування архівної служби штатними посадами. Не вніс особливих змін в архівну роботу МВС УРСР наказ союзного міністерства від 1 червня 1956 року № 360, яким були оголошені Правила роботи архівів установ, організацій і підприємств й одночасно до 20 років збільшені строки зберігання архівних документів у відомствах.

    Незважаючи на те, що МВС і Комітет державної безпеки вже були окремими відомствами, в 1957 році архів останнього почав повертати документи Відділу боротьби з бандитизмом та Відділу спецпоселень.

    Постанова Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1963 року № 829 «Про заходи щодо поліпшення архівної справи в СРСР» ще раз звернула увагу на необхідність створення Державного архівного фонду СРСР. Відповідно до рішень Головного архівного управління при Раді Міністрів СРСР та МВС СРСР від 10 грудня 1963 року № 3/0439-я, від 21 травня 1964 року № 5/0232-я почалася концентрація в Особому архіві Головному архівному управлінні при Раді Міністрів СРСР інформації про військовополонених – іноземців, які перебували в таборах, робочих батальйонах на території СРСР. Із центрального апарату МВС УРСР та його підрозділів в областях було передано 2586 архівних справ та 120 тисяч карток на померлих. Документи з обласних підрозділів направлялися до Москви через міністерство, або безпосередньо адресату. Одночасно, за вказівкою МВС СРСР, були відібрані для знищення 188 справ, серед яких були: директивні вказівки НКВД СРСР та Управління у справах військовополонених та інтернованих щодо роботи фронто­вих таборів та приймальних пунктів, документи нарад начальників Управлінь таборів по політичній роботі МВС УРСР, МВС Молдавської РСР та УМВС Кримської області.

    Постанова Ради Міністрів УРСР від 9 червня 1970 року «Про заходи щодо поліпшення архівної справи у міністерствах, відомствах і державних архівах республіки» обумовила проведення ряду перевірок організації архівної роботи в МВС УРСР та його підрозділах в областях, але знову не забезпечила вирішення штатних питань, надання приміщень тощо. Відповідно до штатних розписів, оголошених наказом МВС СРСР від 30 травня 1969 року № 0326, не передбачався архів ні на рівні МВС, ні на рівні управлінь внутрішніх справ облвиконкомів.

    Лише в 1971 році наказом МВС СРСР від 17 травня № 0322 була оголошена типова структура інформаційних центрів при МВС, до складу яких входили архіви. У штатах, оголошених наказом МВС СРСР від 22 листопада 1973 року № 0706, передбачалося створення архіву із п’яти працівників: завідуючий, два старші архіваріуси та два архіваріуси. Однак у інформаційних підрозділах управлінь внутрішніх справ областей архіви знову таки не передбачалися, а вводилися лише по одній посаді архіваріуса.

    Погоджений з Головним архівним управлінням при Раді Міністрів СРСР відомчий Перелік, оголошений наказом від 23 листопада 1971 року № 330, не збільшив строки зберігання документів на рівні МВС республіки, УМВС областей та не визначив механізм проведення експертизи цінності документів.

    Усі проведені «реформи» не поліпшили організацію архівної справи відомства. Централізацію архівних документів, як того вимагали нормативні акти центральних та відомчих органів, здійснити не вдалося.

    Корінні зміни в архівній роботі органів внутрішніх справ відбулися лише в 1984 році. У Положенні про Державний архівний фонд СРСР, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 4 квітня 1980 року № 274, був визначений строк зберігання документів у відомчих архівах 15 років. Силове відомство не планувало передачу документів до державних сховищ. Постанова Ради Міністрів СРСР від 27 грудня 1984 року № 1271 надала МВС СРСР право зберігання документів Державного архівного фонду СРСР. Архівам МВС СРСР та його підрозділам в МВС республік, УМВС областей було надано статус державних архівів з правом постійного зберігання документів. Невдовзі наказом МВС СРСР від 5 квітня 1985 року № 0117 архіви були перейменовані в підрозділи спецфондів і укомплектовані атестованими працівниками. На підрозділи спецфондів покладалися функції прийому, обліку, збереження та використання цінних документів, що утворювалися в діяльності МВС, управлінь внутрішніх справ, навчальних закладів, науково-дослідних установ, а також здійснення організаційно-методичного керівництва архівною роботою в органах внутрішніх справ. Надання статусу державного архіву передбачало докорінну реорганізацію архівної справи, але в міністерстві вона налагодилася не одразу. Наприклад, не було виділено достатньо фахівців (архів центрального апарату мав 6 посад і був на правах відділення, архіви областей мали по 1-2 посади). Бракувало приміщень для архівосховищ, що забезпечило б проведення централізації архівних документів. Наказом МВС СРСР від 7 січня 1987 року № 7 була оголошена Інструкція щодо організації архівної роботи в органах внутрішніх справ, установах, підприємствах та організаціях системи МВС СРСР, яка теж передбачала централізацію архівних документів, але в МВС УРСР її лише прийняли до відома.

    Однак, попри значні недоробки в організації архівної справи, МВС СРСР ретельно контролювало місця зберігання документів, які можна було вилучили із архівосховищ республік країни і передати до Москви. Навіть у листопаді 1991 року на шифротелеграму МВС СРСР, яку вже через місяць неможливо було віднайти, керівництво колишнього Управління військ внутрішньої та конвойної охорони по Україні і Молдові передало із свого архіву до Москви 1913 архівних справ, що утворилися в діяльності військ протягом 1943- 1980 роки.

    Після проголошення незалежності України, в 1992 році, була відмінена дія нормативної бази МВС СРСР. Відповідно до вказівки керівництва міністерства передбачалося вилучення та знищення наказів МВС СРСР, включаючи й примірники, що зберігалися в архіві МВС України та його підрозділах в областях.

    Відміна союзних нормативних актів обумовила необхідність підготовки Інструкції щодо організації архівної роботи в органах внутрішніх справ України та Переліку видів документів зі строками зберігання.

    Наказом МВС України від 16.06.1992 № 350 затверджено Інструкцію з організації архівної роботи в органах внутрішніх справ. Ця Інструкція передбачала наявність архівів при інформаційних службах МВС, УМВС України та Головному управлінні військ внутрішньої та конвойної охорони.

    Після прийняття в 1994 році Закону України «Про Національний архівний фонд і архівні установи» МВС України було позбавлене права постійного зберігання документів Національного архівного фонду.

    Однак, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 1995 року № 192 було створено Галузевий державний архів МВС України для постійного зберігання документів Національного архівного фонду, що утворюються в процесі оперативно-розшукової та іншої спеціальної діяльності органів внутрішніх справ України.

    Окрім того, зазначеною вище постановою на МВС України покладалося завдання щодо забезпечення Галузевого державного архіву відповідними штатами, приміщеннями, технологічним обладнанням, матеріальними та фінансовими ресурсами.

    Положенням про Галузевий державний архів МВС України, затвердженим спільним наказом Державного комітету архівів України і Міністерства внутрішніх справ України від 6 червня 1995 року № 34/382 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 липня 1995 року за № 199/735, було визначено основні функції та завдання Галузевого державного архіву МВС України.

    У 90-ті роки в Галузевому державному архіві МВС України розпочалася робота з питань розроблення та впровадження автоматизованих інформаційних систем архівної інформації. Були створені бази даних обліку осіб, засуджених протоколами Окремої наради та трійок; працівників, які зникли без вісти або загинули в роки війни, обліку карток видачі заробітної плати, ЧАЕС, спецпоселенців тощо.

    Галузевий державний архів МВС України підготував уперше Довідник про склад та зміст архівних документів центрального апарату МВС, ГУМВС (УМВС) України в Автономній Республіці Крим, областях та м. Києві, який оголошений наказом МВС України від 17 вересня 2001 року № 825дск.

    Також уперше, була оприлюднена інформація про Галузевий державний архів МВС України, склад його документів, яка увійшла до спеціального довідника «Архівні установи України», опублікованого в 2000 році Державним комітетом архівів України разом з іншими установами.

    У 2010 році, у зв’язку з реорганізаційно-штатними змінами в органах внутрішніх справ та оптимізацією штатної чисельності державних органів, Галузевий державний архів МВС України увійшов на правах відділу до Режимно-секретного управління МВС України, а у 2012 році – до Департаменту режимно-секретного та документального забезпечення МВС України.

    На сьогодні, до Галузевого державного архіву МВС України передаються документи, що створюються під час діяльності центрального апарату МВС України, а до Центрального архівного відділу Національної гвардії України, архівних підрозділів ГУМВС (УМВС) України в областях та м. Києві –структурних підрозділів Національної гвардії України та ГУМВС (УМВС) України в областях та м. Києві.

     Обсяг архівних документів архіву МВС України близько 2,5 млн. архівних справ, які мимоволі шелестять жовтими сторінками документів, пишучи історію міліції на Україні. У 1548 фондах Галузевого державного архіву МВС України, Центрального архівного відділу Національної гвардії України, архівних підрозділах ГУМВС (УМВС) України в областях та місті Києві зберігаються документи, що утворилися під час діяльності відомства починаючи з 1919 року, серед яких 150 тисяч справ з управлінськими документами – це нормативні акти колишнього ДПУ, НКВС, МОГП СРСР та УРСР з 1932 року, унікальні документи про голодомори в Україні, про поховання на території України іноземців, які померли в таборах та робочих батальйонах впродовж 1944-1953 років, 440 тисяч справ на громадян України, розкуркулених, виселених як члени сімей ОУН-УПА, за національними ознаками упродовж 30–50 років XX століття (німці, татари, болгари, поляки), «указників», «трудармійців» та інших категорій, 90 тисяч кримінальних справ на осіб, засуджених під час масових репресій, які ще чекають на свою реабілітацію.

    Але особливу цінність для дослідження історії нашої держави минулого століття мають нормативні акти колишнього ДПУ, НКВС УСРР та СРСР, які зібрані завдячуючи архівам УМВС України в Вінницькій, Харківській, Сумській, Херсонській та Чернігівській областях, і відображають події з початку 30-х років.

    На основі архівних документів були підготовлені наукові дослідження, архівні джерела увійшли в наукові збірники: «Виселення татар з Криму в 1944 році», «Київ в роки Другої світової війни», «Військовополонені в Україні 1943-1953 рр.». Працівниками архіву підготовлені публікації в наукових виданнях: Національний архівний фонд України: засоби інтелектуального доступу до документів: Короткий довідник (2002), Гудзенко Пантелеймон Петрович//Українські архівісти. Бібліографічний довідник (2002), Сучасні методи репрезентації архівної інформації в Державному архіві МВС України (2002), Депортація населення Західноукраїнських областей у 1948-1950 рр. (2003), Архівна служба МВС України: історія, інформаційні ресурси, сучасні методи їх репрезентації (2003), Архівні матеріали НКВС і ДПУ у фондах Державного архіву МВС України. Збірник документів «Голод в Україні 1932-1933 рр.» (2003), Законодавчі та відомчі нормативні акти щодо спецпоселенців з України, 20-і-60-і роки ХХ ст. (2003), «Київ у дні нацистської навали. За документами радянських спецслужб» (2004), Голодомор 1932-1933 років в Україні. Документи і матеріали (2007).

    Підготовлені підбірки документів за темами «Голод в Україні 1932– 1933 рр.», «Виселення татар з Криму в 1944 році», «Київ в роки Другої світової війни», «Військовополонені в Україні 1943- 1953 рр.», Діяльність органів НКВС (МВС) на території Лівобережної України в 1942-1945 рр., Правовий статус атестованих працівників міліції України в 20-х роках ХХ сторіччя, Хабарництво в Україні (1995-2005 рр.), Наукове обґрунтування оптимізації системи медичного забезпечення особового складу МВС України за умов надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру, Органи внутрішніх справ УРСР здійсненні політики держави на селі у 20-х-30-х роках ХХ сторіччя та інші.

    Співробітниками Галузевого державного архіву МВС України разом з науковцями Інституту історії НАН України виявлено архівні документи по встановленню злочинів нацистських загарбників на території окупованої України, зокрема акти обстеження тюрем, де німці утримували різні категорії цивільного населення, військовополонених та підпільників. Головна увага приділялася актам, які містять копії написів на стінах камер та іншого інтер’єру, які ввійшли до наукових видань «Говорять в’язні нацистських тюрем» та «Україна в Другій світовій війні: погляд з 21 ст.».

     

    детальніше
  • Нормативна база

    Закон України «Про Національний архівний фонд та архівні установи України».

    Закон України «Про звернення громадян».

    Закон України «Про інформацію».

    Закон України «Про доступ до публічної інформації».

    Закон України «Про захист персональних даних».

    Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

    Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

    Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

    Закон України «Про державну таємницю».

    Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

     

    Постанова Верховної Ради УРСР від 17.04.1991 № 963-12 «Про порядок введення в дію Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».

    Постанова Верховної Ради України від 24.12.1993 № 3812-12 «Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

    Постанова Кабінету Міністрів України від 20.03.1995 № 192 «Про створення галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ».

    Постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 348 «Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації».

    Постанова Кабінету Міністрів України від 27.11.1998 № 1893 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію».

    Постанова Кабінету Міністрів України від 08.07.2007 № 1004 «Про затвердження Порядку утворення та діяльності комісій з проведення експертизи цінності документів».

    Постанова Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242 «Про затвердження Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади».

    Постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939 «Про затвердження Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях».

     

    Наказ Міністерства юстиції України від 14.03.2013 № 430/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.03.2013 за № 428/22960 «Про затвердження Переліку видів документів, пов’язаних із забезпеченням соціального захисту громадян, що мають надходити до архівних установ у разі ліквідації підприємств, установ, організацій, які не належать до джерел формування Національного архівного фонду».

    Наказ Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 за № 571/20884 «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів».

    Наказ Міністерства юстиції України від 08.04.2013 № 656/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.04.2013 за № 584/23116 «Про затвердження Правил роботи архівних установ України».

    Наказ Міністерства юстиції України від 27.09.2013 № 2045/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.10.2013 за № 1695/24227 «Про затвердження Порядку державного обліку документів Національного архівного фонду».

    Наказ Міністерства юстиції України від 19.11.2013 № 2438/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21.11.2013 за № 1983/24515  «Про затвердження Порядку користування документами Національного архівного фонду України, що належать державі, територіальним громадам».

    Наказ Міністерства юстиції України від 11.07.2014 № 1117/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.07.2014 за № 810/25587 «Про затвердження Порядку доступу до приміщень і на територію державних архівних установ».

    Наказ Міністерства юстиції України від 02.03.2015 № 295/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.03.2015 за № 251/26696 «Про затвердження Порядку виконання архівними установами запитів юридичних та фізичних осіб на підставі архівних документів та оформлення архівних довідок (копій, витягів)».

    Наказ Міністерства юстиції України від 02.03.2015 № 296/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.03.2015 за № 250/26695 «Про затвердження Положення про умови зберігання документів Національного архівного фонду».

     

    Наказ Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України та Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.1995 № 34/382, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 03.07.1995 за  № 199/735 «Про затвердження Положення про Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ України».

    Наказ Державного комітету архівів України та Міністерства закордонних справ України від 11.06.2001 № 116/53, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.06.2001 за № 547/5738 «Про затвердження Інструкції про порядок витребування документів соціально-правового характеру для громадян України, іноземців та осіб без громадянства» .

    Наказ Державного комітету архівів України від 08.05.2003 № 68, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.05.2003 за № 569/5890 «Про затвердження Правил пожежної безпеки для державних архівних установ України».

    Наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 01.02.2005 № 22, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.02.2005 за № 245/10525 «Про затвердження Правил охорони праці в архівних установах».

    Наказ Державного комітету архівів України 18.11.2013 № 2433/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.11.2013 за № 1963/24495 «Про затвердження Переліку документів, що створюються під час діяльності Державної архівної служби України, державних та інших архівних установ України, спеціальних установ страхового фонду документації, із зазначенням строків зберігання документів».

    Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 25.05.2006 № 530 «Про затвердження Інструкції з організації архівної роботи в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, навчальних закладах, науково-дослідних установах та організаціях системи МВС України».

    Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 24.06.2010 № 260 «Про затвердження Інструкції щодо порядку організації та проведення розсекречування архівних документів та інших матеріальних носіїв інформації в органах внутрішніх справ».

    Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 23.08.2012 № 747 «Про затвердження Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України».

    Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 19.12.2013 № 1248 «Про затвердження складу Експертно-перевірної комісії Міністерства внутрішніх справ України».

    Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10.01.2014 № 5дск «Про затвердження Переліку документів, що створюються під час діяльності органів внутрішніх справ, навчальних закладів, підприємств, закладів охорони здоров’я, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, із зазначенням строків зберігання документів».

    Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 31.03.2014 № 263, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.04.2014 за № 430/25207 «Про затвердження Положення про Експертно-перевірну комісію галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України».

    детальніше
  • Основні завдання

    Розроблення нормативно-правових актів з організації архівної справи в органах та підрозділах внутрішніх справ

    Приймання архівних документів від органів та підрозділів внутрішніх справ на зберігання

    Організація проведення експертизи цінності документів в органах та підрозділах внутрішніх справ

    Ведення обов’язкового державного обліку документів Національного архівного фонду та щорічне подання відомостей про їх кількість Державній архівній службі України

    Забезпечення збереженості документів, переданих органами та підрозділами внутрішніх справ на архівне зберігання

    Створення та вдосконалення довідкового апарату до архівних документів

    Організація користування архівними документами, надання архівних довідок, копій, витягів з документів юридичним та фізичним особам

    детальніше
  • Склад архівних фондів

     

     

    детальніше
  • Територіальні підрозділи Галузевого державного архіву МВС України

    Територіальні підрозділу Держархіву

    Регіон

    Адреса

    Контактний телефон

    Вінницька область

    вул. Театральна, 10,
    м. Вінниця, 21050

    (0432) 59-30-40

    Волинська область

    вул. Винниченка, 11,
    м. Луцьк, 43001 

    (0332) 74-24-47

    Дніпропетровська область

    вул. Красна, 10,
    м. Дніпропетровськ, 49000 

    (056) 756-51-83

    Житомирська область

    вул. Старий Бульвар, 5/37,
    м. Житомир, 10008 

    (0412) 40-75-11

    Закарпатська область

    вул. Ф. Ракоці, 13,
    м. Ужгород, 88000 

    (031) 269-56-81

    Запорізька область

    вул. Матросова, 29,
    м. Запоріжжя, 69057 

    (061) 239-81-49

    Івано-Франківська область

    вул. Академіка Сахарова, 15,
    м. Івано-Франківськ, 76018 

    (0342) 79-02-99

    Київська область

    вул. Володимирська, 15,
    м. Київ, 01601

    (044) 271-63-78

    м. Київ

    вул. Володимирська, 15,
    м. Київ, 01601

    (044) 271-96-44

    Кіровоградська область

    вул. В.Чміленка, 41,
    м. Кіровоград, 25006 

    (0522) 39-61-44

    Львівська область

    пл. Генерала Григоренка, 3,
    м. Львів, 79007 

    (032) 258-64-51

    Миколаївська область

    вул. Декабристів, 5,
    м. Миколаїв, 54001

    (0512) 49-81-04

    Одеська область

    вул. Єврейська, 12,
    м. Одеса, 65014  

    (048) 779-47-06

    Полтавська область

    вул. Пушкіна, 83,
    м. Полтава, 36000 

    (0532) 67-88-09

    Рівненська область

    вул. Хвильового, 2,
    м. Рівне, 33000 

    (0362) 67-93-64

    Сумська область

    вул. Г. Кондратьєва, 23,
    м. Суми, 40000 

    (0542) 66-71-44

    Тернопільська область

    вул. Валова, 11,
    м. Тернопіль, 46001  

    (0352) 27-12-87

    Харківська область

    вул. Раднаркомівська, 5,
    м. Харків, 61002  

    (057) 705-96-58

    Херсонська область

    вул. Кірова, 4,
    м. Херсон, 73014 

    (0552) 45-90-62

    Хмельницька область

    вул. Зарічанська, 7,
    м. Хмельницький, 29017

    (0382) 69-24-47

    Черкаська область

    вул. Смілянська, 57,
    м. Черкаси, 18000

    (0472) 39-34-36

    Чернігівська область

    пр. Перемоги, 74,
    м. Чернігів, 14000

    (0462) 61-98-57

    Чернівецька область

    вул. Головна, 24,
    м. Чернівці, 58000

    (0372) 59-16-48

    Центральний архівний відділ Національної гвардії України

    вул. Щорса, 38,
    м. Київ, 01133

    (044) 285-53-84

     

     

     

     

     

    детальніше