Він змалку мріяв про
авіацію. Але в старших класах йому подобалося правознавство. Можливо, тому й
опанував згодом фах юриста. Хоча найкращі роки свого життя віддав службі в
міліції. Мова про закарпатця Сергія Холмогорова, нинішнього
пенсіонера ОВС.
Родина Холмогорових
переїхала до Львова з далекої Вологди ще в середині 40-х років минулого
століття. Батько помер у роки війни. Воював і старший син, який з радянськими
військами дійшов до Львова, де потім служив у комендатурі. Часи були нелегкі,
на Західній Україні сформувалася напружена ситуація. Відповідальність за сім’ю
лягла на плечі старшого з синів. Тож він перевіз матір з меншими братами й
сестрами з Росії на Галичину. Так рід Холмогорових
вкоренився у Львові. Згодом кожен створив свою сім’ю. У молодшого з синів, Олександра,
народилися дві доньки. А в 1961 році - син Сергій.
Хлопець зростав у типовій, за радянськими мірками,
сім’ї. Батько, закінчивши військово-технічне училище, служив танкістом, згодом
танк змінив на великовагову вантажівку. Мати працювала службовцем. Навчання в
школі Сергієві давалося легко. Після її закінчення мав намір вступити у
військово-політичне училище, яке готувало фахівців для авіації. Та сталося
непередбачуване – отримав перелом ноги напередодні вступної компанії. Після
одужання довелося спершу працювати піонервожатим. Відаючи про захоплення юнака авіацією,
військкомат направив Сергія на навчання у Львівську школу радіозв’язку, якою
опікувався тоді ДТСААФ. Готували тут спеціалістів для строкової служби в
авіації. Потрапив Сергій Холмогоров у Прикарпатський
військовий округ. Служба пройшла у Чернівцях, а закінчив її замкомандиром
взводу, начальником радіостанції командного пункту. Однак не судилося Сергію
стати льотним офіцером. Родич, який працював у міліції, порадив стати
правоохоронцем. Отож, за рекомендацією військової частини вчорашній солдат іде
вчитися у Харківський юридичний інститут.
- Потрапляли у цей заклад переважно після строкової
служби в армії або, маючи за плечима стаж роботи, - розповідає Сергій
Олександрович. – Вважаю, що це було правильно. Молоді люди опинялися в
аудиторії уже з певним життєвим досвідом.
У Харкові Сергій Холмогоров
зустрів свою майбутню дружину Наталію. Народилася дитина. Але треба було
продовжувати навчання. Добре, що внука виховували батьки Сергія.
Студентські роки залишилися позаду. За розподілом
сімейна пара потрапила в Управління МВС на Львівській залізниці, підрозділи
якого дислокуються у багатьох областях Західного регіону. Була можливість
залишитися працювати у самому місті Лева, однак отримання житла у найближчій
перспективі там ніхто не гарантував. Натомість, були вакансії у закарпатському
Чопі. Тут обіцяли квартиру всього через рік. І молода пара обирає прикордонне
містечко.
- У Чопі було тоді багато співробітників різних
служб: міліція, митники, прикордонники, працівники КГБ
та інших відомств, – пригадує Сергій Холмогоров. –
Воно й зрозуміло, адже це був великий залізничний вузол, справжні західні
ворота СРСР. Майже 60 відсотків експортно-імпортних вантажів, що перевозилися
залізницею, оформлялися саме через Чоп. Тут за добу проходило близько 600
вагонів, і робота кипіла не тільки в самому місті, а й на інших станціях. Тут
працювали тисячі людей, тож ласих до легкої наживи вистачало. Найбільше
дошкуляли крадіжки вантажів. Бували випадки, коли зловмисники об’єднувалися в
групи. «Грішили» цим і посадові особи, які оформляли потяги, найчастіше
прикордонники і митники.
Нерідко Сергію Олександровичу доводилося бувати у
службових відрядженнях у різних куточках СРСР, зокрема в Москві, Ленінграді,
Білорусі, Прибалтиці, Поволжі, на Кавказі. Річ у тім, що вантажі, які йшли на
експорт, час від часу потрапляли в Чоп у пошкодженому стані. Часто крали,
наприклад, запчастини із «Жигулів», які перевозилися на залізничних платформах.
Бувало, зловмисники зривали пломби, крали цінний товар та опломбовували вагони
«липовими» печатками. За всіма цими випадками проводилися розслідування, і для
з’ясування обставин доводилося виїжджати в інші регіони Рекордним (26 діб) було
відрядження Сергія Холмогорова та оперуповноваженого
карного розшуку Івана Гуті, пов’язане з викраденням великої партії вірменського
коньяку, який експортувався на Захід. Зловмисники зробили отвір у днищі вагона і
через нього крали дорогий товар. У пошуках істини закарпатські міліціонери
«висадилися» спочатку в Сочі, звідти ланцюжок потягнувся у П’ятигорськ,
потім на Кавказ -- аж до Єревана. Хоча виїжджали у відрядження й через незначні
крадіжки, зокрема акумуляторів з автомобілів. Грошей на поїздки витрачалося
значно більше, ніж становила вартість краденого, але тоді існувало правило: злочинець
обов’язково повинен бути покараний! Так і було. Розслідували також випадки
«хуліганки» чи завдання тілесних ушкоджень. А в 90-х роках біля Стрия трапилося
зухвале вбивство. Хтось позбавив життя закарпатця, який з великою сумою грошей
повертався додому із столиці поїздом. Розкрити його вдалося лише через кілька
років, винуватців притягнули до відповідальності. А ось розкриття крадіжки чималої
суми грошей та цінних речей у росіянки, яка поверталася з-за кордону, зайняло
лічені дні. З жінкою в купе їхав попутник. Квиток у нього був до Ленінграда, та
в Мукачеві молодик несподівано зник. Пасажирка забила тривогу, припустивши, що
чоловік просто не встиг повернутися до відправлення поїзда. Однак невдовзі
виявила зникнення грошей та особистих речей. Співробітники міліції звернулися
по допомогу до митників і прикордонників. «Перелопатили» всі декларації, які
після зміни вже здали на зберігання. На це пішла майже вся ніч, але особу
крадія таки встановили. Тож коли він з’явився вдома в Ленінграді, там його вже
чекали оперативники.... Крадене у зловмисника вилучили й повернули власниці.
В останній рік існування Радянського Союзу Сергія Холмогорова та ще кількох закарпатців направили на навчання
в Московську Академію внутрішніх справ, після закінчення якої він повернувся у
Чоп і був призначений на посаду заступника начальника лінійного відділу міліції
з питань слідства. Ще через два роки його переводять на посаду начальника
Ужгородського лінійного відділу міліції. На роботу доїжджав із Чопа. Через рік
дали квартиру в Ужгороді, й тепер уже на роботу в Чоп довелося добиратися
дружині.
У 2000-му році Холмогорову
запропонували посаду заступника начальника відділу адміністративної служби
закарпатської міліції, однак доки тривало оформлення документів, змінилося
керівництво УМВС, на цій посаді уже бачили іншого, а Сергій Олександрович
опинився в слідчому управлінні. Тут також розплутував різні справи, хоча
специфіка роботи дещо відрізнялася від попередньої на залізничній службі. Найрезонанснішою була справа із розкриття вбивства власника
магазину мобільних телефонів в Ужгороді. Оперативно-пошукові заходи тривали
майже рік, доки не вдалося вийти на банду, яка скоїла низку злочинів на теренах
України. Сергій Холмогоров та інші закарпатські
оперативники кілька разів виїжджали в Київ. Згодом усі зловмисники опинилися на
лаві підсудних. Як виявилося, то орудували колишні «зеки»,
які разом «мотали» строк у Березані на Київщині. Їхній ватажок забороняв “підлеглим” курити, зловживати алкоголем, змушував читати
книжки та «качати м’язи». Вийшовши на волю, молодики створили банду, стали
їздити по різних регіонах України та скоювати розбійні напади. Так потрапили в
Ужгород, маючи на меті «почистити» одну торгову точку. Випадково зайшли у
магазин, де реалізовувалися «мобілки». Виставлені на
вітрині дорогі телефони впали бандитам у вічі, тож вирішили «розім’ятися» перед
основним нападом. Однак перестаралися: підприємця вбили, його дружину поранили.
Заволодівши двома десятками телефонів, бандити втекли. Однак врешті-решт отримали
по заслузі – по 12-13 років ув’язнення...
В останні дні 2005 року Сергій та Наталія Холмогорови вийшли на пенсію. Дружина, зокрема, віддала роботі
в слідстві понад 20 років.
- На той час більший стаж слідчої роботи у
закарпатській міліції мали тільки Василь Петрик та Наталія Пахмурна, які тепер
також вже на заслуженому відпочинку, - резюмує Сергій Олександрович.
Стежкою батьків пішов і їхній син Олександр. Після
строкової служби кілька років юнак був «контрактником» у батальйоні внутрішніх
військ. Закінчив Київський університет права Національної академії наук. Тепер
Олександр Холмогоров служить у спецпідрозділі судової
міліції «Грифон», його міліцейський стаж становить близько дев’яти років.
А загальний стаж роботи в правоохоронних органах
всієї родини Холмогорових – понад 50 літ.
Михайло Пискач
ВЗГ ГУМВС
України в Закарпатській області
