Департамент карного розшуку

01024, м. Київ, вул.Богомольця,10
Телефон – 256-10-63

Начальник	Ляшко Олександр Іванович полковник міліції
Перший заступник -	Редька Сергій Дмитрович полковник міліції
Заступник	Лазутко Василь Іванович полковник міліції
Заступник – начальник управління організації розшукової роботи	Вершняк Михайло Іванович генерал-майор міліції
Заступник	Ляшко Олександр Іванович

 

Про підрозділ

Історія

9 серпня 1918 року Рада Міністрів УНР ухвалила Закон про статус Української державної варти, згідно з яким у губерніях, отаманствах і повітах при державній варті створювалися карно-розвідувальні відділи. Їх було тимчасово підпорядковано Міністерству внутрішніх справ, а надалі вони мали перейти до Міністерства юстиції. Карно-розвідувальні відділи були автономними. Їх начальники призначалися за згодою прокурора відповідного окружного суду і безпосередньо підпорядковувались у губерніях губернському старості, в отаманствах - міському отаману, у повітах - повітовому старості. Загальне керівництво здійснював інспекторський відділ Державної варти. Склад карно-розвідувальних відділів наочно ілюструє, наприклад, штат Одеського губернського карно-розвідувального відділу, який складався з начальника відділу, трьох його помічників, 11 начальників району, 22 їх помічників, 60 агентів, завідувача антропометричної частини, двох його помічників, фотографа, його помічника, завідувача столу приводу, дресирувальника собак, секретаря і скарбника.

За Директорії карно-розвідувальні відділи були перейменовані на карно-розшукові відділи і входили до складу народної міліції.

Правовою базою організації карного розшуку УРСР став декрет РНК від 16 квітня 1919 року «Про організацію карного розшуку», який не тільки юридично закріпив правове становище вже діючих у деяких містах карно-розшукових установ, а й визначив їх єдину на території республіки організацію. Карний розшук УРСР був підпорядкований Народному комісаріату юстиції і складався із судово-карного розшуку, в обов'язки якого входило вжиття оперативно-розшукових заходів, і судово-карної міліції, на яку покладалося здійснення дізнання.

Згідно з Положенням «Про органи карного розшуку і судово-карної міліції», затвердженим Народним комісаріатом юстиції 11 травня 1919 року, центральним органом, який здійснював загальне керівництво карно-розшуковою справою на території України, була Центральна секція судово-карного розшуку (Центсудкарроз) у складі: інспекторської частини судово-карного розшуку, інспекторської частини судово-карної міліції, реєстраційного бюро, розплідника собак-шукачів, курсів для підготовки агентів та редакції газети «Известия Центсудугроза». На місцях - у губерніях, губернських містах та повітах - при контрольно-слідчих підвідділах відповідних виконкомів рад створювалися секції судово-карного розшуку (губсудкарроз, міськсудкарроз, повітсудкарроз).

На агентів карного розшуку покладалися обов'язки «здійснювати неослабний нагляд за злочинним елементом і запобігати скоєнню злочинів, а також проводити розшук як щодо підозрюваних у скоєнні злочинів, так і предметів та слідів, що можуть привести до розкриття злочину». При цьому вони мали право користуватися послугами філерів, тобто осіб, які не перебувають на службі, але дають «вказівки для розкриття злочину, розшуку викраденого та затримання злочинця за визначену плату». Положення про органи карного розшуку та судово-карної міліції було першим нормативним актом, який юридично закріпив інститут таємної агентури в діяльності карного розшуку.

Організацію карного розшуку у масштабах республіки було закінчено наприкінці 1921 року. Тоді на території України функціонувало 12 губернських управлінь, 87 повітових відділів, 131 міський карно-розшуковий стіл. В серпні 1923 року Укрцентррозшук і Головміліцію було об’єднано в Головне управління міліції і розшуку УРСР. Процес об’єднання тривав близько 3 років. Згідно Положення про робочо-селянську міліцію, ухваленого ВУЦВК і РНК республіки 10 листопада 1926 року карний розшук став складовою частиною міліції.

Основні завдання Департаменту карного розшуку

- виявлення та розкриття тяжких і особливо тяжких злочинів, пов’язаних з організованою і груповою злочинністю, незаконним обігом вогнепальної зброї і вибухових речовин, злочинних посягань, учинених на автошляхах, та розшук осіб, які їх скоїли;

- організація і координація діяльності підрозділів карного розшуку, їх взаємодія зі структурними підрозділами МВС України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, установами, громадськими організаціями, а також правоохоронними органами зарубіжних країн і міжнародними організаціями у вирішенні питань боротьби з різного роду злочинами;

- участь у підготовці проектів міжнародних договорів у сфері боротьби з груповою і організованою злочинністю та забезпечення, у межах повноважень, їх виконання;

- забезпечення своєчасного розгляду звернень громадян, посадових осіб, підприємств, установ, організацій з питань, віднесених до компетенції Департаменту карного розшуку.